Справа № 560/3337/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
25 листопада 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії,
у березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (в/ч НОМЕР_1 ) в якому просив:
-зобов'язати командування в/ч НОМЕР_1 внести зміни до наказу командира в/ч НОМЕР_1 №13 від 13.01.2024, згідно з яким, заступника командира ремонтної роти військової частини НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_1 , звільненого на виконання наказу Командувача Сил логістики Збройних сил України №205 від 16.10.2023 року відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "г" в запас, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 13 січня 2024, в частині дати звільнення на 01 березня 2024;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 провести службове розслідування з приводу травм та хвороб отриманих 24 серпня 2023 та 17 жовтня 2023 лейтенантом ОСОБА_1 під час захисту батьківщини на посаді заступника командира ремонтної роти;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 направити до відповідних комісій документи про безпосередню участь лейтенанта ОСОБА_1 у бойових діях для отримання останнім статусу учасника бойових дій;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні за весь період служби з 2004 по дату звільнення;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 врахувати у вислугу років проходження військової служби час державної служби органах державної влади, а саме в Дунаєвецькому районному суді Хмельницької області з 20 січня 2004 року по 27 лютого 2006 року та час перебування на обліку в Хмельницькому міському центрі зайнятості з 10 березня 2006 по 24 січня 2007;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань за 2022, 2023, 2024 роки, та матеріальну допомогу для оздоровлення за 2024 рік;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно за 2022, 2023, 2024 роки;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити підйомну допомогу при переміщенні ОСОБА_1 згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 №123 від 30.11.2023, та наказу Головнокомандувача Збройних Сил України №1626 від 11.11.2022;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 компенсувати вартість проїзду до місця відрядження ОСОБА_1 згідно з наказів командира військової частини НОМЕР_1 №209 від 22.07.2023, №302 від 21.10.2023, а також згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_3 №310 від 30.10.2023.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним ненаправлення військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України уповноваженій комісії документів ОСОБА_1 необхідних для оформлення ним статусу учасника бойових дій.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України направити до уповноваженої комісії документи ОСОБА_1 , необхідні для вирішення питання про отримання/оформлення ним статусу учасника бойових дій.
Визнано протиправною невиплату військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України ОСОБА_1 вартості проїзду до місця відрядження і у зворотному напрямку згідно з наказами командира військової частини НОМЕР_1 №209 від 22.07.2023, №302 від 21.10.2023, а також наказом командира військової частини НОМЕР_3 №310 від 30.10.2023.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України відшкодувати ОСОБА_1 вартість проїзду до місця відрядження і у зворотному напрямку згідно з наказами командира військової частини НОМЕР_1 №209 від 22.07.2023, №302 від 21.10.2023, наказом командира військової частини НОМЕР_3 №310 від 30.10.2023.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги, в яких позивач просить скасувати вказане рішення в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, відповідач просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційних скарг апелянти послалися на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на їх думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби (Закон № 2232-XII).
Згідно ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно з указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Згідно ч. 7 ст. 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Так, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (Положення №1153/2008).
Пунктом 233 Положення №1153/2008 визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з абзацом 3 п. 235 Положення №1153/2008 військовослужбовці за їх бажанням можуть не направлятися на обстеження військово-лікарською комісією в разі звільнення: у зв'язку із закінченням строку контракту; за власним бажанням; за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; через сімейні обставини або з інших поважних причин; з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період; з військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 05.10.2023 ОСОБА_1 подав до в/ч НОМЕР_1 рапорт про звільнення його зі служби за сімейними обставинами.
16.10.2023 командувачем Сил логістики Збройних Сил України прийнятий наказ від 16.10.2023 №205 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини).
13.01.2024 наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) за № 13 ОСОБА_1 з 13.01.2024 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення за пп. "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжити військову службу), у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного зі своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи.
Також, у наказі зазначено про те, що позивач має право на виплату щомісячної премії за особливий внесок у загальні результати служби та надбавку за особливості проходження служби, допомогу у разі звільнення з військової служби, грошову компенсацію за 13 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік; щорічна основна відпустка за 2022 не надавалась, за 2023 використана терміном 10 календарних діб, грошову допомогу на оздоровлення за 2024 не отримав, матеріальну допомогу за 2024 для вирішення соціально-побутових питань не отримав.
Крім того, 21.12.2023 ОСОБА_1 було видано направлення за №4588 на військово-лікарську комісію на предмет визначення ступеня придатності для проходження військової служби у військовий час.
Так, у військову частину НОМЕР_1 позивач прибув 13.01.2024, завершив здачу справ та посади, що підтверджується рапортом від 13.01.2024. Відтак, 13.01.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 було видано наказ №13 про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що 13.01.2024 ОСОБА_1 перебував на лікуванні, тоді як проходження медичного обстеження з метою визначення придатності до військової служби можливе також і після звільнення з військової служби за підпунктом “г» через сімейні обставини.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач правомірно прийняв рішення про звільнення з військової служби позивача через сімейні обставини відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що також відповідає волевиявленню позивача, яке відображене в його рапорті від 13.01.2024.
Стосовно позовних вимог про проведення службового розслідування з приводу травм та хвороб, отриманих 24 серпня 2023 та 17 жовтня 2023 під час захисту Батьківщини на посаді заступника командира ремонтної роти, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, згідно ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 №548-XIV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо). Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатись до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Призначення та проведення службового розслідування здійснюється у разі настання нещасного випадку з військовослужбовцем, в діях або бездіяльності якого вбачається вчинення правопорушень, внаслідок або за сприяння яких стався нещасний випадок. Відповідно до вимог пункту 21.25 Положення № 402 документами про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), на підставі яких у воєнний час приймаються постанови ВЛК про причинний зв'язок поранення (контузії, травми, каліцтва), є: службова та медична характеристика, витяг з книги обліку хворих в амбулаторії при первинному зверненні по медичну допомогу, матеріали службового розслідування, дізнання або досудового слідства, атестації, довідка військового (цивільного) лікувально-профілактичного закладу, історія хвороби або витягу з неї, свідоцтво про хворобу, запис лікаря військової частини, лікаря військового (цивільного) лікувально-профілактичного закладу у медичній книжці військовослужбовця про первинне звернення по медичну допомогу, довідка архівної установи.
Процедуру проведення розслідування та обліку нещасних випадків з військовослужбовцями Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту (у тому числі з відрядженими зі Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту), військовозобов'язаними та резервістами, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовці), отриманих ними професійних захворювань, їх загибелі або смерті зі встановленням зв'язку з виконанням обов'язків військової служби і аварій, що сталися у військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, Державній спеціальній службі транспорту визначає саме Інструкція № 332.
Пунктом 22 розділу II Інструкції № 332 передбачено, що нещасний випадок, що стався з військовослужбовцем, який тимчасово був відряджений в установленому порядку до іншої військової частини (у тому числі в райони ведення бойових дій або проведення операції Об'єднаних сил), розслідується і береться на облік тією військовою частиною, до якої був відряджений військовослужбовець і у якій з ним стався нещасний випадок.
Так, в обгрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що 24.08.2023 року в районі Преображенської сільської територіальної громади, Малотокмачанської сільської територіальної громади Пологівського району Запорізької області під час виконання бойових завдань він попав під артобстріл противника, звідки негайно був доставлений в стані середньої важкості до відділення кардіології КНП "ОМЦССЗ" Запорізької обласної ради, де перебував на стаціонарному лікуванні до 06.09.2023.
Проте, із матеріалів справи встановлено, що позивач звертався до відповідача з рапортами від 18.01.2024, 24.01.2024, 29.01.2024 щодо надання йому направлення для проведення лікування. Однак, питання щодо проведення розслідування у вказаних рапортах до військової частини НОМЕР_1 позивачем не порушується.
Разом з тим, у матеріалах справи наявні довідки військової частини НОМЕР_3 від 24.12.2023 №693/13920 про виконання бойових завдань 23.08.2024, 24.08.2024 та від 24.12.2023 № 693/13929.
Також, в матеріалах справи наявний рапорт позивача від 30.10.2023, який адресований командиру батальйону логістики Військової частини НОМЕР_3 , з вимогою провести розслідування нещасного випадку, отриманої під час проходження служби травми.
Водночас, військова частина НОМЕР_3 не є стороною по справі, а позовні вимоги до останньої у цій справі позивачем не заявлені. Крім того, у матеріалах справи відсутні відомості про подальшу реалізацію вказаного рапорту від 30.10.2023 (відмітка про вручення, докази направлення або отримання військовою частиною).
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про зобов'язання в/ч А2730провести службове розслідування з приводу травм та хвороб, отриманих 24 серпня 2023 та 17 жовтня 2023 є необгрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача направити документи позивача про безпосередню участь у бойових діях до відповідної комісії для отримання статусу учасника бойових дій, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно з абзацом 4 п. 6 Порядку №413 для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, які брали участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій після закінчення 30 календарних днів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, зобов'язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу особи, довідки за формою згідно з додатком 4 та документи, передбачені пунктом 4 цього Порядку, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій.
Для надання статусу учасника бойових дій особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, які брали участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій у місячний строк з дня участі у виконанні бойових (службових) завдань, у проведенні розвідувальних заходів, отримання поранення, контузії, каліцтва зобов'язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу особи, довідки за формою згідно з додатком 6 та документи, передбачені абзацом десятим або одинадцятим пункту 4 цього Порядку для таких осіб, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій (абзац 5 пункту 6 Порядку №413).
При цьому, згідно п. 14 Положення №369 Комісії зобов'язані: приймати до розгляду заяви осіб, клопотання командира (начальника) військової частини (органу, підрозділу) або іншого керівника підприємства, установи та організації про визнання їх учасниками бойових дій, учасниками війни відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; реєструвати заяви, клопотання в спеціальній книзі обліку; розглядати заяви, клопотання та інші документи в місячний строк з дня їх отримання; самостійно або через відповідні підрозділи служб персоналу (кадрових центрів), соціального забезпечення територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки робити запити до відповідних архівних установ (за потреби), про що повідомляти заявника; заслуховувати (за потреби) пояснення осіб, які подали заяви, свідків, досліджувати інші докази особистої участі заявника в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (сил); доводити рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві, до відома громадянина в письмовій формі, а також роз'яснювати порядок його оскарження; проводити засідання Комісії не рідше ніж один раз на місяць (за наявності документів); розглядати документи стосовно визнання учасниками бойових дій, учасниками війни відповідно до частини першої статті 6 та статті 9 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а в разі: надходження документів, розгляд яких не належить до повноважень Комісій, визначених пунктами 6 - 13 цього Положення, повертати їх заявнику або надсилати за належністю відповідному органу чи посадовій особі, без винесення таких документів на розгляд Комісії, про що повідомляти заявника з відповідними роз'ясненнями; відсутності підстав для визнання осіб учасниками бойових дій, учасниками війни, що підтверджуються документами, відмовляти таким особам у визнанні їх учасниками бойових дій, учасниками війни; виявлення розбіжностей або неточностей у наданих документах, повертати їх до військових частин (органів, підрозділів), установ, організацій та підприємств чи особисто заявникам разом з письмовим обґрунтуванням з метою подальшого доопрацювання.
Тобто, саме вказана комісія наділена повноваженнями з оцінки документів, що додаються до заяви про надання особі статусу учасника бойових дій.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 29.12.2023 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про направлення довідок про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України №5404 від 17.11.2023 та №5405 від 17.11.2023 уповноваженій комісії для надання йому статусу учасника бойових дій.
Проте, відповідач в порушення п. 6 Порядку №413 не подав на розгляд комісії надані позивачем заяву та додані до неї документи, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача врахувати у вислугу років проходження військової служби періоду державної служби в органах державної влади (в Дунаєвецькому районному суді Хмельницької області з 20 січня 2004 по 27 лютого 2006) та часу перебування на обліку в Хмельницькому міському центрі зайнятості з 10 березня 2006 по 24 січня 2007, з огляду на наступне.
Так, нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (Положення № 1153/2008), визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі. У розділі про порядок звільнення військовослужбовців (у пункті 234) зазначено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 затверджений Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (Порядок №393). Абзацом 1 пункту 1 Порядку № 393 установлені види служби та час перебування на певних посадах, які зараховуються для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах б-д, ж і з статті 1-2 такого Закону, до вислуги років.
Проте, у вказаному переліку відсутні підстави для зарахування у вислугу років проходження військової служби періоду роботи в судовому органі на займаній позивачем посаді , а також часу перебування на обліку у центрі зайнятості.
Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно за 2022, 2023, 2024, з огляду на наступне.
Так, наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232 затверджена Інструкція про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (Інструкція).
Пунктом 1 Інструкції визначено, що вона визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних, закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (військові частини), курсантів, військовозобов'язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (військовослужбовці). Розділ V Інструкції визначає особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період.
Згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій,' а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 на території України з 24.02.2022 введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і на цей час триває.
Так, п. 29 розділу V Інструкції визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.
Таким чином, при звільненні військовослужбовців з військової служби в особливий період не передбачена видача неотриманого ними раніше речового майна особистого користування, а відтак і виплата відповідної грошової компенсації за таке майно.
Стосовно нарахування ти виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, п. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.11.1991 № 2011-XII (Закон № 2011-XII) передбачено виплату військовослужбовцям одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, зокрема, передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України (абз. 7 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII).
Відповідно до п. 4 розділу ХХХІІ Порядку №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, при звільненні зі служби після прийняття рішення про демобілізацію виплачується грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 (Порядок №460).
При цьому, п. 1 Порядку №460, який прийнятий відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення. Приписи п. 2 Порядку №460 визначають, що військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Із матеріалів справи встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №13 від 13.01.2024 позивачу вирішено виплатити одноразову грошову допомогу у разі звільнення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 16 календарних місяців служби, але не менш як за 25 відсотків місячного грошового забезпечення. військовою частиною НОМЕР_1 було нараховано та виплачено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу за шістнадцять повних календарних місяців служби за призовом під час мобілізації в сумі 19348,61 грн.
Таким чином, при нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні відповідач діяв в межах та спосіб визначений законодавством України.
Щодо виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024 роки та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, п. 3 ст. 15 Закону №2011-ХІІ визначено, що військовослужбовцям виплачується грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Розділом ХХІV Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (пункт 1).
Так, п. 7 розділу ХХІV Порядку №260 визначено, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги (пункт 9 розділу ХХІV Порядку №260).
Проте, в матеріалах справи відсутні письмові докази у підтвердження того, що позивач протягом 2022 і до моменту звільнення з військової служби звертався до відповідача із відповідними рапортами для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022.
При цьому, у рапорті від 18.10.2023 підставою для такої виплати зазначена інвалідність другої групи. Відповідно до доданої до рапорту довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААГ №119276 причиною інвалідності є захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. У рапорті від 29.12.2023 позивач як підставу для виплати такої допомоги за 2023 рік зазначає наявність другої групи інвалідності, порушення здоров'я та лікування захворювання вірусного гепатиту В, безперервне перебування на лікуванні (більше ніж 30 днів поспіль), при цьому посилається на довідку №5404 від 17.11.2023, довідку до акту огляду МСЕК серії АВ №0061968, довідки про тимчасову непрацездатність в період з 31.10.2023 по 25.12.2023 №016112, №016209, №016378, №016480, виписні епікризи з медичної карти стаціонарного хворого №1257, №553, №1150, копії яких також відсутні в матеріалах справи.
Крім того, згідно п. 6 розділу XX Інструкції від 15.03.2018 № 200 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям, накази про звільнення яких підписано минулого року, але не виключеним зі списків військової частини, у поточному році не надається.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2024 рік.
Крім того, згідно з ч.14 ст.10-1 Закону України №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, накази про звільнення яких підписано в минулому році, але не виключеним із списків військової частини, відпустки за період служби в поточному році не надаються.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 не набув права на відпустку за 2024 рік, грошова допомога для оздоровлення за 2024 рік також не підлягала виплаті.
Стосовно виплати підйомної допомоги при переміщенні позивача згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 №123 від 30.11.2023 та наказом Головнокомандувача Збройних Сил України №1626 від 11.11.2022, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, з метою упорядкування виплати підйомної допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України Міністерством оборони України наказом від 05.02.2018 за № 45 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги (Порядок № 45).
Згідно п. 1 Порядку № 45 у разі переїзду військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, та тих, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу (військовослужбовці), на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням на навчання до вищих військових навчальних закладів, вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи (військові навчальні заклади), та військових коледжів або навчальних центрів (навчальних підрозділів), термін навчання в яких становить шість місяців і більше, без збереження посади за попереднім місцем служби або у зв'язку з передислокацією військової частини (підрозділу військової частини), установи, організації (далі - військова частина) їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена його сім'ї, який переїхав з ним на нове місце військової служби.
Військова служба за призовом під час мобілізації регулюється Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Водночас, ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» теж розмежовує поняття військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період та військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Тобто, мобілізованим військовослужбовцям виплата підйомної допомоги не передбачена.
Із матеріалів справи встановлено, що позивач направлявся на проходження огляду як військовослужбовець, призваний по мобілізації.
При цьому, в матеріалах справи відсутні письмові докази того, що позивач проходив військову службу за призовом осіб офіцерського складу, відомості про укладення контракту та про проходження ним кадрової військової служби у матеріалах справи теж відсутні.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для виплати позивачу підйомної допомоги.
Щодо позовних вимог в частині компенсації вартості проїзду до місця відрядження згідно з наказами командира військової частини НОМЕР_1 №209 від 22.07.2023, №302 від 21.10.2023, а також згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_3 №310 від 30.10.2023, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, згідно ч. 6 ст. 14 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» особливості направлення у відрядження військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, а також інших працівників органів внутрішніх справ, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, а осіб начальницького складу Державної фельд'єгерської служби Міністерством інфраструктури, працівників дипломатичної служби України, направленим у довготермінове відрядження, - Міністерством закордонних справ.
При цьому, підтверджуючими документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Податкового кодексу України (п. 9 Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 № 105).
Згідно п. 20 Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 № 105 (Інструкція) для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюються виплата добових; відшкодування витрат на найм житлового приміщення за час перебування у такому відрядженні; відшкодування вартості проїзду до місця відрядження та назад. Виплата добових та відшкодування витрат на найм житлового приміщення здійснюються за наявності на посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них).
Відповідно до п. 6 Інструкції військова частина (установа, організація), що відряджає військовослужбовця, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час відрядження (авансом). Аванс відрядженому військовослужбовцю перераховується в безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.
Так, в матеріалах справи відсутні письмові докази на підтвердження забезпечення позивача відповідачем встановленим вказаним порядком авансом, а також докази того, що виплата добових позивачу під час відрядження не мала здійснюватись.
Таким чином, після повернення з відрядження відповідач повинен був виплатити позивачу добові за час відрядження в розмірі, визначеному чинним законодавством на час відрядження, за кожну добу відрядження, а у разі нездійснення такої виплати після повернення - здійснити остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційних скарг.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.