Справа № 320/11950/23 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.
25 листопада 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про стягнення середнього заробітку
13.04.2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Київської міської прокуратури, в якій просить стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 листопада 2021 року (наступний день після звільнення) по 20 березня 2023 року (день фактичного розрахунку при звільненні - виплати вихідної допомоги при звільненні) в розмірі 121 401,38 грн.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідачем при звільненні не був проведений з ним остаточний розрахунок, що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 р. позов задоволено частково: стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2021р. по 20.03.2023р. в розмірі 52 383,00 грн (п'ятдесят дві тисячі триста вісімдесят три гривні 00 коп).
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу обгрунтовано тим, що суд першої інстанції повністю не встановив обставини у справі, не врахував, що Постановою Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 640/34885/21 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2022 у справі № 640/34885/21 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, П'ятнадцятої кадрової комісії, Київської міської прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати, вихідної допомоги відмовлено, отже підстав для задоволення позовних вимог не було.
Позивачем рішення суду не оскаржено, проте надано відзив та письмові пояснення щодо апеляційної скарги відповідача, якими також зауважують про обгрунтованість позовних вимог.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що додатковим судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2023, у справі №640/34885/21 стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 7 290,87 (сім тисяч двісті дев'яносто гривень вісімдесят сім копійок) грн.
З метою виконання судового рішення судом 08.03.2023 видано виконавчий лист.
На виконання додаткового судового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2022 Головним управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві 20.03.2023 безспірно списано з рахунку Київської міської прокуратури грошові кошти на користь ОСОБА_1 , зокрема, вихідну допомогу у сумі 7 290,87 грн.
Вважаючи, що має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість настання відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15.
При цьому, колегія суддів зауважує, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Даний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України узгоджується із висновками, викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 року у справі № 826/9793/18 та від 23.04.2020 року у справі № 810/3573/18.
З матеріалів справи вбачається, що Наказом керівника Київської міської прокуратури від 19.10.2021 № 2778к ОСОБА_1 звільнено з 01.11.2021 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 міста Києва та органів прокуратури, у зв'язку із неуспішним проходженням атестації на підставі пп. 2 п. 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2022, у справі № 640/34885/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення П'ятнадцятої кадрової комісії від 13.09.2021 № 153 «Про неуспішне проходження прокурором атестації». Визнано протиправним та скасовано наказ Київської міської прокуратури від 19.10.2021 № 2778 к про звільнення позивача з посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 міста Києва у зв'язку з неуспішним проходженням атестації з 01.11.2021. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 міста Києва з 02.11.2021. Стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.11.2021 по 10.08.2022 в сумі 65 448,23 (шістдесят п'ять тисяч чотириста сорок вісім гривень двадцять три копійки) грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2023, у справі № 640/34885/21 стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 7 290,87 (сім тисяч двісті дев'яносто гривень вісімдесят сім копійок) грн.
Головним управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві 20.03.2023 безспірно списано з рахунку Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 7 290, 87 грн.
Проте, Постановою Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 640/34885/21 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2022 у справі № 640/34885/21 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, П'ятнадцятої кадрової комісії, Київської міської прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати, вихідної допомоги відмовлено.
Зі змісту позовної заяви у цій справі вбачається, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги несвоєчасним виконанням додаткового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2022, яким на її користь стягнуто вихідну допомогу, у зв'язку з чим зазначила про наявність підстав для стягнення коштів у зв'язку із затримкою виконання додаткового рішення суду у справі № 640/34885/21.
Водночас, оскільки постановою Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 640/34885/21 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2022 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2022 у справі №640/34885/21 скасовані, додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2022, яке є похідним, втратило свою силу та не може слугувати підставою для обґрунтування та задоволення позовних вимог у даній справі.
Таким чином, додаткове рішення не може існувати окремо від рішення суду, яким вирішено спір по суті, є похідним від нього та втрачає свою силу у разі скасування основного рішення суду.
Однак, у порушення вимог ст. ст. 14, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції не врахував, що справа № 640/34885/21 перебувала у провадженні Верховного Суду та за наслідками її розгляду судом касаційної інстанції основне судове рішення було скасовано.
При цьому, в резолютивній частині постанови Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 640/34885/21, якою постановлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, П'ятнадцятої кадрової комісії, Київської міської прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати, вихідної допомоги відмовити, зокрема зазначено «вихідну допомогу».
Водночас, слід зазначити, що позивач ОСОБА_1 , як сторона у справі № 640/34885/21, достеменно знаючи про скасування 23.07.2023 Верховним Судом судових рішень у справі № 640/34885/21, не повідомила Київський окружний адміністративний суд про остаточне рішення у справі № 640/34885/21, що свідчить про недобросовісну поведінку позивача.
Таким чином, судом першої інстанції не враховано, що на момент ухвалення рішення у цій справі підстава для стягнення коштів у даній справі, про яку зазначала позивач відсутня, у зв'язку із скасуванням судових рішень справі № 640/34885/21.
Разом з тим, недослідження судом першої усіх обставин справи та порушення вимог процесуального законодавства призвели до неправильного вирішення справи та ухвалення рішення, яке підлягає скасуванню.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта заслуговують уваги, оскільки спростовують висновки суду першої інстанції.
Щодо всіх інших доводів сторін судова колегія наголошує, що враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Внаслідок вказаного, решти доводів сторін є такими, що не заслуговують уваги, оскільки вони не спростовують основного висновку суду апеляційної інстанції.
Статтею 317 КАС України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга Київської міської прокуратури підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 р. - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про стягнення середнього заробітку - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про стягнення середнього заробітку - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263, п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
В.В. Файдюк