25 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/21171/23 пров. № А/857/16283/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
суддя у І інстанції Кравців О.Р.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 20 травня 2024 року,
У вересні 2023 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Відділ) про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 016338 від 26.07.2023, згідно з якою за порушення статей 39, 48 Закону України “Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344-ІІІ) було вирішено стягнути з нього адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі №380/2117/23, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що на момент здійснення рейдової перевірки 01.06.2023 транспортний засіб марки RENAULT з номерним знаком НОМЕР_1 належав ФОП ОСОБА_1 на праві власності, проте перебував у користуванні та під керуванням ОСОБА_2 .
У акті перевірки №009675 від 01.06.2023 не зазначена достатня інформація про вантаж, не встановлено достеменно хто є його відправником та одержувачем, не відібрані пояснення водія про те, від кого та куди здійснюється перевезення. Відтак, на думку суду першої інстанції, перевезення вантажу здійснювалося водієм за рахунок власних коштів та для власних потреб.
Висновок відповідача про те, що автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-ІІІ є позивач є необґрунтованим, а тому оскаржувана постанова прийнята без урахування обставин, які мали значення для її прийняття, і підлягає скасуванню.
У апеляційній скарзі Державна служба України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека) просила скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 .
На обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що звертаючись із позовною заявою до суду позивач ФОП ОСОБА_1 не стверджував, що передав належний йому транспортний засіб ОСОБА_2 , а стверджував, що здійснював перевезення вантажу для своїх власних потреб та за рахунок власних коштів. При цьому зазначав, що не повинен був мати товарно-транспортну накладну (далі - ТТН), індивідуальну контрольну книжку водія чи графік змінності, оскільки не надавав послуг з перевезення вантажу, а здійснював перевезення за власний кошт.
Укртрансбезпека наполягає на тому, що з урахуванням встановлених під час проведеної рейдової перевірки обставин та приписів статті 1 Закону №2344-ІІІ позивач є автомобільним перевізником, а отже на нього поширюються вимоги статті 48 цього Закону і він мав забезпечити водія необхідними документам для перевезення вантажу вантажним автомобілем.
01.06.2023 під час рейдової перевірки було встановлено факт перевезення вантажу (вживані холодильники), що відповідає видам діяльності ФОП ОСОБА_1 і він має нести відповідальність на підставі статті 60 Закону №2344-ІІІ.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ФОП ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Наполягає на тому, що ТТН є документом, який складається з метою оформлення перевезень вантажів відповідно до укладеного договору і використовується для проведення остаточних розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів.
При складені акту перевірки та винесенні оскаржуваної постанови відповідачем не враховано того, що перевезення вантажу здійснювалося для його власних потреб, а кінцевим пунктом перевезення було м. Івано-Франківськ, у якому знаходиться приміщення складу, де позивач зберігає своє майно. Склад належить йому на підставі договору №1/5/23 оренди приміщення від 01.05.2023. При цьому у разі перевезення вантажів для власних потреб складення ТТН та наявність індивідуальної контрольної книжки водія або графіку змінності водіїв не вимагається.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, Відділом державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №000307 від 26.05.2023 та щотижневого графіка проведення рейдових перевірок №36033/27/27-23 від 26.05.2023 в період з 29.05.2023 по 03.06.2023 на території міста Івано-Франківська та Івано-Франківської області здійснювалася перевірка транспортних засобів щодо дотримання Закону №2344-ІІІ, Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобі, Правил перевезення вантажів, ЄУТР.
Старшим державним інспектором Відділу ОСОБА_3 було проведено перевірку транспортного засобу марки RENAULT з номерним знаком НОМЕР_1 , серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , який належить позивачу, за результатами якої складено акт №009675 від 01.06.2023.
За висновками, викладеними у вказаному акті, під час перевірки було виявлено порушення статей 34, 39 Закону №2344-ІІІ, яке проявилося у тому, що під час здійсненні вантажного перевезення (вживаної техніки - холодильників) перевізник не забезпечив водія необхідними документами, а саме ТТН або іншими визначеними законодавством документами на вантаж. Окрім того; у порушення вимог статті 48 Закону №2344-ІІІ відсутня індивідуальна контрольна книжка водія чи копія графіка змінності (пункт 6.3 наказу Міністерства транспорту та зв'язку України №340 від 07.06.2010 «Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів».
Водій транспортного засобу ОСОБА_2 під час проведення перевірки надав пояснення, відповідно до яких перевізник не забезпечив його необхідними (вказаними) документами.
26.07.2023 заступник начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт прийняв постанову №ПШ016338 про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу за порушення статей 39, 48 Закону №2344-ІІІ у сумі 17000,00 грн.
ФОП ОСОБА_1 не погодився із правомірністю накладення на нього адміністративно-господарського штрафу вказаною постановою та звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регламентовано приписами Закону №2344-ІІІ.
За приписами статті 1 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Як передбачено приписами частини 1 статті 48 вказаного Закону автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Згідно із частиною 2 статті 48 Закону №2344-ІІІ документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Приписами абзацу третього частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про те, що перевезення вантажу здійснювалося водієм ОСОБА_2 транспортним засобом, який належить на праві власності позивачу, за рахунок власних коштів та для власних потреб. Відтак на нього не поширюються вимоги статті 48 Закону №2344-ІІІ щодо обов'язкової наявності документів, на підставі яких виконують вантажні перевезення, а отже підстав для накладення на ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу оспорюваною постановою у відповідача не було.
Водночас ФОП ОСОБА_1 не оспорює право відповідача на проведення рейдової перевірки у спірному випадку, дотримання ним порядку оформлення її наслідків та процедури прийняття постанови №ПШ016338 від 26.07.2023.
При наданні оцінки вказаним висновкам суду першої інстанції суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач зареєстрований суб'єктом господарювання, видами діяльності якого за КВЕД є:
47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами (основний)
33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устатковання промислового призначення;
46.69 Оптова торгівля іншими машинами й устаткованням;
46.90 Неспеціалізована оптова торгівля
49.41 Вантажний автомобільний транспорт
52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту
95.22 Ремонт побутових приладів, домашнього та садового обладнання;
96.09 Надання інших індивідуальних послуг, н.в.і.у.
47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет.
У відповідності до наявної у матеріалах справи копії акту акт №009675 від 01.06.2023 (а.с.33) під час проведення працівникам Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області перевірки водій вантажного автомобіля марки RENAULT з номерним знаком НОМЕР_1 у письмових поясненнях зазначив, що перевізник не забезпечив його необхідними документами. Акт перевірки підписаний водієм без зауважень та доповнень.
Позивачем не заперечується те, що у вказаному автомобілі здійснювалося перевезення вживаної побутової техніки - холодильників, що додатково підтверджується долученими до матеріалів справи фотоматеріалами (а.с. 36).
На думку апеляційного суду, слід погодитися із доводами апелянта про те, що операція по здійсненню перевезення вантажу (вживані холодильники) відповідає видам господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 .
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції критично ставиться до доводів позивача, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що перевезення вантажу здійснювалося водієм ОСОБА_2 належним позивачу вантажним автомобілем марки RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , за рахунок власних коштів та для власних потреб, вважає їх надуманими та спрямованими на переоцінку фактичних обставин справи на свою користь з метою уникнення від передбаченої законом відповідальності за порушення вимог Закону №2344-ІІІ.
Окрім того, в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд апеляційної інстанції вважає за доцільне врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 826/2239/16, відповідно до яких за відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, обставинам справи, що призвело до помилкового задоволення позову. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовити.
Окрім того, оскільки у задоволенні вимог позивача відмовлено, апеляційний суд не вбачає підстав для стягнення на його користь понесених судових витрат.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити.
Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі №380/21171/23 та у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Р. П. Сеник
Н. М. Судова-Хомюк