ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/15357/23
провадження № 2/753/8210/24
21 листопада 2024 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - ЦИМБАЛ І.К.
при секретарі - Козін В.Є.
з участю сторін: представників відповідача- ОСОБА_4., ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості,-
Суть справи.
Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача,про стягнення коштів за договором позики, посилаючись на те, що позивач надав відповідачу кошти на не визначений строк, що було оформлено відповідною розпискою, оскільки відповідачу не вистачало коштів на придбання житла після розірвання шлюбу та поділу майна. Позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути борг, проте такавимога відповідачем залишилась поза увагою, у зв'язку з чим позивач вимушений був звернутися до суду з відповідним позовом.
Рух справи.
17.07.2024 скасовано заочне рішення, справу призначено до судового розгляду у загальному позовному провадженні на 30.09.2024.
30.09.2024 в підготовчому судовому засіданні оголошена перерва до 16.10.2024 за клопотанням представника позивача для надання часу для ознайомлення з відзивом.
16.10.2024 підготовче провадження закрито, судовий розгляд призначено на 21.11.2024.
21.11.2024 ухвалено рішення.
Доводи учасників справи.
Позивач просив розглянути справу у відсутність останнього, позов задовольнити.
Відповідно до відповіді на відзив /а.с. 112- 113/, позивач зазначив, що відповідач не оспорювала у спосіб передбачений законом факт отримання коштів згідно розписки.
Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали з підстав зазначених у відзиві /а.с. 88- 94/ та пояснили, що боргових зобов'язань між сторонами не існує, скільки грошові кошти на підставі розписки позивач передав відповідачу в рахунок відмови від майнових претензій на земельну ділянку під час процедури розподілу майна, що підтверджується відповідним судовим рішенням, ухваленим за результатом розгляду справи про поділ майна, де саму цією обставиною позивач обґрунтовував вимогу про визнання особистою приватною власністю земельної ділянки. Також, за формою розписки не вбачається, що остання є борговою, оскільки остання не містить відповідних ключових ознак, зокрема мета передачі грошових коштів.
Встановлені судом обставини.
16.02.2016 згідно розписки відповідач отримала від позивача 13000 доларів США /а.с. 126/.
05.06.2023 відповідно до рішення Бориспільського районного суду Київської області, ухваленого за результатами розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про визнання земельної ділянки та будівель спільною сумісною власністю пожружжя, вбачається, що позивач мотивував свої вимоги в частині визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю тим, що сплатив відповідачу 13000 доларів США за відмову від майнових претензій щодо земельної ділянки /а.с. 97/, а також встановлений факт отримання вказаних коштів /а.с. 102/.
Мотиви, з яких суд виходив при постановленні рішення і положення закону, яким він керувався.
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За змістом ст.ст. 1046,1047 ЦК України, досліджуючи боргові розписки, суд для встановлення факту укладення договору повинен винести справжню правову природу правовідносини на сторінці незалежно від найменування документа та, залежно від встановлених результатів, зробити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі N 464/3790/16-ц (провадження N 14-465цс18).
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що правова природа складеної відповідачем розписки не є борговою, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Так, відповідно до судового рішення у справі про поділ майна сторін вбачається, що позивач особисто зазначав, що кошти були передані відповідачу в рахунок відмови останньої від майнових претензій. В свою чергу, інші розписки датовані тією ж датою суду не надані.
Крім того, того з аналізу тексту розписки не вбачається, що остання не є борговою, оскільки не зазначено, що кошти були передані саме у борг, що додатково підтверджує висновки суду стосовно правової природи складення вказаного документу.
Судові витрати.
Згідно ст. ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати, які складаються із судового збору, що підтверджується квитанцією та витрат на правову допомогу, що підтверджується договором про надання правової допомоги з встановленням фіксованої суми гонорару, актом про надання правничої допомоги, звітом про виконання договору та квитанцією про оплату коштів.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (постанова КАС ВС у справі № 820/479/18.)
Згідно матеріалів справи, вбачається, що правова допомога відповідачу надавалась на підставі договору про надання правової допомоги від 20.06.2024.
Пунктом 4.1 договору, передбачено розмір винагороди виконавця складає 40 000 грн. Оплата якого здійснюється клієнтом у термін 5 робочих днів після підписання договору /Т.ІІ а.с. 190/.
Згідно довдки-рахунку та детального опису робіт відповідачем було сплачено адвокату гонорар в розмірі 40 000 грн., які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
На підставі викладеного та керуючись 1-13, 17, 18, 76-82, 89, 133, 137, 141, 242, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості- відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 40 000 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення суду.
Головуючий: