22 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 300/4817/23 пров. № А/857/9923/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Глушка І.В., Довгої О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року (суддя Біньковська Н.В., ухвалене в м. Івано-Франківську) у справі № 300/4817/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
В липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, та просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092850012308 щодо призначення і виплати з 27 листопада 2021 року пенсії, в частині не зарахування до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації з 01.06.1995 по 01.05.1998 роки в Нижньовартівському філіалі “Сибнафта»; зобов'язати з урахуванням висновків суду зарахувати до страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 01.06.1995 по 01.05.1998 в Нижньовартівському філіалі “Сибнафта».
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року позов задоволено частково. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати з 27.11.2021 до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.06.1995 по 01.05.1998 в Нижньовартівському філіалі ООО “Сибнефть», із здійсненням перерахунку та виплати пенсії. В задоволенні решти позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржив відповідач- Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачу- ОСОБА_1 з 27.11.2021 призначена пенсія за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В подальшому ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 30.05.2023 щодо незарахування до його страхового стажу періоду роботи з 01.06.1995 по 01.05.1998 роки в Нижньовартівському філіалі “Сибнафта».
Разом з тим, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 22.06.2023 №5607-5421/К-02/8-0900/23 повідомило позивача про те, що періоди роботи з 01.06.1995 по 01.05.1998 в Нижньовартівському філіалі СП “Сибнафта» не враховано ОСОБА_1 до стажу роботи, оскільки в трудовій книжці запис про звільнення завірено печаткою, яка не читається. Підтверджуюча довідка про вищевказаний період роботи в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 відсутня.
ОСОБА_1 , вважаючи такі дії суб'єкта владних повноважень протиправними, звернулвся в суд з даним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі- Закон №1058-IV, в редакції станом на час спірних правовідносин) визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом. Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Як вбачається з матеріалів справи, пенсійний орган зазначає про наявність у позивача на час звернення із заявою про перерахунок пенсії 32 років 3 місяців 27 днів страхового стажу, в тому числі стажу роботи за Списком №2 14 років 1 місяць 25 днів.
Абзацом 1 частини 2 та частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Положеннями частин 1, 2 статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як передбачено пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі також - Порядок №637) Основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Слід зазначити, що 20.06.1974 постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (надалі також - Інструкція №162, яка діяла в росії у спірний період роботи позивача період роботи позивача з 01.06.1995 по 01.05.1998) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктами 2.25, 2.26 Інструкції №162 передбачено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Абзацом 1 пункту 4.1. Інструкції № 162 передбачено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Слід зазначити, що аналогічні вимоги містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 (далі також - Інструкція №58, в редакції, чинній у період роботи позивача з 01.06.1995 по 01.05.1998), згідно пункту 1.1. якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи (п.2.26 Інструкції №58).
Положеннями пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 №656 “Про трудові книжки робочих та службовців» передбачено, що відповідальність за організацію роботи з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, визначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Слід зазначити, що також і за приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників» (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Із записів №15 - 18 трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 15.02.1986 ОСОБА_1 вбачається, що у спірний період: 01.06.1995 прийнятий до Нижневартовского филиалу совместного предприятия “Сибнефть» на роботу помічником бурильника по капітальному ремонту свердловин 4 розряду вахтово-експедиційним методом роботи, на підставі наказу №76 від 01.06.1995; 25.03.1996 Совместное предприятие “Сибнефть» перейменовано в АОЗТ “Сибнефть», протокол загальних зборів акціонерів від 25.03.1996; 30.05.1997 АОЗТ “Сибнефть» перейменовано у ООО “Сибнефть», згідно наказу №5 від 17.10.1997; 01.05.1998 звільнений у зв'язку із закінченням терміну дії трудового договору, п. 2 ст. 29 КЗоТ рф, на підставі наказу №105 к від 30.04.1998.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, підставою незарахування пенсійним органом до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.06.1995 по 01.05.1998 стало те, що в трудовій книжці запис про звільнення завірено печаткою, яка не читається. Підтверджуюча довідка про вищевказаний період роботи в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 відсутня.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що записи в трудовій книжці ОСОБА_1 про роботу в період з 01.06.1995 по 01.05.1998 помічником бурильника в Нижньовартівському філіалі ООО “Сибнефть» відповідають вимогам заповнення трудової книжки, передбаченим Інструкцією №162 і Інструкцією №58, оскільки містить чітку дату прийому, чітку дату звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посаду на якій працював позивач та відбиток печатки підприємства.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що запис №18 трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення з роботи з Нижньовартівського філіалу ООО “Сибнефть» завірений печаткою підприємства відбиток якої не достатньо чітко ідентифікується.
