Справа № 420/17958/24
25 листопада 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ'ЯКОВОЇ, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області,
третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2,
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській област (далі - відповідач), в якому позивач просить:
визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 13.08.2021 року № 384411 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити дію посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 18.01.2021 року громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 ;
витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірним рішенням Головного управління ДМС України в Одеській області від 13.08.2021 № 384411 позивачу було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 15.01.2021, а також було скасовано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 від 18.01.2021 , яка була видана на підставі цього дозволу. У якості підстави для скасування дозволу на імміграцію в Україну, відповідач посилається на п. 1, 3, 5 та 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», де вказано, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, документів, що втратили чинність, або документів, які не підтверджують наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачених статтею 4 цього Закону, або на підставі документів, які підтверджують факт перебування у шлюбі, який за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України. Дозвіл на імміграцію в Україну позивач отримав у 2021 році, отже, до моменту скасування даного дозволу минуло більше 2 (двох) років, при цьому доказів вчинення протягом цього часу ним протиправних дій, які завдали шкоду національній безпеці або громадському порядку в Україні, з метою здійснення яких позивач нібито прибув до України, немає. Навіть відсутні згадки про такі дії, скоєні позивачем. Тобто, на час прийняття оскаржуваного рішення ГУ ДМС України в Одеській області не мало належних та допустимих доказів вини позивача у вчинені дій, які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Оскільки будь-які інші підстави для скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу та як наслідок скасування посвідки на постійне проживання відповідачем зазначені не були, позивач вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція, як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Ухвалою суду від 17.06.2024 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 10.07.2024.
24.06.2024 до суду від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в України громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 слугувало мотивоване вмотивоване подання від 11.06.2021 № 2/3/3-5041, яке надійшло 14.06.2021 до ДСІОБГ ДМС від ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 . У вказаному поданні зазначено, що громадянин Р. Ірак ОСОБА_1 , перебуваючи в офіційному шлюбі на території країни походження ( Р. Ірак ), уклав на території України інший шлюб з громадянкою Грузії ОСОБА_5 з метою легалізації на території України. Відповідач зазначає, що громадянка Грузії ОСОБА_5 укладає подібні шлюби на постійній основі (кожних 3-4 місяці) з метою створення підстав для протиправної легалізації іноземців на території України. Враховуючи викладене, а також відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», Департамент контррозвідки СБУ звернувся з поданням про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також вжиття інших заходів правового реагування у зв'язку з тим, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Служба безпеки України розцінює діяльність позивача як одну з потенційних загроз національній безпеці, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян та інших осіб, які знаходяться на території України та здійснює вплив на загострення криміногенної обстановки в Україні в цілому. Тобто, подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання позивача в Україні, підготовлене службою в межах компетенції, визначеної Законом України «Про Службу безпеки України». Крім того, позивачем не оскаржувалось ані в адміністративному, ані в судовому порядку правомірність прийняття Департаментом контррозвідки Служби безпеки України такого подання та не перевірялась достовірність встановлених у ньому обставин. Отже, за умови встановленої загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні з боку позивача було скасовано посвідку про що зазначено в поданні ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11.06.2023 № 2/3/3-5041, а також з урахуванням відсутності обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, у ГУ ДМС в Одеській області були наявні підстави до прийняття рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні.
24.06.2024 до суду надійшло клопотання представника відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_4), у зв'язку з тим, що як вбачається з матеріалів особової справи підставою для прийняття рішення від 13.08.2021 № 384411 про скасування дозволу на імміграцію в Україну стало вмотивоване подання ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11.06.2021 № 2/3/3-5041.
Ухвалою суду від 10.07.2024 залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_4). Підготовче засідання відкладено на 27.08.2024.
В судове засідання 27.08.2024 представник позивача надіслав заяву про розгляд справи без його присутності, позовні вимоги підтримує.
Представник відповідача прибув в судове засідання, просить відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою суд від 27.08.2024 закрито підготовче провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 . Подальший розгляд справи по суті вирішено здійснювати в письмовому провадженні в межах встановленого строку розгляду справи.
Пояснення щодо адміністративного позову від третьої особи до суду не надійшли.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Громадянин Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув вУкраїну 09.12.2020.
