< Список >
Донецький окружний адміністративний суд
04 листопада 2010 р. Справа № 2а-17172/10/0570
10 год. 40 хв. Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого- судді Шальєвої В.А.
суддів Христофорова А.Б., Наумової К.Г.
при секретарі Дєєвій С.В.
за участю представника відповідача Попова О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в м. Донецьку, по вул. 50 Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що указом Президента України від 01.10.2008 р. № 882/2008 вона призначена на посаду судді Будьонівського районного суду м. Донецька. Позивач вказує, що постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 р. затверджені схеми посадових окладів керівників і суддів Конституційного Суду України, Верховного суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів, відповідно до мінімальної заробітної плати, яка встановлена у розмірі 332 грн.
Всупереч вимогам Закону України «Про статус суддів» та схемам посадових окладів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 р. в подальшому не здійснювалось перерахування розміру окладу. Зазначені обставини, на думку позивача, призвели до значного зменшення розміру заробітної плати судді, що є порушенням конституційної гарантії незалежності суддівської влади.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. у справі за конституційним поданням Верховного суду України щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 року та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»та 101 депутата України щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 року та про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 22 травня 2008 р., у числі інших положень п.п 36-100 розділу ІІ Внесення змін до деяких законодавчих актів України та п. 3 розділу ІІІ Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України, де містяться положення стосовно оплати праці суддів, визнано неконституційним.
Позивач зазначає, що їй з 4 листопада 2008 року заробітна плата виплачується не в повному обсязі та вважає, що наявні передбачені законом підстави для перерахунку її заробітної плати за період з 4 листопада 2008 р. у відповідності до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 без застосування обмеження величини мінімальної заробітної плати, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1243 та п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 856 в редакції постанови від 31.12.2005 р. № 1310.
Позивач просить зобов'язати визнати незаконними бездіяльність Кабінету Міністрів України, Міністерства Фінансів України та Державної судової адміністрації України по виконанню постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 р. «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» щодо нарахування посадового окладу суддям у відповідності до встановленої мінімальної заробітної плати, стягнути з Державної судової адміністрації України недоплачену заробітну плату, надбавку за вислугу років за період з 4 листопада 2008 р. по 31 грудня 2009 р. в сумі 64126,25 грн.
Ухвалою суду від 29 липня 2010 р. до участі у справі притягнуто в якості відповідача Територіальне управління державної судової адміністрації в Донецькій області.
До початку судового розгляду справи по суті, від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до яких ОСОБА_1 просить визнати незаконною бездіяльність Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, державної судової адміністрації України, Територіального управління державної судової адміністрації в Донецькій області по виконанню постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 р. «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» щодо нарахування посадового окладу суддям у відповідності до встановленої мінімальної заробітної плати, стягнути з Державної судової адміністрації України недоплачену заробітну плату, надбавку за вислугу років за період з 4 листопада 2008 р. по 31 грудня 2009 р. в сумі 64126,25 грн.
До судового засідання позивач не з'явилась, про дату, час та місце судового розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про отримання судової повістки, надав суду клопотання про розгляд справи за її відсутністю. З урахуванням положень ст. 128 КАС України суд визнав за можливе розглянути справу за відсутністю позивача.
Представник відповідача Кабінету Міністрів України в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Відповідно до заперечення Міністерства юстиції України, яке в даному випадку є уповноваженим органом Кабінету Міністрів України, відповідач зазначає Кабінет Міністрів України не набуває обов'язків щодо нарахування чи виплати заробітної плати суддям загальної юрисдикції, а відтак не може нести й відповідальності. Крім того, позивач в позові не зазначає, які саме норми порушені відповідачем. Відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в частині до Кабінету Міністрів України.
Представники відповідачів Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Державної судової адміністрації України до судового засідання не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про отримання судових повісток, надали суду заяву про розгляд справи за їх відсутністю та заперечення проти позову. З урахуванням положень ч. 4 ст. 128 КАС України суд визнав за можливе розглянути справу за відсутністю представника відповідача.
В письмових запереченнях відповідачі позовні вимоги визнають частково, вказуючи на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду, встановлений ст. 99 КАС України, тому вважає, що перерахунок заробітної плати повинен бути здійснений не раніше 19 серпня 2009 р. Крім того, відповідач в запереченнях зазначає, що ТУ ДСА в Донецькій області не є належними відповідачами, оскільки цей орган відповідно до покладених на нього завдань виконує функції розпорядника певних бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції.
Представник відповідача Міністерства фінансів України до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про отримання судової повістки, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутністю та заперечення проти позову. З урахуванням положень ч. 4 ст. 128 КАС України суд визнав за можливе розглянути справу за відсутністю представника відповідача Міністерства фінансів України.
Відповідно до заперечень, відповідач проти позову заперечує та вказує, що будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно законом про Державний бюджет України.
Законами України про Державний бюджет України на 2007-2010 р.р. видатки для суддів на фінансування основної заробітної плати були передбачені в повному обсязі, оскільки такі виплати є обов'язковими, та фактично здійснені Державним казначейством України на 100% від плану.
Також відповідач вказує, що бюджетні кошти використовуються на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України. З 1 січня 2003 р. до 1 січня 2011 р. головним розпорядником коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання суддів загальної юрисдикції є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду. Відповідач вказує, зо позовні вимоги до Міністерства фінансів України є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Також відповідач вказує, що позивачем був пропущений строк звернення до адміністративного суду.
Представник відповідача Державного казначейства України до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про отримання судової повістки, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутністю та пояснення до позовної заяви. З урахуванням положень ч. 4 ст. 128 КАС України суд визнав за можливе розглянути справу за відсутністю представника відповідача.
Відповідно до пояснень, відповідач вказує, що з боку Державного казначейства України відсутні будь-які неправомірні дії щодо позивача, оскільки відповідно до своїх повноважень, Державне казначейство України не є головним розпорядником бюджетних коштів, не здійснює заходи щодо нарахування та перерахунку заробітної плати суддям та не обслуговує рахунків Територіального управління державної судової адміністрації України.
Також відповідач вказує, що позивачем пропущений строк звернення до суду.
Заслухавши пояснення представника відповідача Кабінету Міністрів України, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 призначена на посаду судді Будьонівського районного суду м. Донецька Указом Президента України від 01.10.2008 р. № 882/2008 (а.с.12), наказом Будьонівського районного суду м. Донецька № 77-к від 4 листопада 2008 р. приступила до виконання обов'язків судді Будьонівського районного суду м. Донецька. Також цим наказом позивачу встановлено щомісячну надбавку за вислугу років в розмірі 25 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за клас (стаж складає 16 років 4 місяці 24 дні) (а.с. 11).
Заробітна плата позивача обчислювалася, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України на 2007-2009 роки, що призвело до недоотримання ним заробітної плати.
Статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян визначає Закон України «Про статус суддів».
Згідно зі ст. 128 вказаного Закону територіальне управління Державної судової адміністрації є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в установах банку.
Територіальні управління Державної судової адміністрації здійснюють свою діяльність на основі положення про державну судову адміністрацію, яке затверджується указом Президента України за поданням Прем'єр-міністра України, погодженим із Радою суддів України.
Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджене Указом Президента України від 03 березня 2003 року № 182/2003, втратило чинність на підставі Указу Президента України від 23 червня 2009 року № 477/2009. Інше положення затверджено не було.
У зв'язку з цим при розгляді даної справи підлягають застосуванню положення Закону України «Про судоустрій України».
Отже, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області є юридичною особою, яка наділена адміністративно-процесуальною правосуб'єктністю у відповідності до ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст. 122 Закону України «Про судоустрій України», яка регулює питання матеріально-технічного забезпечення судів, матеріально-технічне забезпечення місцевих судів покладається на державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, в межах кошторису на утримання даного суду.
Суди та інші установи, що мають статус юридичної особи, забезпечують поточні потреби своєї діяльності самостійно або на підставі окремих замовлень через державну судову адміністрацію.
Між тим, суди не здійснюють матеріальне забезпечення суддів, в судах загальної юрисдикції відповідний відділ, який здійснював би виплату заробітної плати суддям, відсутній.
Отже органами, які здійснюють матеріальне забезпечення суддів, є Державна судова адміністрація України та її територіальні управління.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України. Матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів, є елементами статусу судді (ст.ст. 42-45 Закону України «Про статус суддів»). Збереження існуючого статусу судді, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності судді.
Статтею 14 Закону «Про судоустрій України» встановлено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів.
Статтею 44 Закону України «Про статус суддів» визначено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України та Голови Вищого арбітражного суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків їх окладів. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Конституційний суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо гарантій незалежності суддів у своїх рішеннях, зокрема, від 24 червня 1999 року у справі № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року у справі № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01 грудня 2004 року у справі № 19рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01 грудня 2004 року у справі № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року у справі № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). У вказаних рішеннях зазначено, що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України «Про статус суддів» у взаємозв'язку з частиною восьмою статті 14 Закону України «Про судоустрій України» треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.