Разом з тим, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що нечіткість відтиску печатки при завіренні запису про звільнення працівника, при дотриманні усіх вимог щодо порядку оформлення запису, не є підставою для не зарахування до стажу роботи працівника.
Слід зазначити, що Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. (відповідає правовій позиції викладеній, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а).
Зважаючи на наведене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що твердження Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про наявність вказаних вище недоліків (запис при звільненні з роботи завірений печаткою, завірено печаткою, яка не читається) як підстави для не зарахування періоду роботи з 01.06.1995 по 01.05.1998 до страхового стажу позивача, є необґрунтованими та безпідставними.
Також як вбачається з матеріалів справи, позивач на підтвердження спірного періоду роботи надав свідоцтво про реєстрацію за місцем перебування №01841, зі змісту якого слідує, що ОСОБА_1 у період з 21.11.1997 по 21.11.1998 зареєстрований за таким місцем перебування: Тюменська область, м. Покачі, місце дислокації підприємства: АОЗТ “Сибнефть» (а.с.30). Згідно підтвердження на право трудової діяльності №0171-241 ОСОБА_1 надано право для роботи в АОЗТ “Сибнефть», експедиція в м. Покачі на період з 01.05.1997 по 01.05.1998. Підтвердження дійсне для професійної діяльності у вказаного роботодавця на посаді помічника бурильника (а.с.31). У матеріалах справи наявна копія посвідчення №411 від 01.05.1995, виданого ОСОБА_1 Нижньовартівським філіалом ООО “Сибнефть» (а.с.32).
Стосовно тверджень апелянта про те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, слід зазначити наступне.
Положеннями статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Відповідно до статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації “Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, передбачено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Відтак, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Положеннями статті 13 Угоди від 13.03.1992 передбачено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Згідно частини 2 статті 24 Закону України “Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Як передбачено частиною 1 статті 25 Закону України “Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. москві.
Також, листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 №639 “Про припинення дії Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» передбачено, що припинено дію Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчиненої 14 січня 1993 р. в м. москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 10.07.2023 № 72/14-612/1-80209 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), Угода між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993, припинила дію 4 липня 2023 року.
Відтак, з огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд першої інстанції зробив вірний висновок, що припинення дії Угоди від 13.03.1992 та Угоди від 14.01.1993 означає, що вказані Угоди припинили породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цих Угод, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод.
Слід наголосити, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
Зважаючи на наведене суд першої інстанції зробив вірний висновок, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
З огляду на викладене, суд колегія суддів погоджується з висновком суду першої інтсанції, що період роботи позивача з 01.06.1995 по 01.05.1998 у Нижньовартівському філіалі ООО “Сибнефть», підлягає зарахуванню до його страхового стажу.
Щодо позовної вимоги позивача визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092850012308 щодо призначення і виплати з 27 листопада 2021 року пенсії, в частині не зарахування до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації з 01.06.1995 по 01.05.1998 роки в Нижньовартівському філіалі “Сибнафта», то така не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як видно з матеріалів справи, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 29.03.2022 №0928500013002 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. В подальшому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області переглянуто вказане рішення від 29.03.2022 та з 27.11.2021 призначена пенсія за віком за Списком №2.
А відтак, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішення про призначення позивачу пенсії з 27.11.2021 не приймало.
Відтак, враховуючи встановлені у справі обставини, та з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, беручи до уваги, що пенсія позивачу виплачується Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що позовні вимоги підлягають задоволенню , шляхом зобов'язання відповідача зарахувати з 27.11.2021 до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.06.1995 по 01.05.1998 в Нижньовартівському філіалі ООО “Сибнефть», із здійсненням перерахунку та виплати пенсії.
З приводу посилання апелянта на пропущення позивачем шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду з позовом, слід зазначити, що як слідує з матеріалів справи пенсія позивачу призначена з 27.11.2021. Відповідь пенсійного органу щодо підстав не зарахування до стажу роботи спірного періоду датована 22.06.2023. У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначив, що про порушення своїх прав дізнався 04.04.2023. Будь-яких доказів з приводу обізнаності позивача про незарахування до його страхового стажу періоду роботи з 01.06.1995 по 01.05.1998 до 04.04.2023, відповідачем не надано. До суду із позовом ОСОБА_1 звернувся у липні 2023 року, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною 2 статті 122 КАС України. Відтак, твердження відповідача про пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду є безпідставними.
За врахуванням вказаних обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про підставність позовних вимог до часткового задоволення.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року у справі №300/4817/23 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді І. В. Глушко
О. І. Довга