Справа № 120/1097/24
Головуючий у 1-й інстанції: Бошкова Ю.М.
Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.
25 листопада 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Курка О. П. Боровицького О. А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначено, що він, як особа, яка супроводжує особу з інвалідністю ІІ групи, мав намір перетнути кордон України через ВПС " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". При цьому на момент перетину кордону уповноваженій особі підрозділу охорони державного контролю було надано необхідний пакет документів.
Однак, за наслідками проведеного паспортного контролю, рішенням інспектора прикордонної служби 1 категорії ВПС " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип А), ВПС " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б), ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05.01.2024 було відмовлено в перетині державного кордону України з підстав ненадання на прикордонний контроль документа, що підтверджує підставу для виїзду за кордон в умовах правового режиму воєнного стану, згідно з п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою КМУ № 57 від 27.01.1995. Відтак, позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та такими що підлягає скасуванню.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову в перетині державного кордону України від 05.01.2024 відносно ОСОБА_1 , що винесене інспектором ПС 1 категорії віпс " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип А) впс Могилів-Подільський (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права, невірно застосовано спосіб судового захисту.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 05.01.2024, ОСОБА_1 разом зі своїм батьком ОСОБА_2 , який є інвалідом ІІ групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК № 564031 серії 12 ААА мав намір перетнути державний кордону у пункті пропуску "Могилів-Подільський".
Позивач для перетину державного кордону пред'явив наступні документи: - паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 ; - паспорт громадянина України для виїзду за кордон батька позивача ОСОБА_2 ; - оригінал свідоцтва про народження позивача ОСОБА_1 , в котрому батьком вказаний ОСОБА_2 ; - оригінал пенсійного посвідчення НОМЕР_2 батька ОСОБА_2 , в котрому зазначено, що він є інвалідом 2 групи за загальним захворюванням; - оригінал довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААА № 564031 ОСОБА_2 , в котрому зазначено, що він є інвалідом 2 групи за загальним захворюванням; - витяг з реєстру територіальної громади згідно якого позивач, проживає за адресою АДРЕСА_1 ; - витяг з реєстру територіальної громади, згідно якого батько позивача проживає за адресою АДРЕСА_1 ; -копію довідки що видана, ОСОБА_1 1998 року народження про те, що він в 2021 році вступив до Одеського національного медичного університету на денну форму навчання інтернатури за фахом "Хірургія" і зараз навчається на інтернатурі 3 року денної форми навчання. Строк закінчення навчального закладу 30 червня 2024 року.
Однак, інспектором ПС 1 категорії віпс " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип А) впс " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 як уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону прийнято рішення МП-0086 від 05.01.2024, яким позивачу відмовлено у виїзді з України з причин: "ненадання на прикордонний контроль документа, що підтверджує підставу для виїзду за кордон в умовах правового режиму воєнного стану, згідно з п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою КМУ № 57 від 27.01.1995."
Позивач зазначає, що він має право на перетин державного кордону та ним подано усі необхідні документи, які не взяті відповідачем до уваги, тому вважає зазначене рішення протиправним, тому за захистом своїх прав та інтересів звернутися до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача 05.01.2024 року було наявне право на перетин державного кордону згідно умов, що визначені абзацом 4 пункту 21 Правил перетинання державного кордону.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Водночас, стаття 64 Конституції України визначає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Цей конституційний обов'язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.
Зі змісту статті 23 Конституції України слідує, що кожна людина має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. З цього випливає, що людина є частиною суспільства, інтереси якого (як от національна безпека, громадський порядок, права та свободи інших людей) можуть виправдати обмеження прав людини, які не є абсолютними. Належне виконання громадянами своїх обов'язків має бути забезпечене державою.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Частиною третьою статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" визначено, що тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Пунктом 6 частини першої статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 5 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Пунктом 3 цього ж Указу передбачено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 "Про загальну мобілізацію" (далі - Указ № 65/2022), затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено з 25 травня 2022 року на 90 діб згідно з Указом Президента № 342/2022 від 17 травня 2022 року, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2264-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Із початком широкомасштабної військової агресії РФ фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
Частиною другою статті 17 Закону України "Про оборону України" передбачено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Згідно з частиною п'ятою статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
За приписами абзацу 4 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина восьма статті 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").
Призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу у зв'язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв'язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", статтею 22 якого визначено такий обов'язок громадян, як з'являтися за викликом до військових комісаріатів для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час.
Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, однак це не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", які є спеціальними для цього періоду.
За приписами частини другої статті 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, що надає підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні зазначених правил заходи воєнного стану, запроваджені Законами України "Про правовий режим воєнного стану" та "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 року № 57 (далі - Правила № 57), згідно з пунктом 2 якого у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Окремі категорії груп осіб, яким дозволений перетин Державного кордону України у разі введення в Україні надзвичайного або воєнного стану, визначено пунктами 2-1 - 2-11 Правил (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У контексті справ, пов'язаних із відмовою у перетині кордону громадянам України, ключове значення має пункт 2-6 цих Правил, відповідно до якого у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З огляду на викладене вище, слід зазначити, що необхідність заборони виїзду військовозобов'язаних осіб пов'язана з проведенням комплексу заходів, здійснюваних, зокрема, з метою посилення обороноздатності держави та захисту її території від збройної агресії.
При цьому законодавцем передбачений перелік військовозобов'язаних осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Частиною третьою статті 6 Закону України "Про прикордонний контроль" регламентовано, що пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
За приписами частин першої-другої статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль" іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , супроводжуючи батька ОСОБА_2 , інвалід ІІ групи, мав намір перетнути державний кордон через впс " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".
Для проведення паспортного контролю посадовій особі Державної прикордонної служби України позивач надав: - паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 ; - паспорт громадянина України для виїзду за кордон батька позивача ОСОБА_2 ; - оригінал свідоцтва про народження позивача ОСОБА_1 , в котрому батьком вказаний ОСОБА_2 ; - оригінал пенсійного посвідчення НОМЕР_2 батька ОСОБА_2 , в котрому зазначено, що він є інвалідом 2 групи за загальним захворюванням; - оригінал довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААА № 564031 ОСОБА_2 , в котрому зазначено, що він є інвалідом 2 групи за загальним захворюванням; - витяг з реєстру територіальної громади згідно якого позивач, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; - витяг з реєстру територіальної громади, згідно якого батько позивача проживає за адресою АДРЕСА_1 ; - копію довідки що видана, ОСОБА_1 1998 року народження про те, що він в 2021 році вступив до Одеського національного медичного університету на денну форму навчання інтернатури за фахом "Хірургія" і зараз навчається на інтернатурі 3 року денної форми навчання. Строк закінчення навчального закладу 30 червня 2024 року.
З наданих позивачем документів слідує, що батько позивача, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю II групи за загальним захворюванням.
У той же час будь-яких військово-облікових документів для перетину кордону позивач не надав.
Так, суд першої інстанції вказував на те, що обов'язковою умовою для перетину державного кордону є супроводження одного з батьків або батьків дружини (чоловіка), які є особами з інвалідністю I чи II групи. Це надає право на виїзд за межі України, що передбачено в абзаці 4 пункту 2-1 Правил, та додатково наявності документів, зазначених у пункті 2 цих Правил.
Водночас колегія суддів наголошує на тому, що станом на час виникнення спірних правовідносин, в Україні діє воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію.
Згідно із вимогами Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" на військову службу за призовом під час мобілізації можуть бути призвані громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (статті 20, 22 цього Закону).
Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2678-IX "Про внесення зміни до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" щодо особливостей призову на строкову військову службу та діяльності призовних комісій під час дії воєнного стану" Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" було доповнено статтею 18-1 такого змісту:
"Стаття 18-1. Особливості призову на строкову військову службу та діяльності призовних комісій під час дії воєнного стану
1. Під час дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться.
2. Під час дії воєнного стану призовні комісії утворюються для розгляду питань щодо:
організації та проведення медичного огляду осіб, які перебувають на військовому обліку призовників та досягли 27-річного віку, взяття їх на військовий облік військовозобов'язаних або виключення з військового обліку;
направлення призовників, які виявили бажання вступити до вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, для проходження випробувань та складання вступних іспитів або прийняття рішення про відмову в такому направленні".
Отже, мобілізація по своїй суті є логічним продовженням обов'язкового призову на строкову військову службу, яка під час дії воєнного стану не проводиться.
При цьому правове регулювання військового обов'язку здійснюється відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначається статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Разом з тим, наявність такої відстрочки не звільняє позивача від виконання військового обов'язку в частині таких складових як-от приписка до призовних дільниць; виконання військового обов'язку в запасі; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану.
Покладення обов'язку ідентифікації осіб як таких, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як органи військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, відповідає вимогам пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154.
Відповідно до абзацу двадцятого пункту 56 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921, про взяття призовників і військовозобов'язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
Таким чином, Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних визначає перелік військово-облікових документів для призовників і військовозобов'язаних, а також свідчить про те, що законодавчі акти України вказують на відповідні військово-облікові документи з належними відмітками, які мають значення для прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України під час дії воєнного стану та проведення загальної мобілізації.
Верховний Суд наголошує, що приписи Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Закону України "Про прикордонний контроль", Правил № 57 ґрунтуються на тому, що право громадянина на перетин кордону має бути підтверджено певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення.
Колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що надані позивачем представнику Державної прикордонної служби України документи не давали підстав для прийняття позитивного рішення уповноваженою посадовою особою, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України.
Враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом воєнної загрози для суверенітету та незалежності України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спосіб реалізації державою у тих невизначених умовах воєнного стану прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту держави, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням, а тому відмова позивачу в перетинанні державного кордону України прийнята за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону в межах та на підставі наданих йому повноважень, і таке рішення відповідає визначеним у частині другій статті 2 КАС України критеріям, а тому є правомірним.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18 квітня 2024 року у справі № 260/2850/22.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому у разі пред'явлення позивачем всіх необхідних документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить йому перешкод для перетинанні кордону України за наявності на те законних підстав.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи встановлення судом апеляційної інстанції неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, відповідно до ст.317 КАС України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення - про відмову у задоволенні позову.
Підстави для розподілу судових витрат згідно ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Курко О. П. Боровицький О. А.