08 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 460/22506/23 пров. № А/857/4598/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М .,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Греськом О.Р. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
У вересні 2023 року Головне управління ДПС у Рівненській області (далі - ГУ ДПС, контролюючий орган, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , відповідачка), в якому просило стягнути з відповідача податкову заборгованість в сумі 85420,63 грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій через неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ГУ ДПС у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що при розгляді даної справи судом першої інстанції не враховано, що нею було погашено частину податкового боргу 13.10.2023 на суму 18171,00 грн, що підтверджується доданою до апеляційної скарги копією платіжної інструкції. Вказує, що в ході розгляду справи судом не з'ясовано фактичну сплату заборгованості зі сплати податку на додану вартість та не витребувано у сторін дані інтегрованої картки платника на день розгляду справи.
ГУ ДПС не скористалося правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що за даними ГУ ДПС за відповідачем рахується податкова заборгованість з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості на загальну суму 85420,63 грн.
Дана заборгованість виникла на підставі податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) №0785220-2409-1715, №0788221-2409-1715 від 19.08.2022, №0003209-2409-1715, №0003210-2409-1715 від 22.02.2023
Крім того, наявність податкового боргу на суму 85420,63 грн підтверджується витягом з інтегрованої картки платника податків, розрахунком виникнення податкової заборгованості по нарахованих (донарахованих) сумах згідно карток особових рахунків.
Оскільки відповідачкою податковий борг не сплачений, контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовними вимогами про стягнення податкового боргу у примусовому порядку.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що на момент вирішення даної справи у розпорядженні суду були відсутні докази сплати відповідачкою податкового боргу в сумі 85420,63 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно дефініції, наведеній у п.п.14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.
Відповідно до п.54.1 ст.54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно п.57.1 ст.57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 57.3 статті 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.
Пунктом 59.1 статті 59 ПК України визначено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), а заходи, спрямовані на погашення (стягнення) податкового боргу, не застосовуються, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Строк давності, визначений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу для стягнення податкового боргу, у такому випадку розпочинається не раніше дня виникнення податкового боргу у сумі, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п.59.3 ст.59 ПК України, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Пунктом 59.5 статті 59 ПК України передбачено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Згідно дефініції, наведеній у п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до п.56.1, 56.15, 56.18 ст.56 ПК Українни, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Таким чином, у разі незгоди з ППР, яким платнику податків визначено грошове зобов'язання, останній має право оскаржити його в адміністративному чи судовому порядку. Протягом строку оскарження грошове зобов'язання вважається неузгодженим.
Системний аналіз приведених вище норм дає підстави для висновку, що узгоджене грошове зобов'язання, не сплачене платником податків у добровільному порядку в строки, визначені законодавством, набуває статусу податкового боргу, з метою стягнення якого контролюючий орган має право звернутися з відповідним позовом до суду.
З матеріалів справи видно, що за ФОП ОСОБА_1 рахується податковий борг на суму 85420,63 грн, який виник на підставі податкових зобов'язань за вищевказаними ППР.
Як вірно встановлено судом, наявність податкового боргу на суму 85420,63 грн підтверджується витягом з інтегрованої картки платника податків, розрахунком виникнення податкової заборгованості по нарахованих (донарахованих) сумах згідно карток особових рахунків.
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними доводи скаржниці про не врахування судом першої інстанції погашення нею частини податкового боргу 13.10.2023 на суму 18171,00 грн, оскільки на момент ухвалення оскаржуваного рішення, відповідачка не надала суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження погашення нею частини суми податкового боргу.
Більше того, в матеріалах справи наявні докази отримання ФОП ОСОБА_1 ухвали суду про відкриття спрощеного позовного провадження від 02.10.2023, якою їй було надано судом 15 денний строк для подання відзиву на позовну заяву, яку вона отримала 18.10.2023, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №355004626304.
Проте, відповідачка не скористалася правом на подання відзиву на позовну заяву, а також не надала суду першої інстанції доказів на підтвердження викладених уже на стадії апеляційного перегляду аргументів, наведених у спростування доводів позивача, зокрема, щодо часткового погашення податкового боргу у вказаній нею сумі, який було сплачено ще 13.10.2023, а оскаржуване рішення ухвалено 15.01.2024.
Колегія суддів наголошує, що у відповідачки було достатньо часу на подання відповідних доказів, якими остання не скористалася на спростування доводів контролюючого органу, наведених у позовній заяві.
Долучення до апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 платіжної інструкції №0.0.3248143920.1 про часткове погашення нею податкового боргу, колегія суддів, враховуючи положення ч.4 ст.308 КАС України, не приймає до уваги, оскільки жодних доказів щодо неможливості її подання до суду першої інстанції відповідачкою не надано.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення спірної суми податкового боргу на час ухвалення оскаржуваного рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року по справі №460/22506/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук