Справа № 354/1687/23
Провадження № 33/4808/750/24
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Остап'юк М. В.
Суддя-доповідач Васильєв
21 листопада 2024 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю захисника адвоката Геника А.В.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Геника А.В. на постанову Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2024 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним за ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, а також стягнуто 605,60 грн. судового збору.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 02.11.2023 приблизно о 12 год 21 хв у с. Яблуниця по вул. Г. Майдану, водій керував транспортним засобом марки MERCEDES-BENZ SPRINTER 311 д.н.з. НОМЕР_1 без ременів пасивної безпеки, під час перевірки документів у водія були явні ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкіри обличчя. Від проходження огляду на стан сп'яніння відмовився в установленому законом порядку. Тим самим ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2024 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Зокрема, вказує, що всупереч вимогам п.3.5 Розділу ІІІ «Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступу до відеозаписів з них», а саме «після активації нагрудної відеокамери (відео реєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно», до матеріалів справи долучено відеозапис, що не відповідає цьому.
Вважає, що працівниками поліції було долучено відеозапис, який не відповідає дійсності.
Крім того, звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини звинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення повинно розцінюватись як кримінальне і розглядатися за процедурою визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень і на нього повинні розповсюджуватися відповідні гарантії щодо справедливого судового розгляду.
В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не з'явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги, не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердив поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції.
Зі змісту доводів захисника адвоката Геника А.В. вбачається, що ОСОБА_1 знає про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак повністю довіряє йому представництво своїх інтересів в суді та не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за його відсутності.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв'язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд, вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 .
В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник ОСОБА_1 адвокат Геник А.В. підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати постанову суду та закрити провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанову судді необхідно скасувати з наступних підстав.
Відповідно до ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Завданням судді при розгляді справи про адміністративне правопорушення, відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, є своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Виходячи з вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Формулювання суті правопорушення повинно бути чітким і конкретним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, його мотивів і форми вини, а висновки суду щодо оцінки доказів мають вказуватись у вигляді точних і категоричних суджень, які виключали б сумніви з приводу достовірності доказів на обґрунтування висновку про винуватість особи.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії» Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
В рішенні у справі «Абрамян проти Росії» Європейський Суд зробив висновок про те, що «деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення».
В цьому ж рішенні Суд нагадав, що надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до норм КУпАП, справа розглядається в межах адміністративного обвинувачення, що міститься в протоколі про адміністративне правопорушення і встановлення інших обставин, які знаходяться за межами обвинувачення та погіршують становище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є неприпустимим, оскільки порушує право на захист від конкретного обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що сутність пред'явленого обвинувачення повинна відповідати диспозиції статті закону, яким встановлено відповідальність за вчинення правопорушення. При цьому суд, відповідно до вимог ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і змінювати формулювання висунутого обвинувачення та відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №588438 від 02.11.2023 року, ОСОБА_1 звинувачується в тому, що 02.11.2024 року о 12 год. 21 хв. громадянин, в с. Яблуниця, по вул. Героїв Майдану керував транспортним засобом марки MERCEDES-BENZ SPRINTER 311, номерний знак НОМЕР_1 , без ременів пасивної безпеки, під час перевірки документів у водія були явні ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкіри обличчя, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1).
Таким чином, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 звинувачується в тому, що керував транспортним засобом без ременів пасивної безпеки з явними ознаками алкогольного сп'яніння.
Відповідно до вищевказаного протоколу стверджується, що вищевказані дії ОСОБА_1 порушували вимоги п.2.5 ПДР України, що передбачає відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Разом з тим, ч.1 ст.130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Таким чином, формулювання обвинувачення у протоколі про адміністративне правопорушення не відповідає диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки не містить даних, які свідчать про те, що ОСОБА_1 були вчинені дії, які утворюють склад відповідного правопорушення.
Зокрема, за порушення правил користування ременями безпеки передбачено відповідальність ч.5 ст.121 КУпАП, а керування транспортним засобом з ознаками сп'яніння не утворює складу адміністративного правопорушення але є правовою підставою для вимоги пройти огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
У відповідності до вимог ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення повинна бути зазначена суть адміністративного правопорушення, оскільки конкретність пред'явленого особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, забезпечує можливість організувати ефективний захист своїх інтересів.
Частина 1 ст. 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення, яке сформульовано та зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення, що є суттєвою гарантією справедливого судового розгляду та об'єктивного вирішення справи і забезпечення права на захист.
Разом з тим, суд першої інстанції, допускаючи явну упередженість, не забезпечив справедливий розгляд провадження, не перевірив належним чином дані, які вказані у протоколі про адміністративне правопорушення та встановив обставини, які явно виходять за межи висунутого обвинувачення, чим істотно порушив право на захист та безпідставно визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що ухвалене судом рішення є явно незаконним та підлягає скасуванню, оскільки вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП не доведено у встановленому законом порядку.
З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що діючий закон про притягнення особи до адміністративної відповідальності, містить тільки одну правову підставу для визнання особи невинуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову судді скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника адвоката Геника А.В. задовольнити частково.
Постанову Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2024 року щодо ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв