Справа №953/22781/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2325/24 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 4 ст. 187 КК України
Іменем України
25 листопада 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,,
захисника - ОСОБА_7 ,
перекладача - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 ,
встановила:
Вказаною ухвалою клопотання прокурора задоволено й обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» продовжено до 20 грудня 2024 року включно без визначення розміру застави.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2024 року та призначити розмір застави згідно п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що ризики, передбачені пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, з часом перебування його під вартою протягом трьох років втратили свою актуальність.
Обвинувачений зазначав, що тримання у СІЗО не дозволяє йому продовжити навчання у Харківському медичному університеті, студентом 4-го курсу його він був на час вчинення злочину, що порушує його право, гарантоване ст. 53 Конституції України.
Крім того, обвинувачений вважав, що три роки тримання в СІЗО, позитивним чином вплинуло на його самосвідомість та відношення до злочинів, тому він не має намірів вчиняти речі, які тільки погіршать його становище.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного перегляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 була заслухана думка прокурора, обвинуваченого та його захисника з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 , суд першої інстанції, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, який офіційного джерела доходу, постійного місця проживання та міцних соціальних зв'язків в Україні не має, обвинувачується у вчинення особливо тяжкого корисливого злочину з застосуванням насильства, вважав, що ризики передбачені пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 117 КПК України, не зменшились та продовжують існувати. Враховуючи наявність вказаних ризиків, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні, особи обвинуваченого, суд вважав за доцільне продовжити останньому строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігання встановленим ризикам. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України суд першої інстанції не визначив розмір застави.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених пп. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які стали підставою для обрання та продовження строку запобіжного заходу, та виправдовують тримання особи під вартою, та вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
З наявних в матеріалах судового провадження відомостей вбачається, що ОСОБА_11 раніше не судимий, уродженець Єгипту, громадянин Єгипту, освіта середня, раніше не судимий, не одружений, не працює, обвинувачується у вчиненні корисливого злочину з застосуванням насильства, який відповідно до ст. 12 КК України відносяться до особливо тяжких злочинів, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин, тож колегія суддів оцінює з огляду на пред'явлене обвинувачення.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Доводи апеляційної скарги щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття судом необґрунтованого рішення.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду, а також не вбачає підстав для визначення розміру застави, враховуючи характер та фактичні обставини інкримінованого злочину.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги обвинуваченого.
Разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ст. 28 КПК України, щодо розумних строків розгляду кримінального провадження, за яким обвинувачений перебуває під вартою.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: