18 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 300/8469/23 пров. № А/857/13033/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року (головуючого судді Микитюка Р.В., ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ) у справі №300/8469/23 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом в інтересах ОСОБА_1 10.12.2023 до НОМЕР_1 Прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з січня 2023 року, зобов'язати відповідача здійснити виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з січня 2023 року, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати вказаної додаткової винагороди відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням представник позивача адвокат Доготер Оксана Георгіївна оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що за змістом статті 3 Конституції України, Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України», бойові дії - форма застосування з'єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння); воєнні дії - організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України; район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії. В свою чергу, наказ №309 від 22.12.2022 року Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 р. за №1668/39004 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» визначає, що у період з 01.03.2022 року по 11.11.2022 року Херсонська міська територіальна громада була окупована Російською Федерацією. З 11.11.2022 року по 01.05.2023 року Херсонська міська територіальна громада була віднесена до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії. З 01.05.2023 року Херсонська міська територіальна громада віднесена до території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси. З 11.11.2022 року вся територія Чорнобаївської сільської територіальної громади за винятком с. Чорнобаївка віднесена до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії. З 11.11.2022 року по 01.05.2023 року с. Чорнобаївка Чорнобаївської сільської територіальної громади була віднесена до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії. З 01.05.2023 року с. Чорнобаївка Чорнобаївської сільської територіальної громади віднесена до території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси. З огляду на вказане вище, чітко вбачається недосконалість законодавства щодо визначення зон ведення бойових дій, а відтак для позивача, який є цивільною особою, що добровільно мобілізувалася, з метою захисту кордонів України і цілісності її суверенітету, не мають наставати негативних наслідки від таких неякісних норм діючого законодавства. Досліджуючи поняття «якість закону» як складову принципу верховенства права та гарантію застосування судом найбільш сприятливого для особи тлумачення закону, Конституційний Суд у своїй доповіді зазначив, що відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). Важливо, що в статті 129 Конституції України міститься вимога стосовно того, що «суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним і керується верховенством права». Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційний принцип верховенства права знайшов своє закріплення та був деталізований у статтях 2, 6 та 242 КАС України, які передбачають, що однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права; суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує його з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Варто звернути увагу, що стаття 6 КАС України, окремо акцентує увагу на визначенні суті цього принципу: «людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави». Безперечно, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону». Стосовно цього критерію у пунктах 11 та 75 Висновку № 11 (2008) Консультативної Ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» зазначено про те, що до числа зовнішніх показників, від яких залежить якість судового рішення, відноситься якість законів, прийнятих законодавчими органами (зокрема, досконалість написання проєктів законів або чіткість у змісті законів, а також відсутність порушень процесуальних правил). Як зазначено у спеціальному Дослідженні Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія; Venice Commission) під назвою «Мірило правовладдя» («Rule of law checklist», розроблене і затверджене на 106-й пленарній сесії 11-12 березня 2016 року), поняття «право» (law) охоплює не лише конституції, міжнародне право, статутне право та підзаконні акти, а й також - де доречно - суддєстворене право (judge-made law), як-то норми загального права, всі з яких є зобов'язальної природи. Будь-який припис права має бути доступним і передбачуваним (рішення ЄСПЛ у справах «Achour v. France», заява № 67335/01, п. 42; «Kononov v. Latvia» [ВП], заява № 36376/04, п 185). Крім того, Венеційська Комісія виходить з того, що перешкоди для дієвого виконання приписів актів права можуть виникати не лише внаслідок незаконної чи недбалої дії з боку органів влади, але й через те, що якість законодавства унеможливлює таке виконання. Тому надзвичайно важливим є те, щоб ще до ухвалення приписів актів права було здійснено їх оцінювання на предмет можливості їх практичного виконання, а також щоб мала місце перевірка вже після їх ухвалення на предмет того, чи їх може бути застосовано або ж чи їх застосовано в дієвий спосіб. Це означає, що коли йдеться про правовладдя, то має здійснюватись оцінювання законодавства ex ante та ex post. Ідея правовладдя передбачає систему чітких та передбачуваних приписів права, відповідно до яких кожному належить право на ставлення до нього з боку всіх суб'єктів ухвалення рішень на основі гідності, рівності й розумності та відповідно до приписів права. У Доповіді Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (the Rule of Law), яка прийнята на 86-й пленарній сесії 25-26 березня 2011 року) встановлено таке: Венеціанська комісія, взявши за основу визначення принципу верховенства права, дане Т. Бінгемом, дійшла висновку про існування сьогодні консенсусу щодо наступних необхідних складових верховенства права: законність (у тому