Дата документу 26.11.2024
Справа № 759/2264/23
Провадження № 2/334/2429/24
26 листопада 2024 року Ленінський районний суд м.Запоріжжя у складі : головуючого - судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря Александрової А.С.
розглянувши у судовому засіданні клопотання позивача ОСОБА_1 про забезпечення доказів шляхом розкриття банківської таємниці по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та клопотання представника відповідача про зупинення провадження по даній справі
21 травня 2024 року постановою Київського апеляційного суду рішення Святошинського районного суду м.Київа від 10 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів скасовано.
Справу направлено на новий розгляд за встановленою підсудністю до Ленінського районного суду м.Запоріжжя, оскільки місцем реєстрації відповідача є АДРЕСА_1 .
Ухвалою Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 05 липня 2024 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів прийнято до провадження. Вирішено проводити розгляд даної справи в порядку загального позовного провадження.
У підготовчому судовому засіданні позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом розкриття банківської таємниці.
Обґрунтовуючи своє клопотання, позивач зазначав, що в апеляційній скарзі на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.07.2023 року, відповідач стверджував, що він ніколи не мав справ з позивачем. Він не був зареєстрований на сайті ОЛХ і не продавав нікому і ніколи жодних речей. Взагалі не має комп'ютера або смартфона та рахунків в банку. У січні 2023 року у відповідача взагалі були відсутні будь-які карткові та інші рахунки в банках та що перше у своєму житті отримав банківську картку влітку 2023 року.
Зважаючи на зазначене, позивач вважає, що існує необхідність встановити чи дійсно відповідач є власником банківського рахунку на який ОСОБА_1 здійснив два платежі, один на загальну суму 20 000,00 грн., відповідно до квитанції № 2BM8-2T08-771X-H799 від 28.01.2023 року та другий на загальну суму 20 100,00 грн., відповідно до квитанції №72H3-CX87-XPA5-K7MH від 28.01.2023 року. Згідно інформації, яка міститься у вищезазначених квитанціях, кошти були перераховані на картку емітентом якої є банк - А-Банк, код банку: 307770. Отже заінтересованою особою при розгляді заяви про розкриття інформації, що містить банківську таємницю є акціонерне товариство “АКЦЕНТ-БАНК, код банку: 307770, код за ЄДРПОУ: 14360080. Встановлення чи дійсно відповідач є отримувач коштів, які були перераховані відповідно до квитанцій від 28.01.2023 року № 2BM8-2T08-771X-H799 та №72H3-CX87- XPA5-K7MH та чи є ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 належним відповідачем, можливо тільки після розкриття банківської таємниці.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення даного клопотання, оскільки питання щодо розкриття банківської таємниці є окремим провадженням.
Проте, в свою чергу, представник відповідача заявила клопотання про зупинення провадження по даній справі, оскільки ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України у зв'язку з мобілізацією на підставі Указу Президента України від 24.02.2022р. №65/2022.
Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти зупинення провадження у справі та наголошував, що надані до суду докази не підтверджують факт того, що відповідач перебуває на військовій службі у відповідному підрозділі Збройних Сил України, який переведено на воєнний стан або залучено до проведення антитерористичної операції. Просив суд відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників судового засідання, суд вважає, що клопотання позивача є передчасним, оскільки відповідач може не спростовувати правовідносини, які склалися з позивачем з приводу купівлі - продажу ноутбука.
Крім того, у відповідності до положень ст. 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.
Отже судом встановлено, що позивач просить суд витребувати від АТ «Акцент-Банк», інформацію, що містить банківську таємницю щодо наступних даних: ПІБ, ідентифікаційний номер, адресу місця реєстрації особи на ім'я якої було емітовано банківську карту НОМЕР_2 , котра в квитанціях від 28.01.2023 року №2BM8-2T08-771X-H799, дата і час платежу 28.01.2023 року о 17 годині 50 хвилин та від 28.01.2023 року № 72H3-CX87-XPA5-K7MH дата і час платежу 28.01.2023 року о 18 годині 46 хвилин є одержувачем коштів.
Водночас розгляд судом справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб регламентовано Главою 12 ЦПК України.
