Постанова
Іменем України
23 грудня 2008 року Справа № 2-25/7220.1-2008
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивача: Руденко Віктор Павлович, довіреність № 2326 від 11.12.07, Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління";
відповідача: Халецький Олег Вячеславович, довіреність б/н від 01.07.08, дочірнє державне Унітарне підприємство пансіонат "Зеніт" державного підприємства "Московське Авіаційне Виробниче об'єднання "МІГ";
розглянувши апеляційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Копилова О.Ю.) від 16 жовтня 2008 року у справі № 2-25/7220.1-2008
за позовом Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" (вул. Горького, 30,Ялта,98600)
до дочірнього державного унітарного підприємства пансіонат "Зеніт" державного підприємства "Московське авіаційне виробниче об'єднання "МІГ" (вул. Пушкіна, 1,Морське, м. Судак,98033)
про стягнення 47238,36 грн.
Позивач, державне підприємство «Кримське республіканське протизсувне управління», звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, дочірнього державного унітарного підприємства пансіонат «Зеніт», про стягнення заборгованості у розмірі 47238,36грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не сплачував кошти на відновлення та капітальний ремонт берегозахісних споруд, що передбачено договором № 86-Ф від 30 квітня 2002 року, у зв'язку з чим за ним виникла заборгованість в сумі 47238,36грн..
Заявою від 22 жовтня 2007 року позивач змінив предмет позову та просив господарський суд стягнути з відповідача 23919,11грн. (т.1, а.с. 49-50).
Справа неодноразово розглядалася різними судовими інстанціями.
Остаточно, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 жовтня 2008 року у справі № 2-25/7220.1-2008 (суддя Копилова О.Ю.) у позові державного підприємства «Кримське республіканське протизсувне управління»відмовлено.
При прийнятті рішення суд виходив з того, що акт складу майна, на якій посилається позивач, не є доказом передання спірного майна відповідачу в користування, відповідно до чого у відповідача не виникло зобов'язання щодо фінансування ремонту цього майна.
Не погодившись з рішенням суду, Кримське республіканське підприємство “Протизсувне управління” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у справі.
Доводи апеляційної скарги мотивовані порушенням міським господарським судом норм матеріального права та неповним дослідженням обставин, що мають значення для справи.
Так, за твердженням Кримського республіканського підприємства “Протизсувне управління”, місцевий господарський суд при новому розгляді справи помилково, без урахування висновків суду касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що договір № 86 не вступив в дію внаслідок неоформлення сторонами акту приймання-передачі, тобто, фактичне передання спірного майна у користування відповідачу здійснено не було.
Вказаний висновок суду, на думку заявника, не відповідає обставинам справи та суперечить пунктам 2.1, 2.4, 3.1.1 зазначеного договору.
Крім того, заявник апеляційної скарги вважає, що з часу укладення договору № 86 та № 86-Ф від 30 квітня 2002 року і до часу звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості дочірнім державним унітарним підприємством пансіонат «Зеніт»не було заявлено жодної претензії щодо передання йому майна у користування, незважаючи на направлені на його адресу рахунків на внесення коштів та направлення претензії.
Розглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступне.
30 квітня 2002 року між державним підприємством «Кримське республіканське протизсувне управління»та дочірнім державним унітарним підприємством пансіонат «Зеніт»укладено договір користування берегозахісними, протизсувними та пляжними спорудами за №86 (а.с.9).
Згідно з умовами договору позивач надає користувачеві берегозахісні споруди курорту “Морське” Судакського району, IV комплекс, ділянка откосо-ступінчатої набережної довжиною 50м, у відповідності до додатку №2 до договору (пункт 2.1 договору).
Пунктом 2.3 договору встановлено, що державне підприємство «Кримське республіканське протизсувне управління»надає користувачеві вказане у пункті 2.1 майно для здійснення статутної діяльності згідно з чинним законодавством.
При цьому майно, вказане у пункті 2.1 договору, за принципом «як воно є»надається у користування з моменту підписання договору та акту складу майна (пункт 2.4 договору).
Відповідно до пункту 3.1.1, управління зобов'язано протягом 10 днів з моменту підписання договору надати користувачеві вказане майно відповідно до акту складу майна (додаток 1).
У пунктах 3.2.2-3.2.4 договору, користувач прийняв на себе зобов'язання нести витрати, пов'язані з користуванням майном, забезпечувати виконання норм протизсувного режиму і технічних умов управління. Своєчасно проводити поточний ремонт майна за рахунок власних коштів.
Відповідно до пункту 7.1 договору, договір набирає сили з моменту передачі майна в користування та діє 20 років.
Крім того, 30 квітня 2002 року між сторонами у справі укладено договір №86-Ф (а.с.12), відповідно до якого, відповідач зобов'язався передавати управлінню кошти на відновлення та капітальний ремонт майна, визначеного договором №86 від 30 квітня 2002 року.