числі прозорий, підзвітний і демократичний процес ухвалення законів), правова визначеність, заборона сваволі, доступ до правосуддя (забезпечується незалежними і неупередженими судами), дотримання прав людини, недискримінація і рівність перед законом (п. 21); у рамках Організації Об'єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002-2004 рр.), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, наприклад, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін. (п. 24); верховенство права містить вісім «інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв'язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародно правових обов'язків, так і тих, що обумовлені національним правом (п. 37). Також у цій Доповіді, розкриваючи поняття «юридична визначеність» (legal certainty), наголошується на тому, що принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права, а також і для плідності бізнесової діяльності, із тим, щоб генерувати розвиток та економічний поступ; аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним; вона також зобов'язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед (до його застосування) та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (п. 44). Як зазначено у згадуваному Дослідженні Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія; Venice Commission) під назвою «Мірило правовладдя» («Rule of law checklist», розроблене і затверджене на 106-й пленарній сесії 11-12 березня 2016 року), «передбачуваність» означає не лише те, що приписи акта права мають бути проголошеними ще до їх імплементації, а й що вони мають бути передбачуваними за своїми наслідками: їх має бути сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, аби суб'єкти права мали змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними». У рішенні ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50 56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення..., порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. Так само уніфіковано ЄСПЛ інтерпретував «якість законодавства» і в іншому своєму рішенні, а саме, у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51; державні органи неправомірно зобов'язали заявника сплатити податок) «... якість законодавства ... - доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону». Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява № 10640/05, п. 186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункти 109, 110). Крім того, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля. Достатньо важливими є висновки, які зроблені у рішенні ЄСПЛ у справі «Волков проти України» (заява № 21722/11, п.п. 170, 171). Таким чином, враховуючи, що позивач позбавлений був можливості надати будь-які докази щодо своєї участі у бойових діях, так як відповідні документи на підтвердження такому складаються, видаються і оголошуються безпосереднім командиром і мають характер «для службового користування», а чинне законодавство України має нечіткі положення щодо зони бойових дій, а встановлення відповідних виплат додаткової грошової допомоги залежить на пряму від Держави та її органів, що уповноважені на здійснення функцій визначення таких територій, вважаємо, що суд неправомірно надав перевагу одному нормативно - правовому акту перед іншим. Більше того, суд першої інстанції не аргументував чому саме такий свій висновок, щодо зон ведення бойових дій. Також не зрозуміло, чому суд, відмовляючи в задоволенні позову, не вирішив питання щодо клопотання про витребування доказів, про витребування наказів та бойових розпоряджень про участь позивача як військовослужбовця в складі НОМЕР_1 прикордонного загону, який залучався відповідно до бойового розпорядження до Оперативного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 26.11.2022 № 26 (гриф), оскільки вказаний документ чітко зазначає про виконання бойових завдань, за відповідними бойовими розпорядженнями та наказами. Позивач ніс службу у визначений в позові період в мікрорайоні «Острів Корабел», який є частиною Карантинного острова, понизу Дніпра, частково у межах м. Херсона, який в свою чергу віднесений до зони бойових дій, так само як і місце дислокації та відпочинку військовослужбовців НОМЕР_1 Прикордонного загону - АДРЕСА_1 , військовослужбовці не мають змоги примусити командирів військової частини писати відповідні рапорти про їх безпосередню участь та перебування в зоні бойових дій під час виконання бойових завдань і розпоряджень. Більше того, якщо позивач не приймав участі у такого роду діях та завданнях, то за якими діями йому було видано посвідчення УБД. Також слід звернути увагу, що Прикордонний загін у складі ОУВ "Херсон" не міг виконувати інших завдань, ніж бойових, оскільки на території Херсонщини відсутні офіційні прикордонні пункти, де б міг виконувати обов'язки прикордонника позивач. Крім того, безпідставним було посилання суду на Наказ №392, оскільки дійсно 30.07.2022 Адміністрацією Держприкордонслужби відповідно до пункту 2-1 Постанови №168 був виданий наказ №392-/0/81-22-АГ №Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168№ (далі - Наказ №392-/0/81-22-АГ), який введений в дію з 01.08.2022. Однак, згідно з частиною третьою статті 117 Конституції України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, установленому законом. Накази №392-/0/81-22-АГ та №164/0/81-22-АГ зачіпають соціально-економічні, права, свободи й законні інтереси військовослужбовців, які проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, тому вказані накази підлягали державній реєстрації в Міністерстві юстиції України у встановленому порядку. Проте, вони не містять відомостей про їх реєстрацію в Міністерстві юстиції України у встановленому порядку, а тому не можуть прийматись до виконання та не викликають правових наслідків.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно із частиною 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно з біографічної довідки НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, солдата ОСОБА_1 12.03.2022 призвано по мобілізації по час розгляду справи (а.с.66).
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 про види грошового забезпечення, що нараховані ОСОБА_1 від 10.09.2023 за №1167, позивачу за період з січня 2023 року по червень 2023 року виплачувалася додаткова винагорода у розмірі до 30000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (бойовими розпорядженнями), передбачена положеннями Постанови КМУ №168 (а.с.172).
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати додаткової винагороди в належному розмірі починаючи з 01 січня 2023 року, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Згідно статті 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 №661-IV (далі - Закон №661-IV) Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони; органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини; розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
У системі Державної прикордонної служби України є також навчальні заклади, науково-дослідні установи, підрозділи спеціального призначення та органи забезпечення.
Нормами частин 1, 5 статті 14 Закону №661-IV передбачено, що до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України. Комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно із статтею 16 Закону №661-IV умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.
Статтею 25 Закону №661-IV встановлено, що держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Пенсійне забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України здійснюється у порядку та у розмірах, встановлених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону №2011-ХІІ).
Згідно статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: - посадовий оклад, оклад за військовим званням; - щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); - одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Кабінет Міністрів України 30 серпня 2017 року за № 704 постановою затвердив тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, а пункт 2 вказує, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 3 Постанови № 704 встановлено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан, який триває і станом на сьогодні.
Крім того, Президент України Указом від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України та відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановив оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України [зобов'язаний] невідкладно: 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінету Міністрів України [доручено] забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
Кабінет Міністрів України 28.02.2022 на виконання цих указів Президента України ухвалив постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), якою, серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди.
Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у первинній редакції) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згодом цей пункт Постанови № 168 був змінений згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 217 від 07.03.2022, №350 від 22.03.2022, №400 від 01.04.2022, №754 від 01.07.2022, №793 від 07.07.2022, №1066 від 27.09.2022, №1146 від 08.10.2022, №43 від 20.01.2023 до Постанови №168 від 28.02.2022 були внесені відповідні зміни та доповнення.
Пунктом 1 Постанови №168 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 №1146, яка застосовується з 01.09.2022) передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Таким чином, додаткова винагорода в розмірі до 100000,00 грн. є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, не є постійною, не має систематичного характеру, здійснюється тільки у період дії воєнного стану та залежить від певних умов: безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а її розмір залежить від днів участі у таких діях та заходах.
Отже, для нарахування та виплати додаткової винагороди збільшеної до 100000,00 грн., яка встановлена пунктом 1 Постанови №168, Позивач мав надати належні, допустимі, достовірні та достатні докази щодо: - безпосередньої його участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії; - безпосереднього його перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах.
При цьому, в постанові від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, яка набрала законної сили, Верховний Суд дійшов висновку, що зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди "до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць" замість "30000 гривень щомісячно" не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом "пропорційність" із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
31.03.2022 Адміністрація Держприкордонслужби видала наказ №164-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168».
У пункті 3 наказу №164-АГ встановлено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходів, здійснювати на підставі одного з таких документів: 1) бойового наказу (бойового розпорядження); 2) журналу бойових дій (вахтового журналу) або журналу ведення оперативної обстановки або бойового донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постових відомостей (під час охорони об'єкту, на який було здійснено збройний напад, або артилерійський ракетний обстріл); 3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, КрМО, КаМО, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по-батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах, начальникам регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, які ведуть (вели) бойові дії та до яких відряджені військовослужбовці, надавати останнім довідку про участь у вказаних заходах із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі (додаток 1).
