25 листопада 2024 року
м. Київ
cправа № 910/8310/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Бенедисюка І.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 ,
на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2024
за позовом ОСОБА_1
до Антимонопольного комітету України
про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся 01.11.2024 засобами поштового зв'язку (зареєстровано судом 04.11.2024) до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2024 у справі № 910/8310/24 повністю та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Предметом касаційного розгляду є ухвала апеляційного господарського суду від 17.10.2024, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду у справі № 910/8310/24.
Між тим касаційна скарга ОСОБА_1 , не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Частиною третьою статті 3 ГПК України визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За приписами підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024" визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року у сумі 3 028 грн.
Оскільки, предметом касаційного оскарження у цій справі є ухвала Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2024 у справі № 910/8310/24, то належною до сплати сумою судового збору за подання касаційної скарги у цій справі є 3 028 грн.
З урахуванням викладеного, при поданні касаційної скарги на спірний судовий акт апеляційної інстанції ОСОБА_1 мав сплатити судовий збір у розмірі 3 028 грн.
Проте, скаржником не додано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.
Натомість ОСОБА_1 в прохальній частині касаційної скарги, просить Суд протаке: "3. Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги, у зв'язку з тяжким матеріальним станом, воєнним станом та підп. «в» п. 2 ч. 1, п. 3 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір»".
Також в додатках до касаційної скарги містяться копії медичних висновків КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня №2» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 73 про дитину-інваліда ( ОСОБА_2 ) від 03 червня 2015 року та № 74 про дитину-інваліда ( ОСОБА_3 ) від 03 червня 2015 року.
Водночас, до касаційної скарги не надано доказів, які підтверджують факт батьківства, а саме, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Дослідивши вказане клопотання скаржника, проаналізувавши норми чинного законодавства, якими врегульовано порядок звільнення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, Касаційний господарський суд зазначає про таке.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частиною другою цієї статті зазначено, що Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених в статті 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус.
Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8 вказаного Закону, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб'єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
У даному випадку, предметом спору, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища [пункт 44 рішення Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2005 у справі "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland"), заява № 71731/01; пункти 63-64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland"), заява № 73547/01].
З урахуванням зазначених рішень ЄСПЛ, Верховний Суд, у постановах від 21.10.2022 у справі № 905/1059/21 та від 30.11.2022 у справі № 905/1060/21, зробив висновок, що скрутний майновий стан підтверджується відповідними доказами, які містять інформацію, у тому числі, щодо наявності/відсутності коштів (на банківських або депозитних рахунках), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів.
Крім того, Верховний Суд неодноразово вказував, що загальна сума отриманих доходів фізичною особою може бути підтверджена довідкою про доходи фізичної особи за попередній рік, виданою органом Державної податкової служби України, інформацією із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 або ОК-7 (див. ухвали Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 921/2/21(921/463/22), від 17.07.2023 у справі № 757/14112/20-ц, від 03.05.2022 у справі № 914/1147/20, від 10.11.2021 у справі № 922/1429/19, від 06.06.2021 у справі № 922/1775/19 та інші).
Така ж правова позиція щодо доказів висловлено й в низці інших ухвал Верховного Суду, зокрема, від 26.04.2024 у справі № 910/5346/23, від 18.07.2024 у справі № 924/681/22.
Отже, аналіз положень Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням, у порядку статті 86 ГПК України та з дотриманням статей 73, 76- 79 ГПК України.
Підставою для звільнення від сплати судового збору може бути, наприклад, видана в установленому законом порядку довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо, які підтверджують у сукупності на визначений конкретний період майновий стан особи.
Так, скаржником не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у нього коштів та/або неможливості сплати судового збору за наведених доводів, а клопотання заявлено без підтверджуючих документів в обґрунтування відповідних тверджень щодо неможливості сплати судового збору.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Суд касаційної інстанції зазначає, що скаржнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги та надати суду документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі, а саме - 3 028 грн за відповідними реквізитами рахунку для зарахування до державного бюджету судового збору за розгляд справ Верховним Судом.
А у разі наявності підстав для звільнення від сплати судового збору, скаржнику необхідно надати докази на підтвердження того, що він дійсно звільнений від сплати судового збору.
Так, скаржник, зокрема, посилається на підпункт «в» пункту 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за такої умови - одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.
Водночас, скаржником не надано документального підтвердження того, що він є одиноким батьком, який має дитину-інваліда.
Отже, скаржнику у разі існування вказаної обставини необхідно надати докази, що підтверджують те, що він є одиноким батьком дитини/дітей-інваліда/інвалідів.
Таким чином, з урахуванням наведеного касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України. При цьому, з метою надання можливості учаснику справи скористатися своїми процесуальними правами, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, Верховний Суд вважає за доцільне встановити процесуальний строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали.
Керуючись статтями 169, 174, 234, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2024 зі справи № 910/8310/24 залишити без руху.
2. Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали.
3. Роз'яснити ОСОБА_1 , що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя І. Бенедисюк