Справа № 420/17587/23
25 листопада 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.08.2021 року по 24.05.2023 року включно;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.08.2021 року по 24.05.2023 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до наказу командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » №217 від 13.08.2021 року був звільнений з військової служби та у відповідності до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №90 від 26.08.2021 року виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.
За час проходження військової служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.05.2022 року по справі №420/1768/22 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає не здійсненні виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
На виконання вищезазначеного рішення суду відповідачем на картковий рахунок позивача було здійснено виплату коштів в сумі 4503,23 гривень.
З огляду на це, маючи сумнів у здійсненні нарахування та виплати індексації в рамках чинного законодавства та в повному обсязі, позивач звернувся до відповідача із вимогою надати на його адресу належним чином оформлену довідку про розмір нарахованої та виплаченої індексації за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із зазначенням базового місяця, взятого для розрахунку суми індексації.
Отримавши довідку ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачу стало відомо, що з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року було взято для розрахунку індексації базовий місяць січень 2016 року (прожитковий мінімум у розмірі 1378,00 грн.).
Не погоджуючись з базовим місяцем, взятим для розрахунку індексації, позивач звернувся до відповідача з вимогою нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із встановленням базового місяця січень 2008 року.
Листом у відповідь було зазначено про відсутність законних підстав у здійснені перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 рік.
Зазначені дії відповідача були оскаржені в судовому порядку.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2023 року по справі №420/13212/22 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням січня 2008 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпеченім - січень 2008 року, з врахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вищезазначеного рішення суду відповідачем 24.05.2023 року на картковий рахунок було здійснено виплату коштів в сумі 77885,17 гривень
Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 26.08.2021 року, а виплати відповідачем здійснено 24.05.2023 року, то, на думку позивача, відповідачем затримано розрахунок при звільненні.
03.11.2023 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вхід. №ЕС/13947/23 від 06.11.2023 року), відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, зазначивши, зокрема, таке.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.05.2022 у справі №420/1768/22 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_6 було визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка полягає у не здійсненні виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. На виконання зазначеного рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 було нараховано на картковий рахунок ОСОБА_1 кошти у розмірі 4503,23 грн.
Будучи незгодним зі нарахованою сумою коштів, позивач знов звернувся до суду оскаржуючи дії ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо застосування базового місяці, взятого для розрахунку індексації. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2023 у справі №420/13212/22 за позовом ОСОБА_1 було визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням січня 2008 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
На виконання зазначеного рішення суду, ІНФОРМАЦІЯ_6 було здійснено перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 коштів у розмірі 77885,17 грн.
За викладених обставин, відповідач вважав, що відсутні підстави для виплати позивачусереднього заробітку за час несвоєчасної, на думку позивача, виплати індексації грошового забезпечення, коли її (індексації) виплата фактично призначена судом.
Ухвалою від 02.10.2023 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом. Прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
У зв'язку зі звільненням з посади судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 у зв'язку з поданням заяви про відставку, згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2024 року, зазначена справа передана на розгляд судді Андрухіву В.В.
Ухвалою від 25.06.2024 року прийнято до провадження вказану справу. Ухвалено розглядати справу спочатку в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 18.10.2024 року витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 відомості (інформацію) про суми нарахованого та фактично виплаченого ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) розрахунку при звільненні, включаючи всі виплати, зазначені у наказі начальника Білгород-Дністровського РТЦКтаСП (по стройовій частині) № 90 від 26.08.2021, а також про суми нарахованої індексації грошового забезпечення, що сплачена ОСОБА_1 на виконання судових рішень у справах № 420/1768/22 та № 420/13212/22 у 2022 році та 24.05.2023 року відповідно.
Разом з тим, на час розгляду справи відповідач витребувані докази суду не надав, тому суд вирішує справу на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) №90 від 26.08.2021 року позивача з 27.08.2021 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с. 6-7).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.05.2022 року у справі №420/1768/22, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2022 року, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не здійсненні виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
На виконання вищезазначеного рішення суду відповідачем на картковий рахунок позивача було здійснено виплату коштів в сумі 4503,23 грн.
У подальшому, постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2023 року у справі №420/13212/22 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням січня 2008 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вищезазначеного рішення суду відповідачем 24.05.2023 року на картковий рахунок було здійснено виплату коштів в сумі 77885,17 грн. (а.с. 15).
Позивач вважає, що відповідач тільки 24.05.2023 року (дата зарахування коштів на рахунок) остаточно з ним розрахувався, проте не виплатив середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільнені, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про нарахування та виплату йому середнього заробітку за відповідний період затримки розрахунку при звільненні.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст.1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються, зокрема, Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбачено статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати їй грошового забезпечення з урахуванням норм абз.2 ч.3 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ, так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Судом встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу грошового забезпечення, а саме: індексації як його складової.
Як вже встановлено судом, 24.05.2023 року на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2023 року у справі №420/13212/22, відповідачем на розрахунковий рахунок позивача перерахована сума індексації грошового забезпечення в розмірі 77885,17 грн. (а.с. 15).
Суд зауважує, що затримка розрахунку при звільненні розпочалася з 28.08.2021 року, а не з 26.08.2021 року, як зазначає позивач у позові, оскільки згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) №90 від 26.08.2021 року позивача з 27.08.2021 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, тобто 27.08.2021 року був останній день служби позивача, в який з ним мав бути проведений розрахунок.
Спірний період щодо права на нарахування та виплату на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом №2352-IX і після цієї дати.
Період з 28.08.2021 до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 до 24.05.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.
Виходячи з наведених обставин справи, суд дійшов висновку, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи правові висновки Верховного Суду, наведені зокрема у постановах від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, а також те, що згідно наказу №123 від 06.06.2018 року позивача виключено із списків особового складу 06.06.2018 року, спірний період стягнення середнього заробітку у даній справі умовно варто поділити на дві частини:
- з 28.08.2021 по 18.07.2022;
- з 19.07.2022 по 18.01.2023 року (не більше як за 6 місяців).
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Керуючись абз.1-3 п. 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Встановлено, що п. 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
З наявної в матеріалах справи Довідки (а.с. 49), наданої відповідачем, судом встановлено, що за червень та липень 2021 року позивач отримав грошове забезпечення у загальній сумі 35348,94 грн. (червень - 17612,16 грн, липень - 17736,78 грн).
Кількість календарних днів за цей період складає 61 день (30+31).
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 579,49 грн (35348,94 грн. / 61 календарних днів).
При цьому, з огляду на зміни в спеціальному законодавстві, вирішуючи спірні правовідносини, застосовуючи вищенаведені зміни, період затримки розрахунку при звільненні позивача складає:
з 28.08.2021 по 18.07.2022 - 325 календарних дні;
з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 184 календарних дні.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.08.2021 по 18.07.2022 складає 188334,20 грн. (325 календарних дні х 579,49 грн.).
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Повна сума належного позивачу розрахунку при звільненні складається з: суми фактично виплаченого розрахунку при звільненні згідно наказу №90 від 26.08.2021 року у розмірі 281886,31 грн. (209146,87 грн. + 72739,44 грн.) та суми розрахунку, що виплачена із затримкою: індексації грошового забезпечення у сумі 79071,24 грн. (згідно постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2023 року у справі №420/13212/22), та загалом становить 360957,60 грн. (281886,31 + 79071,24 = 360957,60).
При цьому, суд враховує, що виплачена позивачу на картковий рахунок сума 77885,17 грн обчислена після утримання військового збору 1,5%, тому нарахована за рішенням суду сума складає 79071,24 грн (77885,17 грн/98,5% * 100%).
Частка невиплаченої в день звільнення суми, щодо затримки виплати якої заявлено позовні вимоги (нарахована сума 79071,24 грн.) у порівнянні із загальною сумою належного позивачу розрахунку при звільненні (360957,60 грн.) становить 21,91% (79071,24 / 360957,60 * 100%).
Виходячи з принципу пропорційності, позивачу за період з 28.08.2021 по 18.07.2022 включно слід нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 21,91% від суми 188334,20 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.08.2021 по 18.07.2022), що складає 41264,02 грн (188334,20 грн * 21,91% = 41264,02 грн).
Період стягнення з 19.07.2022 по 18.01.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на користь позивача підлягає нарахуванню сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (за період з 19.07.2022 по 18.01.2023) у розмірі 106626,16 грн. (579,49 * 184 = 106626,16).
Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, що підлягає нарахуванню та виплаті позивачу, становить 147890,18 грн. (41264,02 + 106626,16 = 147890,18 грн), з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Як зазначено судом вище, затримка розрахунку при звільненні розпочалася з 28.08.2021 року, а не з 26.08.2021 року як зазначає позивач у позові, тому щодо періоду затримки розрахунку при звільненні позов підлягає частковому задоволенню.
Зазначаючи кінець періоду затримки датою фактичного розрахунку - 24.05.2023 року, суму середнього грошового забезпечення суд обчислює з наведених у позові мотивів у межах шестимісячного строку від 19.07.2022 року.
При цьому, відповідно до приписів ч.2 ст.9 КАС України, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, остаточного вирішення спору між сторонами, з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду у даній категорії справ, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов, визначивши конкретну суму, що підлягає нарахуванню та виплаті позивачу.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом:
- визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2021 року по 24.05.2023 року;
- зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2021 року по 24.05.2023 року в сумі 147890,18 грн, з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів, та з компенсацією суми податку на доходи фізичних осіб.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати позивачем не понесені, а тому розподілу між сторонами не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2021 року по 24.05.2023 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2021 року по 24.05.2023 року в сумі 147890,18 грн, з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів, та з компенсацією суми податку на доходи фізичних осіб.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Андрухів