Пункт 4 наказу №164-АГ передбачав, що начальникам регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, до яких відряджені військовослужбовці з інших органів та підрозділів щомісячно до 5 числа поточного місяця повідомляти органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу про їх безпосередню участь у бойових діях або заходах за попередній місяць (додаток 2).
Відповідно до пункту 5 наказу №164-АГ виплату військовослужбовцям зазначеної у пункті 1 винагороди здійснювати на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників (командирів).
В наказі про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100 000 гривень на місяць, обов'язково зазначати підстави для його видання.
30.07.2022 Адміністрація Держприкордонслужби, посилаючись на пункт 2-1 постанови №168, видала наказ №392-/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168», який був уведений в дію з 01 серпня 2022 року.
Пункт 2 цього наказу визначав вичерпний перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, виконання яких у відповідні дні давало військовослужбовцю право на збільшення додаткової винагороди до 100 000 гривень пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Зокрема, підпунктом 7 пункту 2 цього наказу до таких заходів віднесено виконання бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань органом (підрозділом, у тому числі зведеним) Держприкордонслужби оборони або наступу, контрнаступу (контратаки) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави.
У пункті 4 наказу №392-/0/81-22-АГ встановлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах: 1) бойового наказу (бойового розпорядження); 2) журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад; 3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.
Згідно з пунктом 5 наказу №392-/0/81-22-АГ для військовослужбовців, відряджених до органів військового управління Держприкордонслужби, окрім документів, зазначених у пункті 4 цього наказу, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, додатково підтверджується довідкою за формою, наведеною у додатку 1 до цього наказу, що видається начальником органу Держприкордонслужби, який веде (вів) бойові дії та до якого для виконання завдань відряджені військовослужбовці, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі (абзац перший пункту 5 наказу).
Для військовослужбовців Держприкордонслужби, які відряджені до органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, у підпорядкування яких вони передані, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, підтверджується довідкою, виданою керівником відповідного органу військового управління, з відображенням у ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця (абзац другий пункту 5 наказу).
У довідках, передбачених цих пунктом, обов'язково мають зазначатися відомості про підтверджуючі документи, передбачені пунктом 4 цього наказу (абзац третій пункту 5 наказу).
З 01.12.2022 був уведений в дію наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 09.12.2022 №628/0/81-22-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168", в якому був дещо змінений перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, проте залишився незмінним перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців, у тому числі відряджених, у таких бойових діях або заходах.
Керуючись частиною 3 статті 117 Конституції України, Указом Президента України від 03.10.1992 №493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" і Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731 колегія суддів погоджується із доводами апелянта, що подібні накази центрального органу виконавчої влади підлягають обов'язковій державній реєстрації Міністерством юстиції України, оскільки містять норми, що зачіпають права, свободи та законні інтереси осіб і встановлюють організаційно-правовий механізм їх реалізації, тобто недотримано Адміністрацією Держприкордонслужби зазначених вимог законодавства при прийнятті наказів від 30.07.2022 №392-/0/81-22-АГ і від 09.12.2022 №628/0/81-22-АГ, які не пройшли державну реєстрацію в Мін'юсті у встановленому порядку.
Апеляційний суд враховує правовий висновок, сформований Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2023 року (справа №200/193/23), відповідно до якого під час вирішення питання про наслідки порушення зазначених вимог стосовно реєстрації наказів слід врахувати обставини їх фактичного виконання протягом 2022 року, в тому числі й у спірний період, органами Держприкордонслужби наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ і від 09 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ, зокрема, в частині визначення бойових дій та заходів, передбачених пунктом 1 Постанови №168, а також документування безпосередньої участі військовослужбовців у таких діях і заходах.
У спірний період виключно зазначені накази Адміністрації Держприкордонслужби визначали механізм реалізації Постанови №168 щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби під час дії воєнного стану, адже наказ Міністерства внутрішніх справ України від 26 січня 2023 року №36 «Про затвердження Порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31 січня 2023 року за №196/39252) набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовувався з 01 лютого 2023 року, тобто не підлягав ретроспективному застосуванню до спірних правовідносин.
У свою чергу Інструкція №188 була прийнята на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року №18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських», визначала порядок та розміри виплати конкретно встановленої цією постановою винагороди (за час участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду).
За цих обставин Верховний Суд вважає, що положення Інструкції № 188 у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню при визначенні порядку та умов виплати додаткової винагороди, встановленої на період дії воєнного стану Постановою №168.