Відповідно до пунктів 2.1 договору №86-Ф, перерахування коштів відповідачем, повинно проводитися на розрахунковий рахунок управління щокварталу, не пізніше 5 числа місяця, наступного за кварталом, рівними частками.
Пунктом 2.2 договору №86-Ф, встановлено, що засоби, що передаються за перший рік дії договору складають 7688,00 грн. без урахування ПДВ згідно додатку №1.
У відповідності до пункту 4.1 договору, договір вступає в силу з 30 квітня 2002 року та діє 20 років.
У зв'язку з наявністю заборгованості, яка утворилася в результаті несплати відповідачем платежів за договором № 86-Ф від 30 квітня 2002 року, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення її у примусовому порядку.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції послався на відсутність доказів фактичного передання майна за договором № 86 від 30 квітня 2002 року, з яким пов'язаний початок дії договору № 86-Ф від 30 квітня 2002 року, а отже, у відповідача не виникло зобов'язання по внесенню платежів згідно з умовами цього договору.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з умов договору № 68 від 30 квітня 2002 року, при його укладенні сторони визначили, що предметом договору є надання та користування майна: берегозахісні споруди курорту “Морське” Судакського району, IV комплекс, ділянка откосо-ступінчатої набережної довжиною 50м, у відповідності до додатку №2 до договору (п. 2.1).
При цьому позивач зобов'язався протягом 10 днів з моменту підписання договору надати користувачеві, вказане в пункті 2.1 майно згідно з актом складу майна.
Користувачем прийняти на себе обов'язки нести витрати, пов'язані з використанням майна, забезпечувати виконання норм протиоползневого режиму та технічних умов управління, а також своєчасно здійснювати поточний ремонт майна за рахунок власних коштів.
Згідно з договором № 86-Ф від 30 квітня 2002 року відповідач зобов'язався передати позивачеві кошти на відновлення та капітальний ремонт майна, проведення яких передбачено договором № 86 від 30 квітня 2002 року.
Матеріалами справи підтверджується, що перерахування коштів дочірнім державним унітарним підприємством пансіонат «Зеніт»на рахунок позивача здійснюється кожен квартал не пізніше 5 числа місяця, який слідує за звітним кварталом рівними частками.
Сума переданих коштів за перший рік дії договору складає 7 688,00 грн. без врахування ПДВ згідно з додатком № 1.
Таким чином, сторонами укладено два договору, за якими у них виниклі взаємні обов'язки з передання у користування певного майна у однієї сторони та з фінансування робіт, пов'язаних з відновленням та капітальним ремонтом отриманого майна, у другій сторони.
Позивач стверджує, що передання об'єкту у користування відповідача відбулося 30 квітня 2002 року у день підписання договору та акту складу майна, що передбачено пунктом 3.1.1 договору.
Судова колегія не погоджується з даним твердженням, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення.
При цьому, частиною 2 статті 640 Цивільного кодексу України, яка визначає момент укладення договору, передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Враховуючи правову природу спірного договору, судова колегія вважає, що він є реальним і є укладеним з моменту передачі майна, як і встановлено пунктом 3.1.1 договору, згідно з яким управління зобов'язано протягом 10 днів з моменту підписання договору надати користувачеві вказане майно відповідно до акту складу майна (додаток 1).
Доказів передачі користувачу спірного майна протягом 10 днів з моменту підписання договору позивач суду не надав.
Довід позивача про те, що таким доказом є акт від 30 квітня 2002 року (додаток № 1) (а.с. 10), судова колегія вважає помилковим, оскільки цей акт відображує лише склад майна та не може бути розцінений як акт приймання-передачі спірного майна.
Факт отримання спірного майна у користування відповідачем заперечується.
Позивачем також, ані суду першої, ані апеляційної інстанції, не доведений факт користування відповідачем майна, вказаного у договорі № 86 від 30 квітня 2002 року, а саме -доказів того, що відповідач зазнав витрати з утримання майна, які передбачені пунктами 3.2.2 договору, (електроенергія, збір сміття, вода, охорона та інші).
Таким чином, твердження позивача про передачу відповідачу майна у користування відповідно до умов договору № 86 від 30 квітня 2002 року не підтверджується належними доказами у розумінні статей 33-34 Господарського процесуального кодексу України.
А оскільки факт передачі відповідачу майна по договору № 86 не встановлений, у відповідача не виникло обов'язку по фінансуванню ремонту майна згідно з умовами договору № 86-Ф.
Враховуючи, що позивач, в порушення положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України не довів тих обставин, на які він послався як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції правомірно відмовив у позові як у недоведеному.
На підставі висловленого, апеляційна інстанція вважає, що рішення господарського суду прийнято при правильному застосуванні норм законодавства та при повно встановлених обставинах справи, у зв'язку з чим воно підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу державного підприємства "Кримське республіканське протизсувне управління" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 жовтня 2008 у справі № 2-25/7220.1-2008 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді