СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/14727/24
пр. № 2/759/4799/24
20 листопада 2024 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Петренко Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
І. Зміст позовних вимог.
У липні 2024 року позивач звернувся до Святошинського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги
Позовну заяву мотивує тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Святошинського районного суду від 27.09.2022 року розірвано. Під час шлюбу сторони придбали майно, а саме квартиру АДРЕСА_3 та квартиру АДРЕСА_4 на умовах спільної сумісної власності. Постановою Київського апеляційного суду від 06.03.2024 року визнано право власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_4 за ОСОБА_2 .. Посилається на те, що відповідач не сплачувала комунальні послуги на квартирі, яка відповідачці належить на праві сумісної власності. Просить позов задовольнити.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06 серпня 2024 року відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
ІІІ. Позиції учасників судового провадження.
ОСОБА_2 надала до суду відзив в якому просила відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що у вказаний період не проживала у квартирі та послугами не користувалась.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом та норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27.09.2022 року розірвано.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Габріель Л.Є. від 08.05.2002 року ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_4 .
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Габріель Л.Є. від 21.04.2018 року ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_3 .
Згідно постанови Київського апеляційного суду від 06.03.2024 року за ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_3 , за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_4 .
Позивачем до матеріалів справи долучені квитанції за оплату комунальних послуг за період з 24.01.2021 року по 01.03.2024 року.
Відповідачем ОСОБА_2 до відзиву долучено довідку про реєстрацію місця проживання за адресою АДРЕСА_5 .
Відповідачем долучено копії квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг за адресою АДРЕСА_5 .
Відповідно дост.1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно п.1 ч.1, ч.2ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно дост.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтями526,530 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
За змістом ст. 599 ЦК України, виконання зобов'язання, проведеного належним чином, припиняє його.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1ст. 612 ЦК України).
Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1ст. 628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 1ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому зазаконом надані відповідні пільги.
Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги'житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до п.6 ч.1ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Вимоги п.2 ч.1ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлюють право споживача на одержання без додаткової оплати від виконавця житлово-комунальних послуг інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості, а згідно абз.5 ч.2 ст.7 Закону індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до статей 66, 67, 162 Житлового кодексу України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.
Статтями 20,21 Закону «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов'язки як споживача так і виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема обов'язком споживача є укладення договору надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця надання послуг вчасно та відповідальної якості із законодавством та умовами договору.
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, а тому позивач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги з моменту набуття права власності на нерухоме майно.
Згідно зіст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 3 ст. 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує, вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимогЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1ст.525ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15 зроблено висновок, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Як вбачається з постанови Київського апеляційного суду від 06.03.2024 року за ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_3 , за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_4 . Позивачем не надано доказів того. що за сторонами зареєстровано права власності на вказане майно у встнановленому законом порядку.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим . Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Позивач зазначає про те, що сплата комунальних послуг за спірну квартиру здійснювалась ним самостійно та добровільно. Слід зазначити, що усі витрати були сплачені після розірвання шлюбу, проте рішення щодо поділу спільного майна подружжя набуло чинності лише 06.03.2024 року. До цього часу майно подружжя вважалось спільною сумісною власністю.Належних та допустимих доказів на підтвердження зворотного позивачем надано суду не було.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи та письмових доказів, суд приходить до висновку про те, що оскільки згідно постанови Київського апеляційного суду від 06.03.2024 року за ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_3 , за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_4 , проте сторони не зареєстрували право власності у встановленому с законом порядку, позов задоволенню не підлягає.
Оскільки позовні вимоги залишені без задоволення, відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК судові витрати позивача, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 10, 12, 27, 77, 81, 141, 259, 263-265, 352, 35 суд
постановив :
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги- залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
Суддя Н.О. Петренко