Крім того, документування (фіксація) у спірний період органами Держприкордонслужби безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях і заходах та фактична виплата їм додаткової винагороди до 100 000 гривень відповідно до приписів наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ та від 09 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ унеможливлює застосування іншого механізму реалізації Постанови №168 до правовідносин, що вже відбулися.
За відсутності цих відомчих нормативно-правових актів не здійснювався би облік особового складу, який мав право на збільшену додаткову винагороду, що призвело б до невиплати цієї частини грошового забезпечення військовослужбовцям.
Таким чином Верховний Суд дійшов висновку про те, що застосуванню для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої Постановою № 168, у спірний період підлягають накази Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ та від 09 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ.
Протилежний висновок поставив би питання необхідності повернення вже виплачених на підставі цих наказів сум додаткової винагороди.
Міністерством внутрішніх справ України 26 січня 2023 року видано наказ №36, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31 січня 2023 року за №196/39252, яким затверджено Порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Порядок №36).
Пунктом 3 Порядку № 36 встановлено, що до безпосередньої участі в бойових діях або заходах належать виконання військовослужбовцем у районах ведення воєнних (бойових) дій: 1) бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань органом (підрозділом, у тому числі зведеним) Державної прикордонної служби України (далі - Держприкордонслужба) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно; 2) бойових (спеціальних) завдань з усебічного забезпечення органів (підрозділів) Держприкордонслужби, угруповань військ, інших складових сил оборони згідно з бойовим розпорядженням в умовах вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником; 3) бойових завдань з охорони об'єктів під час нанесення по них вогневого ураження противником, відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення їх у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою за умови безпосереднього вогневого контакту з противником; 4) бойових (спеціальних) завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) в умовах безпосереднього зіткнення або взаємного вогневого контакту з противником; 5) бойових (спеціальних) завдань з виявлення та вогневого ураження повітряних цілей; 6) польотів, ведення повітряного бою, а також заходів з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту згідно з бойовими розпорядженнями; 7) бойових (спеціальних) завдань у складі екіпажу корабля, катера, судна забезпечення Держприкордонслужби в морській та річковій акваторіях, поєднаних з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником, а також виконання бойових завдань з пошуку (тралення) та знешкодження (знищення) мін, вибухонебезпечних предметів; 8) бойових (спеціальних) завдань у складі відділів прикордонної служби, прикордонної застави, прикордонної комендатури, прикордонної комендатури швидкого реагування в умовах вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником.
Пунктом 4 Порядку №36 встановлено, що документами, що підтверджують безпосередню участь військовослужбовців у воєнних (бойових) діях або заходах, є: - бойовий наказ (бойове розпорядження); -журнал бойових дій (службово-бойових дій, вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал, журнал ведення оперативної обстановки) або бойове донесення, або постова відомість під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад, чи копії або витяги з них; - рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу (групи, загону, екіпажу) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військового звання, прізвища, власного імені та по батькові (за наявності), а також кількості днів участі військовослужбовців у бойових діях або заходах.
За пунктом 6 Порядку №36 виплата додаткової винагороди військовослужбовцям здійснюється щомісяця за минулий місяць на підставі наказів Голови Державної прикордонної служби України, начальників (командирів) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ, органів забезпечення, підрозділів спеціального призначення Держприкордонслужби за місцем проходження військової служби, а їх начальникам (командирам) - на підставі наказів начальників (командирів) вищого рівня, які видаються до 8 числа поточного місяця.
Пункт 7 Порядку №36 встановлював, що райони ведення воєнних (бойових) дій визначаються рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України.
Надалі, 01.09.2023 Міністерством внутрішніх справ України видано наказ №726, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04 вересня 2023 року за № 1543/40599, пунктом 1 якого затверджено Особливості виплати військовослужбовцям Державної прикордонної служби України винагород, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Особливості №726).
Пунктом 2 вказаного наказу визнано таким, що втратив чинність, наказ МВС України від 26 січня 2023 року № 36 “Про затвердження Порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України».
Так, абзацом 2 підпункту 1 пункту 2 Особливостей №726 встановлено, що на період воєнного стану виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах.
Згідно з п.3 Особливостей №726 до безпосередньої участі в бойових діях або заходах, здійснення яких передбачає виплату додаткової винагороди, зазначеної в абзаці другому підпункту 1 пункту 2 цих Особливостей, належить виконання військовослужбовцями завдань:
1) безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора: на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань органом (підрозділом, у тому числі зведеним) Держприкордонслужби першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно; з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об'єкти, що охороняються (у тому числі бойові позиції, блокпости, контрольно-пропускні пункти, спостережні пункти), звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою за умови безпосереднього зіткнення з противником або нанесення руйнувань чи пошкоджень цим об'єктам під час збройного нападу (вогневого ураження); з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) в умовах безпосереднього зіткнення або взаємного вогневого контакту з противником; з вогневого ураження виявлених повітряних цілей; з ведення повітряного бою, а також заходів з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту або польотів, пов'язаних з вогневим ураженням противника; з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням; з усебічного забезпечення органів Держприкордонслужби або їх підрозділів (у тому числі зведених), які виконують завдання у складі органів військового управління, військової частини (підрозділів), угруповань військ, інших складових сил оборони, за умови вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником; з контррозвідувального забезпечення, що здійснюється органами Держприкордонслужби, які виконують бойові (спеціальні) завдання в умовах безпосереднього зіткнення з противником, а також проведення оперативно-розшукових і контррозвідувальних заходів, негласних слідчих (розшукових) дій в умовах безпосереднього зіткнення з противником;
2) з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника, з бойового чергування та інших завдань екіпажів кораблів, катерів, суден забезпечення Держприкордонслужби в морській та річковій акваторіях, поєднаних з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником, а також виконання бойових завдань з пошуку (тралення) та знешкодження (знищення) мін, вибухонебезпечних предметів у районах здійснення заходів, у тому числі поза районами ведення воєнних (бойових) дій;
3) з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) артилерії.
Документами, що підтверджують безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або заходах та здійснення бойових (спеціальних) завдань у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, є: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (службово-бойових дій, вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал, журнал ведення оперативної обстановки) або бойове донесення, або постова відомість під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад, чи копії або витяги з них; рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військового звання, прізвища, власного імені та по батькові (за наявності), району участі військовослужбовця в діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, кількості днів участі в бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань (п.8 Особливостей №726).
З системного аналізу наведених норм слідує, що хоча дії, які кваліфікуються як безпосередня участь в бойових діях або заходах з січня 2023 року і змінювалися, однак перелік документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у воєнних (бойових) діях залишався незмінним.
Вищенаведеними нормами чітко визначено документи, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у воєнних (бойових) діях або заходах, відповідно колегія суддів вважає, що за наявності одного з наведених документів, військовослужбовець, який брав безпосередню участь у воєнних (бойових) діях має безумовне право на отримання додаткової грошової винагороди до 100000 гривень, а у начальника (командира) органу Держприкордонслужби, в якому такий військовослужбовець проходить службу виникає обов'язок підготувати та видати наказ про здійснення такої виплати військовослужбовцю.
Як вже встановлено судом вище, позивачу за період з січня 2023 року по червень 2023 року виплачувалася додаткова винагорода у розмірі до 30000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (бойовими розпорядженнями), передбачена положеннями Постанови №168.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, документи, на підставі яких позивачу повинна нараховуватися та виплачуватися додаткова винагорода в розмірі до 100 000 грн, відсутні.
З аналізу наведених норм законодавства убачається, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень на місяць є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) у період здійснення зазначених заходів.
Суд першої інстанції рішення про відмову у задоволенні позовних вимог обгрунтував відсутністю доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, що давало би позивачу право на отримання додаткової винагороди до 100 000 грн відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168.
Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які документи в підтвердження наявності у позивача права на спірні виплати: бойові розпорядження, журнали бойових дій, довідки про участь у вказаних заходах із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі чи будь-які інші належні та допустимі письмові докази щодо підтвердження своїх доводів, оскільки окрім надання доказів документування (фіксації) у спірний період органами ДПСУ безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях і заходах відсутній інший механізм реалізації Постанови №168 до правовідносин, що вже відбулися.
При цьому, право визначати конкретні бойові дії та конкретні заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, здійснення яких зумовлює виникнення права на отримання збільшеної додаткової винагороди, так само, як і право визначати порядок отримання цієї винагороди, надано керівникам міністерств та державних органів, у структурах яких проходить службу військовослужбовець.