Згідно із ч. 2 ст. 350 ЦПК України якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав і повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви.
В свою чергу, відповідно до пункту 11 ч.2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Водночас із цим Глава12 «Розгляд судом справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб» Розділу ІV«Окреме провадження» ЦПК України передбачає процедуру розгляду відповідної категорії справ, при цьому її ст.350 передбачає, що за результатом розгляду суд ухвалює рішення про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи.
Порядок розкриття банківської таємниці встановлений Законом України «Про банки та банківську діяльність».
Отже, інформація, яку представник позивача просить витребувати, згідно пунктів 1-2 ч.2 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність»є банківською таємницею, доступ до якої визначається спеціальним порядком, передбаченим ст. ст. 347-350 ЦПК України.
Ураховуючи викладені обставини суд вважає, що відсутні підстави для витребування доказів за заявою представника позивача, оскільки доступ до такої інформації та її розкриття банком здійснюється у порядку визначеному законодавством, який не пов'язаний з витребуванням доказів у порядку ст. 84 ЦПК України. У зв'язку з чим зазначене клопотання є безпідставним, а відтак задоволенню не підлягає.
Крім того, зі змісту клопотання про витребування доказів вбачається, що позивач звертається до суду з проханням фактично зобов'язати третіх осіб вчинити певні дії щодо надання документів на підтвердження заявлених позовних вимог. Тобто, фактично позивач звертається до суду із заявою про забезпечення доказів, форма і зміст якої передбачені ст.ст. 116-117 ЦПК України. Згідно ч. 2ст. 116 ЦПК України способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом. Відповідно до ч. 3 ст. 117 ЦПК України за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви. Судом встановлено, що позивачем не додано до клопотання доказів проведення оплати судового збору за забезпечення доказів.
Розглядаючи питання про зупинення провадження у справі, суд приходить до висновку, що існують підстави для зупинення провадження у справі на підставі наступного.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України введено воєнний стан із 05.30 год. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено. Станом на час винесення ухвали воєнний стан не скасовано.
Законом України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на військовослужбовців, тобто осіб, які проходять військову службу.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Згідно із ст.1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об'єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв'язку та кібербезпеки; органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.
У п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України встановлено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п.2 ч.1 ст.251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Отже, процесуальний закон пов'язує необхідність зупинення провадження у справі із фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, № 30979/96, § 43, ЄСПЛ, від 20 червня 2000 року).
У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.
В даному випадку, перебування відповідача у складі Збройних Сил України під час воєнного стану, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, є безумовною підставою для зупинення провадження у справі незалежно від її складності.
Відповідно до повідомлення командира військової частини НОМЕР_3 полковника ОСОБА_3 , рядовий ОСОБА_2 призваний на військову службу під час мобілізації у військову частину НОМЕР_3 з 03.05.2024 року.
Надані до суду документи є належними та допустимим доказами перебування відповідача на військовій службі у складі Збройних Сил України під час воєнного стану, при цьому, представником позивача відповідних доказів на спростування викладеного вище суду не надано.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оборону України", оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України визначено обов'язок, а не право суду зупинити провадження у справі з зазначеної у ньому підстави. Цією нормою не передбачено можливість зупинення провадження у справі в залежності від участі чи неучасті у бойових діях сторони, яка перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
Враховуючи той факт, що відповідач перебуває у лавах Збройних Сил України, що підтверджується вищезазначеними доказами, суд переконаний, що існують обставини, які, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України унеможливлюють продовження розгляду цивільної справи та наявність яких є підставою для зупинення провадження у справі, а тому обов'язком суду є зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача на військовій службі у складі Збройних Сил України, під час воєнного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦПК України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.
Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, відповідач зобов'язаний повідомити про це суд.
Керуючись ст.ст. 251, 253, 254, 259-260, 354-355 ЦПК України, суд
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення доказів шляхом розкриття банківської таємниці - відмовити.
Клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі - задовольнити.
Зупинити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів до припинення перебування відповідача на військовій службі у складі Збройних Сил України, під час воєнного стану.
Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі зобов'язати ОСОБА_2 повідомити про це суд невідкладно.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали суду складено 26.11.2024 р.
Суддя: Козлова Н. Ю.