За змістом Закону України «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.
Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (ст. 3 Закону № 108/95-ВР від 24.03.1995р.), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абз.2 ст. 9 Закону № 108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
З врахуванням статусу позивача - судді місцевого суду як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (ч. 1 ст. 130 Конституції України, ст. 3 Закону № 2862-ХІІ ), держава взяла на себе обов'язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (ч. 3ст. 22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.
Позивач є професійним суддею і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.
Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01.06.2005 визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів», на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України.
Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Відповідно до п. 5 Постанова КМУ № 865 від 03.09.2005 набрала законної сили з 1 січня 2006 року.
Розміри посадових окладів керівників та суддів місцевих спеціалізованих судів Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва і Севастополя викладено у додатку 5 вказаної Постанови та залежать від груп міст.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 614 «Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці» Донецьку область за оплатою праці віднесено до групи «поза групою».
Таким чином, відповідно до додатку 4 до Постанови КМУ № 865 з 01.01.2006 посадовий оклад судді Будьонівського районного суду м. Донецька становить 7,5 розмірів мінімальних заробітних плат.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» зазначену постанову доповнено, зокрема, пунктом 4-1, яким установлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року та Вищого адміністративного Суду України від 29 жовтня 2009 року, в адміністративній справі за позовом особи до держави Україна, Кабінету Міністрів України, треті особи - Державне казначейство України, Державна судова адміністрація, про визнання протиправною бездіяльність та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, визнано протиправним і скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці суддів».
Таким чином, з 03 грудня 2007 року (дня набрання законної сили судовим рішенням) пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» втратив чинність.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» встановлено, що розміри посадових окладів суддів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865, встановлюються, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» доповнено постанову № 865, зокрема, пунктом 4-1.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року (справа №2/174), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року (справа № 22-а-26751/08), в адміністративній справі за позовом особи до Кабінету Міністрів України, треті особи - Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, про визнання незаконними та скасування актів, визнані незаконними постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці суддів».
Таким чином, з 19 серпня 2009 року (дня набрання законної сили судовим рішенням) постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці судців» втратили чинність.
Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає наслідки набрання законної сили судовим рішенням, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Отже, з 3 грудня 2007 року є протиправним і скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів», а з 19 серпня 2009 року - є протиправними постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів».
Враховуючи наведене та вимоги законодавства, суд приходить до висновку про те, що позивач мав право на отримання заробітної плати у відповідності зі статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» з часу набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі №2/174, тобто з 19 серпня 2009 року.
Між тим заробітна плата позивача, з 19 серпня 2009 року обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», що свідчить про безумовне порушення права позивача на належне матеріальне забезпечення.
Отже, з моменту втрати чинності пункту 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідачі Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України зобов'язані були застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції.
Статтею 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 № 835-VI передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.
Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати", який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн., а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 гривень.
Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року.
Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням його права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов'язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні ст. 6 Конституції України.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідачів на те, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, повинна здійснюватись починаючи з 19 серпня 2009 року до того часу, коли відповідним законодавчим актом не буде змінено порядок нарахування заробітної плати суддям.
Суд вважає, що не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу у реалізації позивачу його права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не визнає за собою суб'єктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.
Суд зазначає, що оскільки пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратив чинність 19 травня 2009 р., то задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості по заробітній платі з урахуванням розміру посадового окладу, розрахованого виходячи з дев'яти мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні підлягає задоволенню саме з цього моменту.
Позивач у позові крім перерахунку заробітної плати з урахуванням розміру посадового окладу, розрахованого виходячи з дев'яти мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, ставить питання про перерахунок надбавки за вислугу років відповідно до положень ст. 44 Закону України «Про статус суддів» в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року.
Так, частиною 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» було передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак, не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 справа № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України також і положення пункту 61 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» яким внесено зміни до ст. 44 Закону України «Про статус суддів».
Таким чином, зміни до абзацу другого частини четвертої ст. 44 Закону України «Про статус суддів», внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», втратили чинність 22 травня 2008 року.
Як вбачається з розрахунку Територіального управління Державної суової адміністрації Донецької області заробітної плати за період з листопада 2008 р. по грудень 2009 р. судді Будьонівського районного суджу м. Донецька Тараньової В.С., надбавка за вислугу років позивача сплачувалась у розмірі 25 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, що з 22 травня 2008 року суперечить Закону України «Про статус суддів».
Відповідно до п. 5 ст. 116 Закону України «Про судоустрій в Україні», Рада суддів України, розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність, та виконує інші функції.
Рішенням Ради суддів України від 27.06.2008 № 105 зобов'язано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01.06.2005 по 31.12.2005 та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.
Бюджетним кодексом України (статті 32 - 37) на Міністерство фінансів України покладено обов'язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.
Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 цього Кодексу, Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України в період підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.
Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента № 1081/99 від 26 серпня 1999 року, Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.
Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.
Згідно з пунктом 2 Положення № 1081 Мінфін України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.
У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Визнання незаконним пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні є підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.
Згідно з Указом Президента № 182 від 03.03.2003, Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, згідно якого Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.
На підставі статті 130 Конституції України та статті 118 Закону України «Про судоустрій України» забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.
Статтею 126 Закону України «Про судоустрій України» встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01.01.2003 року - Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.
Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв'язку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
В порушення вимог ст.ст. 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (п. 11 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до наказу ДСА України від 09.06.2004 № 82/04 «Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів» обов'язок подавати штатні розписи до ДСА із зазначенням розміру фінансування оплати праці суддям покладено на Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, яке і здійснює фактичну виплату заробітної плати позивачу. Зазначені повноваження сторонами не оспорюються. Однак, зміни до штатних розписів не вносилися.
Таким чином, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, як суб'єкт владних повноважень, на який законодавством покладено обов'язок проінформувати Державну судову адміністрацію України - головного розпорядника бюджетних коштів на утримання судової системи, щодо необхідності здійснення перерахунку заробітної плати позивача з нового розміру посадового окладу, не прийняв заходи щодо корегування посадового окладу позивача та кошторису суду з урахуванням визнання нечинним п. 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, від 21.12.2005, № 1232 , якою затверджено «Положення про Державне казначейство України», Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пункту 3, основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.
Згідно зі статтею 9.1 наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу» від 30.05.2007 № 662, Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.
Суд вважає, що не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу у реалізації позивачу його права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не визнає за собою суб'єктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачі не надали суду достатніх, беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.
Таким чином, приймаючи до уваги, що обов'язковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, в порушення вимог ст. 129 Конституції України та ст.ст. 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною судовою адміністрацією України, Міністерством фінансів України, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Донецькій області не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу та грошового забезпечення позивачу, оскільки нарахування заробітної плати та грошового утримання здійснювалось на підставі скасованого пункту Постанови Кабінету Міністрів України № 865.
За таких обставин суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, є обґрунтованими та підлягають задоволенню щодо визнання неправомірною бездіяльності вказаних відповідачів щодо невиконання постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2009 р.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного. Позивач просить стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області заборгованість суму недоплаченої заробітної плати та заборгованість щомісячної надбавки за вислугу років. Оскільки Територіальне управління Державної судової адміністрації є територіальним органом Державної судової адміністрації України, яка є головним розпорядником коштів, організовує розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, суд вважає належним саме зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області провести перерахунок ОСОБА_1 з 4 листопада 2008 року по 31 грудня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року по 31 грудня 2009 року перерахунок заробітної плати, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат.
Суд не погоджується з клопотанням відповідачів про пропущення позивачем річного строку звернення до суду, що встановлювався ст. 99 КАС України у редакції, яка діяла до 31.07.2010 року, як загального строку подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду про зобов'язання здійснити перерахунок заробітної плати та надбавки за вислугу років, що належать до обов'язкових виплат відповідно до вимог законодавства відповідно до Закону України «Про статус суддів».
Суд звертає увагу, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП).
Отже, загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи, встановлений ст. 99 КАС України, до даних правовідносин не застосовується.
Враховуючи викладене, суд частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати та грошового утримання ОСОБА_1 з 19 серпня 2009 року по 31 грудня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 4 листопада 2008 року по 31 грудня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати та грошового утримання ОСОБА_1 з 19 серпня 2009 року по 31 грудня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 4 листопада 2008 року по 31 грудня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Визнати неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_1 з 19 серпня 2009 року по 31 грудня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат, а з 4 листопада 2008 року по 31 грудня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області провести перерахунок ОСОБА_1 з 4 листопада 2008 року по 31 грудня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року по 31 грудня 2009 року перерахунок заробітної плати, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат.
В решті позову відмовити.
Повний текст постанови виготовлений 9 листопада 2010 р.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання особами, які беруть участь у справі, копії постанови шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя Шальєва В.А.
Судді Христофоров А.Б. Наумова К.Г.