25 листопада 2024 року справа №520/9769/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року у справі № 520/9769/24 (головуючий І інстанції Кошкош О.О.) за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів,-
Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 344750 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року відмовлено в задоволенні позову.
Позивачем подано апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне встановлення обставин.
Апелянт зазначив, що фінансовою службою Військової частини НОМЕР_1 допущено арифметичну помилку, у результаті якої, грошові кошти, що підлягали виплаті ОСОБА_2 фактично виплачені ОСОБА_1 , оскільки помилково зазначено ІНН НОМЕР_3.
За результатом направлення претензії кошти відповідачем у добровільному порядку не повернуті. Просив стягнути їх у судовому порядку з посилання на вимоги ст.ст. 1212, 1213, 1215 Цивільного кодексу України, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 року у справі № 753/15556/15-ц.
Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 у період з 13.11.2022 року перебував на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 13.11.2022 №16 року (а.с. 21).
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 13.07.2023 року №198 з 13.07.2023 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини (а.с. 24).
Посадовими особами позивача проведено позапланову вибіркову перевірку виплат грошового забезпечення та додаткових виплат у серпні 2023 рокі по особовому складу Військової частини НОМЕР_1 , за результатом якої складено акт. 20.08.2023 акт затверджено тимчасово виконуючим обов'язки комадира Військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_3 . Під час перевірки комісією з'ясовано, що випадок зайвого перерахування додаткових грошових виплат ОСОБА_1 на загальну суму 344750 грн виник з причин «збою програмного забезпечення», що в результаті призвело до помилкового зарахування означеної суми не на іпн НОМЕР_2 ОСОБА_2 , а на іпн НОМЕР_3 - ОСОБА_1 .
Згідно реєстру перерахувань відповідна виплата здійснена 17 серпня 2023 року.
З наданих пояснень, що складені заступником начальника фінансово-економічної служби ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_4 вбачається, що помилкове перерахування грошових коштів ОСОБА_1 виконала штаб-сержант ОСОБА_4 , причиною таких дій слугувала помилка в копіюванні ІНН (а.с. 31-35, 37, 41-42).
21 грудня 2023 року наказом командира Військової частини НОМЕР_1 призначено службове розслідування, за результатами якого складено акт від 20.01.2024 року (а.с. 46-53).
За висновками акту ОСОБА_1 безпідставно набув грошові кошти у розмірі 344750 грн. В діях ОСОБА_4 встановлено порушення вимог ст.19 Конституції України, положення розділу XXXIV «Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану» Наказу МОУ №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деким іншим особам». Згідно п.2 висновків запропоновано притягнути до матеріальної відповідальності ОСОБА_7 . Згідно п.3 помічнику командира з правової роботи доручено вивчити підстави для звернення із позовом щодо стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів.
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2024 №33 «Про завершення службового розслідування за фактом помилкового перерахування грошових коштів військовослужбовцю ОСОБА_1 » нестачу майна у розмірі 344750 грн (грошові кошти помилково перераховані на рахунок ОСОБА_1 ) наказано занести до книги обліку нестач військової частини НОМЕР_1 (а.с. 56).
5 березня 2024 року Військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 виставлена претензія №1758/719 щодо повернення помилково перерахованих коштів в сумі 344 750 грн. (а.с. 58-60).
Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Суд враховує, що не є спірною обставиною те, що грошові кошти у розмірі 344 750 грн. виплачені військовослужбовцю ОСОБА_1 помилково, що встановлено актом службового розслідування від 20.01.2024 року (а.с. 46-53).
Помилкове перерахування грошових коштів ОСОБА_1 сталося внаслідок помилки копіювання ІПН, здійсненою штаб-сержантом ОСОБА_4 , при роботі з програмним забезпеченням під час здійснення виплат грошового забезпечення військовослужбовцям у серпні 2023 року.
Згідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Отже, зобов'язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.
Водночас, стаття 1215 Цивільного кодексу України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.
За цією нормою не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 року у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.
Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц дійщов висновку, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України, як винятку із статті 1212 ЦК України, суди зобов'язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.
Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.
Позивач, посилаючись на висновок службового розслідування, стверджує про рахункову помилку та недобросовісність набувача коштів, що є підставою для стягнення неправомірно отриманих коштів.
Апеляціний суд враховує, що помилка не є рахунковою, адже здійснена посадовою особою позивача при заповненні реквізитів платежу з виплати грошового забезпеченні військовослужбовцям (в частині зазначення ІПН отримувача коштів).
Щодо доводів позивача про неповернення військовослужбовцем добровільно грошових коштів, то суд звертає увагу, що в даному випадку цей факт не свідчить про недобросовісність набувача коштів, оскільки позивачем жодними доказами не доведено, що будь-які дії відповідача слугували невірному зазначенню ІПН при виплаті грошових коштів у розмірі 344 750 грн.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України, для повернення відповідачем виплачених коштів, оскільки одночасно наявні такі умови: здійснення виплати позивачем добровільно, відсутність рахункової помилки, добросовісність набувача коштів.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позову.
Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року у справі № 520/9769/24 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 25 листопада 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді: А.А. Блохін
І.Д. Компанієць