25 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 300/3252/24 пров. № А/857/23468/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі № 300/3252/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
місце ухвалення судового рішення м.Івано-Франківськ
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїСкільський І.І.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просила суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, а також у проведенні перерахунку її стажу роботи за час перебування у засланні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, у відповідності до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії згідно з пунктом «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 13 березня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 з 13 березня 2024 року перерахунок стажу роботи згідно статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 22 жовтня 1947 року по 10 вересня 1956 року на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років».
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі № 300/3252/24 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, а також у проведенні перерахунку її стажу роботи за час перебування у засланні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, у відповідності до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії згідно з пунктом «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 13 березня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 з 13 березня 2024 року перерахунок стажу роботи згідно статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 22 жовтня 1947 року по 10 вересня 1956 року на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років».
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вважає, що суд, при прийнятті оскаржуваного рішення не надав належної правової оцінки всім суттєвим обставинам справи, що стало причиною неправильного вирішення даної справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 установлено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Зазначає, що виплата проводиться позивачу відповідно до вимог чинного законодавства в розмірі 54,40 грн. як репресованій особі, а тому протиправності у діях відповідача немає. Також, зазначає, що частина 3 статті 28 даного Закону передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Саме тому розмір мінімальної пенсії, встановлений частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не може застосовуватись для визначення розміру підвищення до пенсії позивача.
З приводу зобов'язання Головному управлінню з 13.03.2024 здійснити перерахунок стажу роботи згідно статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 22.10.1947 по 10.09.1956 на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років», то скаржник вказує, що ОСОБА_1 була разом із батьками примусово переселена та не була притягнута до відповідальності, не перебувала під вартою, не відбувала покарання в місцях позбавлення волі та засланні та не перебувала на примусовому лікуванні, а тому вимога про зарахування часу перебування у висланні у потрійному розмірі до стажу роботи є безпідставною.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині розміру підвищення до пенсії позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Вважає, що суд, при прийнятті оскаржуваного рішення в частині відмови, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що підвищення пенсії повинне становити у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, а не 25 відсотків, як помилково дійшов висновку суд попередньої інстанції.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Про розгляд апеляційних скарг відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційних скарг до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Про розгляд апеляційних скарг позивач повідомлена шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційних скарг до розгляду на поштову адресу зазначену позивачем, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на підвищення пенсії з розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, а не з розрахунку 50%, так як ОСОБА_1 є реабілітованою особою на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій України», як член сім'ї репресованої особи, яку було примусово переселено, а не як особа, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій.
При цьому, за обставин цієї справи ОСОБА_1 була примусово виселена з постійного місця проживання до спецпоселення, тобто відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» перебувала в засланні, а відтак має право на зарахування терміну її заслання у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Відповідно до свідоцтва про народження від 30.06.1958 НОМЕР_2 ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком (а.с.10).
Відповідно до довідки від 07.07.1992 № 3/3-17566 про реабілітацію, виданої управлінням внутрішніх справ Івано-Франківської області МВД УССР про те, що ОСОБА_3 виселена із с. Ст. Лисець Лисецького району Станіславської області на спецпоселення в Карагадинскую область з конфіскацією майна разом з неповнолітніми ОСОБА_4 / в деяких документах ОСОБА_5 1943 року народження і ОСОБА_6 , 1944 року народження. Звільнена з спецпоселення ОСОБА_3 - 10.09.1956.
На підставі статті 3 Закону УССР від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» - вищезазначені особи реабілітовані (а.с.16).
На підтвердження статусу реабілітованої особи та наявність права на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ОСОБА_1 долучила посвідчення серії НОМЕР_3 від 29.08.2021, видане Івано-Франківською міською радою (а.с.11).
Позивач, 13.04.2024 звернулася до органу ПФУ із заявою від 13.03.2024 про проведення перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» з зарахуванням терміну перебування на спецпоселенні під комендатурою в трикратному розмірі до загального стажу (а.с.18).
ГУ ПФУ в Івано-Франківській області листом від 10.04.2024 № 3891-2487/К-02/8-0900/24 надало позивачу відповідь на її заяву з інформацією про проведені перерахунки та підвищення до пенсії позивача. У листі також зазначено, що ОСОБА_1 як члену сім'ї примусово переселеного і згодом реабілітованого виплачується підвищення до пенсії в сумі 43,52 грн. та згідно статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» немає підстав для зарахування стажу в потрійному розмірі (а.с.19-20).
Також, ОСОБА_1 13.03.2024 подала до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області заяву від 13.03.2024 в якій просила пенсійний орган згідно Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» перерахувати їй пенсію з розрахунком доплати до пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком (а.с.17).
ГУ ПФУ в Івано-Франківській області листом від 10.04.2024 № 3893-2489/К-02/8-0900/24 надало позивачу відповідь на її заяву, в якій вказало на те, що у ОСОБА_1 відсутні підстави для підвищення пенсії у розмірі 25%мінімальної пенсії за віком, оскільки вона була переселеною (не були притягнуті до кримінальної відповідальності, не перебували під вартою, не відбували покарання в місцях позбавлення волі та засланні, а також на примусовому лікуванні) (а.с.21).
Не погодившись із діями відповідача щодо відмови у проведенні нарахування підвищення до пенсії, позивач звернулася до суду з цим позовом.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII, (назва в редакції Закону № 2325-VIII від 13.03.2018) (далі - Закон № 962-XII).
Відповідно до положень статті 1-1 Закону № 962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.
Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.
Відповідно до довідки від 07.07.1992 № 3/3-17566 про реабілітацію, виданої управлінням внутрішніх справ Івано-Франківської області МВД УССР видно те, що ОСОБА_3 виселена із с. Ст. Лисець Лисецького району Станіславської області на спецпоселення в Карагадинскую область з конфіскацією майна разом з неповнолітніми ОСОБА_4 / в деяких документах ОСОБА_5 1943 року народження і ОСОБА_6 , 1944 року народження. Звільнена з спецпоселення ОСОБА_3 - 10.09.1956.
Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
При цьому, за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону №1058-IV відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
При цьому, положення частини 4 статті 28 Закону №1058-IV згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
В свою чергу, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Доплата до пенсії позивачу Управлінням нараховувалась та виплачувалась у розмірі 43,52 гривні.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон.
Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 у справі №442/6456/17, від 04 березня 2020 у справі №446/1566/16-а.
Враховуючи вказане, за встановлених обставин у справі суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дії відповідача щодо виплати позивачу надбавки до пенсії як члену сім'ї політично репресованого відповідно норм Постанови Кабінету Міністрів України №654 є протиправним, тоді як позивач має право на отримання вказаної надбавки у розмірі, встановленому Законом України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, апеляційний суд зазначає, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім'ї репресованої особи, а тому колегія суддів вказує про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи, а не 50% як репресованій особі, яку було реабілітовано.
Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі, відповідно до вимог статті 58 Закону № 1788-XII, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Відповідно до статті 58 Закону № 1788-XII громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Згідно визначення, яке міститься у статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована в потрійному розмірі.
При цьому колегія суддів зазначає, що вказані вище нормативно-правові акти не диференціюють осіб, які перебували в засланні, в залежності від їх віку та того чи вони працювали чи ні.
Суд встановив, що позивач перебувала у засланні, а відтак, має право на зарахування часу її заслання з 22.10.1947 по 10.09.1956 у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а тому колегія суддів дійшла висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу позивача за час перебування у засланні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тому позовна вимога про зобов'язання відповідача здійснити зарахування часу заслання позивачки з 22.10.1947 по 10.09.1956 до стажу у потрійному розмірі, відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», підлягає задоволенню.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а, від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а, від 24.10.2019 у справі № 446/1526/16-а, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційних скарг висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Досліджуючи питання, яке стосуються розподілу судових витрат понесених у даній справі, колегією суддів установлено, що з урахуванням положень ст. 139 КАС України відсутні підстави для перерозподілу та присудження судових витрат на користь будь-якої із сторін.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі № 300/3252/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос