Справа № 188/3111/24
Провадження № 1-і/188/18/24
26 листопада 2024 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023050000000357 від 29 червня 2023 року, стосовно ОСОБА_3 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, якому обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою,
за участю прокурора в режимі відеоконференції: ОСОБА_4 ,
за участю обвинуваченого в режимі відеоконференції: ОСОБА_3 ,
за участю захисника в режимі відеоконференції: ОСОБА_5 ,
На розгляді Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62023050000000357 від 29 червня 2023 року, стосовно ОСОБА_3 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Прокурор подала клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, обґрунтовуючи його таким.
ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що, будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією номер обслуги 2 розрахунку 1 гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_3 , грубо порушуючи встановлений у Збройних Силах України порядок проходження військової служби, в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, п.п. 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 40, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , перебуваючи в населеному пункті Нижнє Сєвєродонецького району Луганської області, діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником, відмовився від несення обов'язків військової служби, в тому числі від виконання поставлених завдань, в рамках здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території Луганської області, діючи з особистих мотивів, з прямим умислом, направленим на самовільне залишення місця служби, 16 квітня 2022 року незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та 27 квітня 2022 року самовільно залишив місце служби, а саме: місце тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась в АДРЕСА_1 , в умовах військового стану та до цього часу проводить час на власний розсуд у спосіб, не пов'язаний із проходженням військової служби, чим фактично протизаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Прокурор стверджує, що причетність обвинуваченого до інкримінованого йому злочину підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, та протоколами допиту свідків.
Прокурор вказує на необхідність у продовженні запобіжного заходу стосовно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлена наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які продовжують існувати.
Так, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років. Розуміючи тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винним, останній може переховуватись від суду.
Продовжуючи перебувати на волі, у разі відсутності запобіжного заходу ОСОБА_3 може впливати на свідків - військовослужбовців своєї частини, з метою схиляння їх до зміни або відмови від надання правдивих свідчень у суді, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій. При цьому ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину ОСОБА_3 , маючи певні навички використання зброї як військовослужбовець, перебуваючи на волі може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення розгляду справи.
Прокурор переконаний, що встановлені досудовим розслідуванням обставини вчинення злочину повторно є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти настанню вказаних ризиків, а саме: переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Посилаючись на вказані вище обставини, прокурор просить продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, без визначення застави.
В судовому засіданні прокурор підтримала і обґрунтувала клопотання.
Захисник та обвинувачений заперечували проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, але залишили вирішення цього питання на розсуд суду.
Вислухавши клопотання прокурора, думку обвинуваченого та захисника, суд зазначає таке.
Згідно ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу (ч. 2 вказаної статті КПК).
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України метою обрання запобіжного заходу обвинуваченому є забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілих, свідків у провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Вирішуючи клопотання прокурора, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 79 рішення у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, згідно з якою «розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості».
Суд бере до уваги, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років. Розуміючи тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винним, останній може переховуватись від суду.
Суд погоджується також із тим, що обвинувачений може впливати на свідків - військовослужбовців своєї частини, з метою схиляння їх до зміни або відмови від надання правдивих свідчень у суді, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій. При цьому ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі, переховування особи від правосуддя та здійснення впливу на свідків, потерпілих, інших підозрюваних. При цьому зазначено, що перешкоджання встановленню істини у справі, здійснення впливу на свідків та потерпілих, переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій її переслідують. Крім того, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
До моменту закінчення кримінального провадження існують ризики переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення і вони не можуть бути попереджені шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризиків, вказаним в ст. 177 КПК України.
Крім того, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто виключно тримання під вартою.
Суд вважає, що з огляду на існування вказаних ризиків, враховуючи конкретні обставини справи, викладені в обвинувальному акті, наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, слід продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 183, 315, 372, 392-395, 532 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Старий Чорторийськ Маневицького району Волинської області, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб з 14:00 години 26 листопада 2024 року до 14:00 години 24 січня 2025 року включно.
Копію ухвали направити прокурору Луганської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони та начальнику гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвала підлягає оскарженню безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали.
Суддя ОСОБА_1