Щодо покликання скаржника, що позивач позбавлений був можливості надати будь-які докази щодо своєї участі у бойових діях, так як відповідні документи на підтвердження такому складаються, видаються і оголошуються безпосереднім командиром і мають характер "для службового користування", а чинне законодавство України має нечіткі положення щодо зони бойових дій, а встановлення відповідних виплат додаткової грошової допомоги залежить на пряму від Держави та її органів, що уповноважені на здійснення функцій визначення таких територій, вважає, що суд неправомірно надав перевагу одному нормативно-правовому акту перед іншим. Більше того, суд першої інстанції не аргументував чому саме такий свій висновок, щодо зон ведення бойових дій, то колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до наказів Головнокомандувача Збройних Сил України від 02.02.2023 року №26, від 14.02.2023 року №35, від 01.03.2023 року №52, від 17.03.2023 року №67, від 17.03.2023 року №68, від 01.04.2023 року №89, від 01.05.2023 року №111, від 01.06.2023 року №147, від 01.07.2023 року №183, від 01.08.2023 року №210, від 01.09.2023 року №247, від 01.10.2023 року №273, від 01.11.2023 року №301, від 01.12.2023 року №341, від 01.01.2024 року №2 в період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року до районів ведення воєнних (бойових) дій не відносилися Херсонська міська територіальна громада та с.Чорнобаївка Чорнобаївської сільської територіальної громади Херсонського району Херсонської області.
Верховний Суд в постанові від 06.08.2024 у справі №400/10311/23 звертає увагу, що за приписами статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII) бойові дії - це форма застосування з'єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння); район воєнних (бойових) дій - це визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.
Постановка бойових завдань підрозділам (елементам бойового порядку) здійснюється бойовим наказом, під час ведення бою (дій) або в інших умовах бойової обстановки - бойовим розпорядженням. Зазвичай вони доводяться до командирів підрозділів в усній формі.
У бойовому наказі вказується: висновки з оцінювання противника; завдання, які виконуються силами і засобами старшого командира на напрямку дій військової частини (підрозділу), а також завдання сусідів і розмежувальні лінії з ними; бойове завдання військової частини (підрозділу) та замисел бою (дій); бойові завдання штатним і доданим підрозділам (елементам бойового порядку); норма витрат ракет і боєприпасів на виконання бойового завдання; місце і час розгортання ОКП (ксП) та напрямок його переміщення, порядок передачі управління; час готовності до виконання завдання та порядок доповіді замислу старшому командиру.
У бойовому розпорядженні зазвичай командир вказує: стислі відомості про положення та характер дій противника; завдання, що виконуються силами і засобами старшого командира на напрямку дій підрозділів; бойове завдання підпорядкованим підрозділам; час готовності до бою (дій). За необхідності у ньому можуть бути зазначені завдання військової частини (підрозділу), сусідів та інші дані.
Бойові (попередні бойові) розпорядження і вказівки, які віддає командир усно, записуються в журнал відданих і отриманих розпоряджень, у якому відображається: дата, час і зміст розпоряджень, спосіб їх передачі або отримання, кому вони передані або повинні бути передані, від кого отримані.
Виплата додаткової винагороди до 100 000 гривень на місяць здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (за місцем штатної служби військовослужбовця) за умови документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця в зазначених бойових діях або заходах.
Документальним підтвердженням такої участі слугують наступні документи: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове) або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (спеціальних) завдань.
З наведеного слідує, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій само по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин указаними документами.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем ОСОБА_1 не підтверджується факт безпосередньої його участі у бойових діях або залучення його до здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у районах проведення воєнних (бойових) дій у період з січня 2023 року, а тому відсутні ознаки протиправності у діях відповідача при виплаті позивачу у спірний період додаткової грошової винагороди, що має наслідком відмову у задоволенні позову.
Відповідно, відсутні правові підстави для задоволення похідної позовної вимоги, заявленої позивачем, про визначення відповідачу зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати вказаної додаткової винагороди відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Щодо посилання апелянта на наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 року №309 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 року за №1668/39004, яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, то за вказаним наказом вся територія Херсонської міської територіальної громади та Чорнобаївської сільської територіальної громади Херсонського району Херсонської області в період з 01.03.2022 року по 11.11.2022 року була тимчасово окупованою Російською Федерацією.
При цьому, згідно затверджених Територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, у т.ч. Території можливих бойових дій, то дійсно Херсонська міська територіальна громада та с. Чорнобаївка Чорнобаївської сільської територіальної громади у період з 11.11.2022 року по 01.05.2023 року були віднесені саме до території можливих бойових дій.
З 01.05.2023 року Херсонська міська територіальна громада та с.Чорнобаївка Чорнобаївської сільської територіальної громади віднесені до території на яких ведуться (велися) бойові дії, а саме до території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.
Разом з тим, на думку колегії суддів вказане не спростовує, що згідно вищенаведених наказів Головнокомандувача Збройних Сил України в період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року до районів ведення воєнних (бойових) дій не входить частина Херсонської області та безпосередньо міста Херсон, які знаходяться на Правому березі річки Дніпро, де постійно дислокуються підрозділи відповідача, військову службу в яких проходить позивач. Відповідно до бойового розпорядження Оперативного угроповання військ "Херсон" від 26.11.2022 №26 (гриф), для НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) були визначені завдання щодо спостереження надводної обстановки, протидія вірогідному десанту військ противника на лівобережжі річки Дніпро та Дніпровського лиману, які носять характер оборонних завдань виконуваних поза районами ведення воєнних (бойових) дій. Жодних завдань, які б носили атакувальний або контратакувальний характер для НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) визначено не було, у свою чергу лише такі завдання передбачають безпосереднє перебування у районах ведення воєнних (бойових) дій або на територіях між нашою першою лінією оборони та військами країни-агресора, та безпосередній вогневий контакт (зіткнення) з противником.
Також судова колегія зауважує, що відповідно до вищенаведених положень Постанови №168 та прийнятих на її виконання нормативно-правових актів, збільшена до 100000,00 грн. додаткова винагорода підлягає розрахунку відповідно до загальної тривалості участі військовослужбовця безпосередньо в бойових діях та здійсненні інших заходів, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, за умов що військовослужбовець протягом всього місяця брав безпосередню участь в бойових діях та інших заходах, в той час як у разі менш тривалої участі ця сума зменшується прямо пропорційно часу участі у таких діях та заходах протягом місяця.
Однак, позивач не надав до суду в підтвердження своїх позовних вимог належних та допустимих доказів безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів за період з січня 2023 року, визначених у наказі Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09.12.2022 року №628-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168», а також наказі Міністерства внутрішніх справ України від 26.01.2023 №36 «Про затвердження Порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», які б підтверджували його безпосередню участь у бойових діях або те, що він забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з січня 2023 року, а саме лише посилання на безпосередню участь в бойових діях не підтверджує участі позивача у вказаних діях та заходах.
Таким чином, факт перебування позивача на військовій службі та виконання службових обов'язків у складі Військової частини НОМЕР_2 за період з січня 2023 року без доказів безпосередньої участі у бойових діях або залученні до здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у районах проведення воєнних (бойових) дій, не є достатньою та беззаперечною підставою для нарахування та виплати йому відповідачем збільшеної додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн. щомісячно, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Підсумовуючи все вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 21.12.2023 у справі №200/193/23, від 06.08.2024 у справі №400/10311/23, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Щодо доводів апелянта, що якщо позивач не приймав участі у такого роду діях та завданнях, то за якими діями йому було видано посвідчення УБД, колегія суддів зазначає, що положення статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII визначають, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Тобто статус учасника бойових дій надається на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII і з урахуванням надання доказів і дотриманням відповідного порядку, а спірні правовідносини регулюються нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-ХІІ за період з січня 2023 року, відповідно суд не може надавати оцінку підставності надання статусу учасника бойових дій позивачу і їх підставності, рішення щодо якого приймав уповноважений орган.
Щодо доводів апелянта про витребування доказів, наказів та бойових розпоряджень про участь позивача як військовослужбовця в складі НОМЕР_1 прикордонного загону, який залучався відповідно до бойового розпорядження до Оперативного угруповання військ «Херсон» від 26.11.2022 № 26 (гриф), оскільки вказаний документ чітко зазначає про виконання бойових завдань, за відповідними бойовими розпорядженнями та наказами, то колегія суддів відповідно до матеріалів справи встановила, що позивачем не було заявлено відповідного клопотання, а після відкриття провадження 18.12.2023 відповідач направив лист до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в якому повідомлено суд, що позивач не перебував у районах ведення воєнних (бойових) дій та відповідних бойових завдань у них тим паче не виконував та виконувати не міг (аркуші справи 41-44).
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі №300/8469/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 22.11.2024