11.12.2020 позивачем укладений шлюб з громадянкою Грузії ОСОБА_5 , 1984 р.н., 28.07.2015), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 11.12.2020 Приморським районним у місті Одесі відділом ДРАЦС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
17.12.2020 громадянин Республіки Ірак ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС в Одеській області з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну у відповідності до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» у зв'язку з тим, що він є чоловіком іммігранта ( ГУ ДМС України в Одеській області було надано ОСОБА_5 дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки її донька є громадянкою України, та 27.09.2017 документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_5).
Після проведення перевірок визначених імміграційним законодавством і не виявленням підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію, 15.01.2021 громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ГУ ДМС в Одеській області було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну як чоловіку мігрантки у відповідності до пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію».
18.01.2021 громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було документовано ГУ ДМС в Одеській області посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 .
03.04.2021 шлюб між позивачем та гр-кою Грузії ОСОБА_5 розірвано.
14.06.2021 до ГУ ДМС в Одеській області від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшло подання від 11.06.2021 № 2/3/3-5041 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У вказаному поданні зазначено, що громадянин Р. Ірак ОСОБА_1 , перебуваючи в офіційному шлюбі на території країни походження ( Р. Ірак ), уклав на території України шлюб з громадянкою Грузії ОСОБА_5 , не з метою створення сім'ї, а з метою легалізації на території України. Громадянка Грузії ОСОБА_5 укладає подібні шлюби на постійній основі (кожних 3-4 місяці) з метою створення підстав для протиправної легалізації іноземців на території України. Під час подачі заяви на отримання дозволу на імміграцію в Україну громадянин Республіки Ірак ОСОБА_1 надав паспортний документ громадянина Р. Ірак НОМЕР_3 , виданий 15.07.2020, терміном дії до 14.07.2028.
Також у поданні вказано, що Державний кордон України позивач перетнув 09.12.2020 через КПП «Бориспіль» по візі типу «С-01» дійсний з 30.11.2020 по 24.12.2020. 15.12.2017 набрав чинності спільний наказ МЗС, МВС, СБУ від 30.10.2017 № 469/897/605 «Про затвердження Вимог до організації роботи з оформленням віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24.11.2017 № 1432/31300. Вимоги встановлюють форму візової анкети, процедуру інформаційної взаємодії державних органів України при оформленні віз, заповнення візової етикетки, обліку, зберігання, використання та знищення бланків візових етикеток. Відповідно до Вимог паспортний документ громадянина Р. Ірак ОСОБА_1 , в якому наявна віза типу «С-01», позначає мету поїздки - ділова, але мета в'їзду в Україну вказаного громадянина та тип візи різняться.
Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_2 вказав, що ОСОБА_5 укладають шлюби кожний 3-4 місяці з іноземцями з метою створення підстав для легалізації іноземців в Україні. В Посольстві України в Р. Ірак під час оформлення та погодження візи для в'їзду в Україну типу «С-01» у візовій анкеті позивачем було зазначено, що він одружений. Після легалізації в Україні, ОСОБА_1 підготував пакет документів для отриманні віз своїй сім'ї - жінці ОСОБА_9 , 1988 року народження, та трьом неповнолітнім дітям (усі є громадянами Республіки Ірак). .
Тобто, на час реєстрації шлюбу на території України позивач фактично перебував у офіційному шлюбі в країні походження ( Р. Ірак ).
Сукупність вказаних обставин, на думку Департаменту контррозвідки Служби безпеки Україн, свідчить про укладення шлюбу громадянином Р. Ірак ОСОБА_1 та громадянкою Грузії ОСОБА_5 за фіктивних підстав із корисливих мотивів, та з метою подальшої легалізації в країнах Євросоюзу. Зареєстрований вказаним громадянином шлюб на території України згідно діючого законодавства України є недійсним, актовий запис про його укладення підлягає анулюванню. Наявні дані свідчать, що діяльність громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 становите загрозу національній безпеці України в міграційній сфері, що в своєму розвитку може завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян, у зв'язку із чим ІНФОРМАЦІЯ_2 планується прийняти рішення про заборону вказаному іноземцю в'їзду на територію України.
ГУ ДМС B Одеській області проведено перевірку правомірності надання позивачу дозволу на імміграцію та прийнято рішення від 13.08.2021 № 384411 про скасування громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволу на імміграцію в України та скасування посвідки на постійне проживання в Україні. з посиланням на пп. 1, 3 , 5, 6 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".
Рішення прийнято за висновком щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Р.Ірак ОСОБА_1 , складеним головним спеціалістом відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області Дмітрієвою Т. та затвердженим начальником ГУ ДМС в Одеській області Погребняк О. У висновку зазначається, що дозвіл на імміграцію надано позивачу на підставі свідомо неправдивих відомостей, його дії становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, позивач порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства та в інших випадках, передбачених законами України.
Позивач отримав рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 13.08.2021 № 384411 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 тільки 06.06.2024, та звернувся до суду з даним позовом 10.06.2024.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ від 7 червня 2001 року «Про імміграцію» №2491-ІІІ від 7 червня 2001 року.
Відповідно до положень ст.1 Закону №2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону дозвіл на імміграцію в межах квоти встановлюється КМУ, зокрема, чоловіку іммігранта.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
6) в інших випадках, передбачених законами України, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
Відповідно до із п. 64 «Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 25.04.2018 (в подальшому - Порядок № 321), посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до ст. 12 Закону України «Про імміграцію», отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів; в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із п. 65 Порядку № 321, рішення про скасування посвідки приймається Головою ДМС або уповноваженою ним особою, керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування. Рішення про скасування посвідки формується засобами Реєстру за допомогою кваліфікованого електронного підпису. Після підписання рішення сканується до заяви-анкети із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.
Згідно із п. 68 Порядку № 321, іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України в місячний строк з дня отримання рішення про скасування дозволу на імміграцію.
Під час розгляду справи судом встановлено, що підставою для надання позивачу дозволу на імміграцію був факт укладання шлюбу з іммігранткою, яка перебувала на території України.
Як вбачається з матеріалів справи та подання Департаменту контррозвідки про скасування дозволу на імміграцію в Україні та посвідки на постійне проживання, підготовлене в межах компетенції, шлюб позивача з ОСОБА_5 тривалістю чотири місяця є недійсним в силу ст. 39 Сімейного кодексу України, яка передбачає, що недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі. Факт перебування позивача у шлюбі з громадянкою Ірак не спростований позивачем, доказів розірвання попереднього шлюбу суду не надано.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Тому суд вважає, що у відповідача були достатні підстави для скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 .
Що стосується посилання відповідача на те, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, то належних доказів вчинення таких дій відповідач суду не надав.
Відповідно до п. п. 6, 9, 19 ст. 1, п. 5 ст. 3, ч. 1, 2 ст. 12, ч. 4 ст. 18 Закону України «Про національну безпеку України», загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України.
Національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.
Стратегія національної безпеки України - документ, що визначає актуальні загрози національній безпеці України та відповідні цілі, завдання, механізми захисту національних інтересів України та є основою для планування і реалізації державної політики у сфері національної безпеки.
Відповідно до пп. 3, 6, 9 та 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про національну безпеку України" від 21.06.2018 № 2469-VIII (далі - Закон № 2469-VIII), громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
Відповідно до ч. 2 ст.12 Закону № 2469-VIII, до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Служба безпеки України, Державна міграційна служба України.
Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону №2469-VIII, Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; 2) боротьбу з тероризмом; 3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об'єктів критичної інфраструктури; 4) охорону державної таємниці.
Відповідно до п. 13 ст. 24 Закону № 2229-XII, Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана: брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
Служба безпеки України, як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, окрім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їхньому виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.
Подання Департаменту контррозвідки СБУ не містить конкретних фактів та опису обставин щодо дій позивача, які можуть вплинути негативно на стан забезпечення національної безпеки України. Незважаючи на це, рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україні та посвідки на постійне проживання було прийнято відповідачем в межах компетенції, визначеної чинним законодавством та за наявністю інших підстав, передбачених Законом України "Про імміграцію", Інструкцією № 1235.
Саме по собі проживання особи на території України протягом певного часу не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов'язань держави, відповідно до статті 8 Конвенції.
Також суд зазначає, що оскільки на території України з 24.02.2022 триває військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, то здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здійснення - ефективного реагування держави на загрози її безпеці.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 29.05.2023 у справі № 522/5683/22.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 77, 78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя Вікторія ХОМ'ЯКОВА
.