25 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/16927/24 пров. № А/857/23499/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог у справі №380/16927/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення з 29.01.2020 перерахунку на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017;
- зобов'язати з 29.01.2020 по31.12.2020 на підставі постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017;
- визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення з 01.01.2021 перерахунку на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017;
- зобов'язати з 01.01.2021 по 11.07.2021 на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу га окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017;
- визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення з 12.02.2024 перерахунку на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017;
- зобов'язати з 12.02.2024 по 14.02.2024 на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017;
- визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з урахуванням розміру грошового забезпечення, визначеного виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, з урахуванням розміру грошового забезпечення, визначеного виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати у відповідності до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІТІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму певиплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 11.07.2021 та з 12.02.2024 по 14.02.2024 включно за весь час затримки виплати, а саме за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 залишено позовну заяву без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням інших причин пропуску та доказів, що підтверджують причини пропуску такого.
23.08.2024 позивач подала заяву про поновлення процесуального строку звернення до адміністративного суду.
В обґрунтування заяви зазначено, що спірний період, охоплений предметом спору, можна поділити на два проміжки часу: з 29.01.2021 по 11.07.2021 - за редакції ст. 233 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), до набрання чинності 19.07.2022 Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 (без обмеження будь-яким строком); з 12.02.2024 по 14.02.2024 - за редакції статті 233 КЗпП України, з урахуванням змін, внесених Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 (тримісячний строк).
Вказує, що юридично значимий факт, з настанням якого ч. 2 ст. 233 КЗпП України пов'язує початок обчислення процесуального строку звернення до суду, настав 24.06.2024 - дати отримання позивачем письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні, що оформлено довідкою від 13.06.2024. Позивач вчиняла активні дії, спрямовані на отримання письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені їй при звільненні. Зокрема, остання 22.05.2024, в межах тримісячного строку після дати звільнення з військової служби. Зверталася до відповідача з відповідним запитом аби останній виконав покладений на нього обов'язок ст. 233 КЗпП України з підготовки письмового повідомлення.
Тривале невиконання свого зобов'язання відповідачем не має мати негативних наслідків для позивача та ставитися у залежність з можливістю захисту останньою свого порушеного права на оплату праці в судовому порядку.
За вказаних обставин процесуальні строки визначені ч. 2 ст. 233 КЗпП України позивачем дотримано.
Просила визнати причини пропуску позивачем звернення до суду поважними та поновити пропущений процесуальний строк.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 позовну заяву повернуто позивачу на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України
Не погоджуючись із ухвалою суду позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не вірне встановлення обставин справи, просила ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що заборгованість грошового забезпечення позивача за періоди з 29.01.2020 по 11.07.2021 та з 12.02.2024 по 14.02.2024 належить до сум, що належить останній станом на дату виключення зі списку особового складу військової частини НОМЕР_1 22.02.2024 в розумінні ч. 2 ст. 233 КЗпП України. На день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивачу письмову повідомлення про суми нараховані та виплачені позивачу при звільненні відповідачем не надавалися. Відповідна довідка надана позивачу 24.06.2024. Стверджує, що наказ від 22.02.2024 не може вважатися письмовим повідомленням про суми належні позивачу на дату виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , оскільки не містить переліку всіх сум, що належали позивачу на день виключення зі списків особового складу, адже в ньому не зазначені розміри належних позивачу до виплати сум.
Позивач могла дізнатися та фактично дізналася про порушення її права тільки 24.06.2024 з отриманої довідки від 13.06.2024.
Крім того, зазначено, що позивач не мала можливості звернутися до суду з даним позовом до 24.06.2024 у зв'язку з відсутністю в розпорядженні останньої доказів протиправної бездіяльності відповідача
Вважає, що перебіг процесуального строку звернення до суду із цим позовом відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції з врахуванням змін, внесених Законом №2352-ІХ, так і положень ст. 122 КАС України починається з 24.06.2024 - дати надання позивачу довідки від 13.06.2024, яка може бути розцінена як письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Позивач звернулася до суду 36.07.2024, про що свідчить відтиск на поштовому конверті, тобто в межах строків, визначених ст. 233 КЗпП України в редакції, з урахуванням змін внесених Законом №2352-ІХ від 01.07.2022. Вважає, що нею додержано строків звернення до суду із позовом
Апелянт просив скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 як таку, що перешкоджає розгляду справи, а справу №380/16927/24 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу. Зокрема, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку , що позивачем у відповідній частині позовних вимог пропущено тримісячний строк звернення до суду, оскільки представник звернувся даним позовом лише 06.08.2024, а тому враховуючи п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовну заяву обґрунтовано повернуто позивачеві.
Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 - без змін.
Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційна скарга розглянута судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, матеріали справи, доводи апеляційної скарги, та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У силу ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З наведених положень ст. 122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Разом із тим, такі правовідносини регулюються ст. 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст. 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №280/6779/22.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. (в редакції , що діє з 19.07.2022)
За ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Своєю чергою, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 №651).
З огляду на викладене строк звернення до суду продовжений законом, а саме, пунктом 1 Прикінцевих положень КЗпП України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Саме такі висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 380/14039/22.
Тобто, до 30.06.2023 в Україні діяв карантин, під час дії якого строки звернення до суду були продовжені.
Судом встановлено, що позивача звільнено з військової служби 22.02.2024 згідно наказу №53 від 22.02.2024, до суду з позовом щодо перерахунку розмірів грошового забезпечення за періоди з 29.01.2020 по 11.07.2021 та з 12.02.2024 по 14.02.2024 позивач звернулася 26.07.2024 засобами поштового зв'язку, що підтверджується відбитком штемпелю відділення поштового зв'язку на поштовому конверті, у якому відповідна позовна заява надійшла до суду.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що тримісячні строки звернення до суду з позовними вимогами нарахувати та виплатити грошове забезпечення закінчилися 22.05.2024, а з цим позовом позивач звернувся до суду 26.07.2024, тобто поза межами строку звернення до суду з позовом.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що отримання позивачем листа сторони відповідача від 10.06.2024 у відповідь на його заяву від 22.05.2024 разом із довідкою від 13.06.2024 не змінює момент, з якого сторона позивача повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли сторона позивача почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Колегія суддів наголошує, що в будь-якому випадку, досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку, причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування (постанова Верховного Суду від 02.12.2021 у справі №640/20314/20).
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином. Проте, позивач, пропустивши строк звернення до суду, не наводить жодних причин пропуску строку звернення до суду, які були об'єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення чи пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.
Зважаючи на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, а наведені ним причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
При цьому, повернення позовної заяви не позбавляє сторону права повторного звернення із позовною заявою, в порядку встановленому законом.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені апелянтом в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 241, 243, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року у справі №380/16927/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк