Постанова
Іменем України
22 грудня 2008 року С права № 2-7/8283-2008
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивач, не з'явився - ОСОБА_1;
представник відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 01/315 від 27.06.08 - товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Утьос";
представник відповідача - не з'явився - товариство з обмеженою відповідальністю "РІОТЕКС";
відповідач - не з'явився - Державний реєстратор виконавчого комітету Ялтинської міської ради Рябікіна Наталія Петрівна;
представник третьої особи - ОСОБА_2, довіреність № б/н від 10.12.08 - ОСОБА_4;
розглянувши апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Утьос" та ОСОБА_4 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 2 жовтня 2008 року у справі № 2-7/8283-2008,
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_3)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Утьос" (вул. Гоголя, 4-40, Ялта, 98600)
Товариства з обмеженою відповідальністю "РІОТЕКС" (вул. Скотопрогонна, 27/26, Москва,109029)
Державного реєстратора виконавчого комітету Ялтинської міської ради Рябікіної Наталії Петрівни (АДРЕСА_4)
3-тя особа ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, Москва,117393)
про розірвання договору, визнання недійсним рішення зборів засновників, спонукання до виконання певних дій та скасування державної реєстрації;
за позовом 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору
ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, Ялта, 98670)
до ОСОБА_1 (АДРЕСА_3)
Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Утьос" (вул. Гоголя, 4-40, Ялта, 98600)
Товариства з обмеженою відповідальністю "РІОТЕКС" (вул. Скотопрогонна, 27/26, Москва,109029)
Державного реєстратора виконавчого комітету Ялтинської міської ради Рябікіної Наталії Петрівни (АДРЕСА_4)
про визнання недійсним рішення зборів засновників, скасування державної реєстрації та спонукання до виконання певних дій.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) в позові ОСОБА_1 - відмовлено.
Позов ОСОБА_5 задоволено.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Утьос" та ОСОБА_4 звернулись до апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами в яких просять рішення господарського суду скасувати, посилаючись на порушення господарським судом норм чинного законодавства.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційні скарги такими, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, при прийнятті рішення у справі господарський суд послався на рішення Ялтинського міського суду від 09.07.2008 у цивільній справі № 2-0-153/2008, яким був встановлений факт мешкання однією сім'єю ОСОБА_5 з ОСОБА_1 в період з 1993 року до дати реєстрації повторного браку між ними - 24.03.2006,.з чого господарським судом був зроблений висновок, що все майно, придбане ОСОБА_1 за вищезгаданий період часу, є загальною сумісною власністю подружжя.
Однак, на думку судової колегії, даний висновок суду є необґрунтованим, виходячи з наступного.
Згідно Конституції України, а саме статті 58, закони і інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Згідно статті 4 Цивільного Кодексу України, основу цивільного законодавства України складає Конституція України. А основним актом цивільного законодавства України є Цивільний Кодекс України.
Таким чином, посилання господарського суду на частину 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої рішення суду по цивільній справі, яке набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду відносно фактів, встановлених судом і мають значення для вирішення спору, також є абсолютно необґрунтованою, оскільки рішення Ялтинського міського суду від 09.08.2008 у справі № 2-0-153/2008 на момент подачі до господарського суду позовів від імені ОСОБА_1 і ОСОБА_5, навіть не вступило в законну силу.
Також, господарський суд посилається на статтю 190 Цивільного кодексу України, згідно якої майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права і обов'язки. З чого суд за власною ініціативою зробив неправомірний висновок про те, що майнові права визнаються речовими правами, що з точки зору тлумачення Закону є суперечливим і неправомірним.
В цьому питанні корпоративне законодавство чітко визначено, оскільки співвідношення понять двох майнових прав: право власності і корпоративне право абсолютно різне. У главі 8 Сімейного кодексу України йдеться про право загальної сумісної власності подружжя на так звані речі (тобто об'єкти матеріального миру). Корпоративні ж права річчю не є і представляють сукупність ряду майнових (права на дивіденди, право на частину активів при ліквідації) і немайнових прав (право на управління і ін.). Враховуючи, що одне майнове право не може бути об'єктом іншого, то і корпоративні права напряму не можуть знаходитися в загальній власності подружжя, а лише належати одному з них.
З цього приводу господарським судом був зроблений необ'єктивний і суперечливий висновок, що, згідно статті 167 Господарського кодексу України, а саме - в понятті "корпоративні права" йдеться про право фізичної особи, проте судова колегія вважає цей висновок неправомірним, оскільки "корпоративні права" - це права особи, частка якого визначена в статутному фонді господарського товариства, що визначає його правоздатність на участь в управлінні господарським товариством, отримання певної частини прибутку (дивідендів) цього товариства і активів у разі ліквідації останнього відповідно до Закону, а також інші права, передбачені Законом і статутними документами товариства.
Посилання господарського суду на частину 1 статті 74 Сімейного кодексу України, згідно якої якщо жінка і чоловік проживають однією сім'єю, але не знаходяться в браку між собою, майно, придбане ними за час сумісного мешкання, належить їм на праві загальної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними, судова колегія вважає неспроможними, оскільки господарський суд не врахував вимог статті 57 Сімейного кодексу України, згідно якій - особистою приватною власністю дружини або чоловіка є майно, придбане нею, ним до браку. Також особистим майном, згідно вищезгаданій статті Сімейного кодексу України є майно, придбане останніми за час браку, але на підставі договору дарування або в порядку спадкоємства, або майно придбане останніми, але за засоби, що належать їм особисто. При цьому, якщо в придбання майна загальної сумісної власності подружжя вкладені окрім загальних засобів і засоби, що належали одному з подружжя, у такому разі - частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Таким чином, посилання ОСОБА_5 в своєму позові на норми Сімейного кодексу України також не можуть служити об'єктивною причиною для пред'явлення яких-небудь вимог до господарського товариства "Санаторій Утьос", оскільки згідно статті 2 Сімейного кодексу України він регулює сімейні особисті немайнові і майнові відносини між подружжям. І по своїй природі спори між подружжям підлягають розгляду в порядку цивільно-процесуального судочинства.
Проте рішення суду, що набрало чинності за фактом встановлення об'єктом права загальної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_5 частки статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій Утьос" в розмірі - 11,25% до теперішнього часу не існує.
Відповідно до узагальненої Верховним Судом України практики по розгляду судами корпоративних спорів, з урахуванням вступу в силу Закону України від 15 грудня 2006 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, що визначають підсудність справ по корпоративних спорах і інших питаннях" господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого поданий позов, а також визначити наявність або відсутність факту їх порушення або заперечення.
Згідно статті 110 Цивільного кодексу України і статті 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців", підставою для визнання недійсного запису про проведення державної реєстрації, проведеної з порушенням вимог закону і яку не можна усунути, є позов, поданий до суду відповідним органом, який здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи.
При цьому Верховний Суд України вказує на те, що господарським судам необхідно звернути увагу на те, що не всі спори, пов'язані з вимогою про внесення змін в статутні документи господарського товариства, є корпоративними спорами, і відповідно вирішувати питання про підвідомчість (підсудність) спору господарським судам.
До категорії корпоративних не відносяться спори про визнання недійсними реєстрації змін статутних документів господарського товариства, в яких однією із сторін є суб'єкт владних повноважень. Такі суперечки відносяться до публічно-правових і підпадають під юрисдикцію адміністративних судів на підставі статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також при розгляді питання спору - чи є спір корпоративним, у разі визнання статутних документів господарського товариства або реєстрації змін до них недійсної, слід виходити з природи статутного документа товариства.
Згідно статті 82 Господарського кодексу України статутним документом товариства з обмеженою відповідальністю є Статут. Статут юридичної особи є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки містить норми, обов'язкові для учасників товариства, посадовців товариства і інших працівників товариства, і визначає порядок затвердження і внесення змін в Статут.
Проте до теперішнього часу деякі суди, як вказує Верховний Суд України, помилково визначають правову природу Статуту як угоду, і відповідно, застосовують до нього норми, які регламентують підстави недійсності угод.
Верховний Суд України точно визначив, що господарським судам необхідно враховувати, що Статут не є односторонньою угодою, оскільки відповідно до статей 36, 41, 59 Закону України "Про господарські товариства", Статут затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників) господарського товариства. А загальні збори не є ні суб'єктом права, ні органом який здійснює представництво товариства, оскільки відповідно до статей 48 і 62 вказаного закону виключно виконавчий орган здійснює дії від імені товариства.
Не є Статут і договором, оскільки відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, направлена на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. А Статут затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (засновників) товариства, а більшістю -3/4 або простою більшістю голосів учасників товариства (статті 42, 59 Закону України "Про господарські товариства").
Згідно статтям 41, 42, 59 Закону України "Про господарські товариства" внесення змін і доповнень в статутні документи відноситься до виняткової компетенції господарських товариств.
Згідно практики Верховного Суду України, господарські суди не мають права своїм рішенням вносити зміни в статутні документи господарських товариств - рішення цього питання не відноситься до компетенції судів і є втручанням у внутрішню діяльність товариства.
Верховний Суд України, аналізуючи практику корпоративних спорів про право учасника на отримання частини прибутку господарського товариства (дивідендів), в порядку положень статей 10, 41, 59 Закону України "Про господарські товариства" і статті 158 Цивільного кодексу України, визначив, що господарські суди по таких корпоративних спорах ухвалюють законні і обґрунтовані рішення, і встановив, що при розгляді спорів, пов'язаних з виплатою дивідендів, господарські суди повинні керуватися перш за все тим, що суд має право прийняти рішення лише згідно відповідного рішення загальних зборів учасників товариства, яке стосується виплат учаснику дивідендів. Якщо на загальних зборах прийнято рішення не розподіляти прибуток товариства, господарський суд не має права підміняти рішення самого найвищого органу управління товариством і втручатися в господарську діяльність товариства. Оскільки законодавством не передбачений порядок здійснення виплат учаснику товариства дивідендів на підставі рішення суду.
Більш того, факт повної неправомірності позовних вимог ОСОБА_5 підтверджується заявою ОСОБА_5 про її згоду на відчуження її чоловіком ОСОБА_1 його частки статутному фонду товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій Утьос" в розмірі - 11,25%.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що провадження у справі за позовом ОСОБА_5 підлягає припиненню на підставі пункту 1 статті80 Господарського процесуального кодексу України.
Стосовно висновку господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, судова колегія вважає його повністю обґрунтованим та законним, оскільки самим ОСОБА_1 не було доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, як це встановлено статтею 33 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі висловленого, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду підлягає скасуванню в частині задоволення позову ОСОБА_5
Керуючись статтями 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Утьос" задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 2 жовтня 2008 року у справі № 2-7/8283-2008 скасувати в частини задоволення позовних вимог ОСОБА_5.
В цій частині прийняти нове рішення.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_5 - припинити.
В решті рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 2 жовтня 2008 року у справі № 2-7/8283-2008 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді