22 листопада 2024 року м.Київ № 640/8478/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. ''е'' ст. 55 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' від 09.07.1991 №1788-ХІІ та надав необхідний пакет документів для призначення пенсії. Проте, відповідач, своїми листами від 01.10.2021, 23.02.2022, 21.04.2022, відмовив ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. ''е'' ст. 55 ЗУ №1788-ХІІ, у зв'язку з відсутністю пенсійного віку та пільгового стажу. Позивачка вважає, що вона має необхідний вік та пільговий стаж для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. ''е'' ст. 55 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'', а тому звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.06.2022 вказану позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
10.10.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 10.10.2023 справа розподілена судді Лисенко В.І.
Згідно з частиною другою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Ухвалою суду справу прийнято до провадження судді Лисенко В.І. та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
ГУ ПФУ в м.Києві подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що відповідно до наданих документів до загального страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Вік позивачки становить 58 років, страховий стаж складає 31 рік 2 місяці 11 днів, спеціальний стаж станом на момент подачі заяви становить 25 років 9 місяців 11 днів. До стажу за вислугу років на відповідних посадах не зараховано період роботи позивачки з 01.01.1992 по 25.08 1993 на посаді старшої піонервожатої, оскільки зазначена посада не передбачена переліком найменування посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років та період роботи позивачки з 01.01.2004 по 23.08.2006 на посаді заступника директора по виховній роботі у Вільшанській загальноосвітній школі, оскільки відсутні відомості в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. У зв'язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років на відповідних посадах передбачених статтею 55 пунктом «е» Законом № 1788 призначи ти пенсію за вислугу років немає підстав. Також, позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки відсутній необхідний стаж роботи.
Дослідивши подані учасниками справи документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту.
25.08.2021 позивачка звільнилася з роботи за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років.
07 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Однак, відповідач листом №2600-0207-8/157021 від 01 жовтня 2021 р. повідомив про те, що за результатами розгляду заяви прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років згідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв'язку з відсутністю необхідного стажу. Відповідач у листі також повідомив про те, що позивачці не зараховано до страхового стажу період її роботи з 01.01.1992 по 25.08.1993 на посаді «старшої піонервожатої», оскільки зазначена посада не передбачена переліком найменування посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років та період роботи з 01.01.2004 по 23.08.2006 у зв'язку з відсутністю відомостей в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. В обґрунтування свого рішення відповідач зазначив, що відповідно до п. 2-1 Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій (далі - Закон 2148) право на пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності Законом 2148 (на 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, передбачений статтею 55 Закону України Про пенсійне забезпечення (далі - Закон 1788). Право на пенсію за вислугу років незалежно від віку мають особи, вислуга років яких на відповідних посадах становить: до 01.04.2015 - не менше 25 років; до 01.01.2016-не менше 25 років 6 місяців; до 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців. У заявниці відсутній необхідний стаж вислуги років на 11.10.2017.
Не погодившись із такою відповіддю, отримавши додаткові документи, 08.02.2022 позивачка подала повторно заяву до відповідача та необхідні документи 08.02.2022.
Однак, відповідач листами №2600-0207-8/32635 від 23.02.2022 та №2600-0207-8/39928 від 21.04.2022 повідомив позивачку, що їй відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років, зокрема, через незарахування періодів її роботи з 01.01.1992 по 25.08.1993 та з 01.01.2004 по 23.08.2006.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у призначенні їй пенсії за вислугу років протиправними та такими, що порушують її права, звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 09.07.2003 № 1058-ІV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно положень статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положеннями статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту е статті 55.
Пунктом е статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Проте, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набув чинності з 01.04.2015 пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
У подальшому, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до якого пункт е вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Отже, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту а статті 54, статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року № 213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах е, ж статті 55 Закону № 1788-ХІІ 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Враховуючи викладене, з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначенні позивачці пенсії за вислугою років відповідно до пункту е статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.
Отже, з 04 червня 2019 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
Як встановлено судом, відмовляючи у задоволенні заяви про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві зазначило, що у позивачки станом на 11.10.2017 не достатньо спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-ІV.
03.10.2017 прийнято Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій № 2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Згідно пункту 2-1 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Таким чином, враховуючи положення пункту 2-1 та пункту 16 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV пенсія за вислугу років згідно положень пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення (від 25 до 30 років) станом на 11.10.2017.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 440/1286/20.
Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи», є трудова книжка.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110 (надалі Інструкція № 58), встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Трудова книжка ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 від 02.09.1987 містить такі записи:
- з 22.08.1987 по 23.08.1989 - на посаді старшої піонервожатої у Красногірській восьмирічній школі Чуднівського району Житомирської області;
- з 23.08.1989 по 25.08.1993 - на посаді старшої піонервожатої у Стовпівській неповній середній школі Чуднівського району;
- з 25.08.1993 по 21.08.2000 - на посаді педагога-організатора в Ольшанській середній школі;
з 21.08.2000 по 23.08.2006 - на посаді заступника директора по виховній роботі у Вільшанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів;
- з 01.09.2006 по 21.08.2009 - на посаді вчителя початкових класів в Школі-дитячий садок «Соняшник»;
- з 21.08.2009 по 26.08.2011 - на посаді вихователя дошкільної групи в Школі-дитячий садок «Соняшник» (в подальшому реорганізовано в Дошкільний навчальний заклад загального типу № 746);
- з 29.08.2011 по 10.08.2015 - на посаді вчителя початкових класів у Середній загальноосвітній школі № 263 (в подальшому реорганізовано в Школу І-ІІІ ступенів № 263 імені Євгена Коновальця Деснянського району міста Києва);
- з 31.08.2015 по 19.10.2017 - на посаді вчителя початкових класів у Навчально-виховному комплексі № 176;
- з 19.10.2017 по 25.08.2021 - на посаді педагогічного працівника з номенклатури у Навчально-виховному комплексі № 176.
Крім того, з Диплому ЛБ серії НОМЕР_2 встановлено, що позивачка з 01.09.1993 по 27.06.1998 навчалася в Житомирському державному педагогічному інституті імені Івана Франка.
Стаж роботи ОСОБА_1 станом на 11.10.2017 становить більше 27 років.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» визначено, що пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я і соціального захисту призначаються після досягнення 55 років за наявності спеціального стажу роботи станом на 1 квітня 2015 р. не менше 25 років і після цієї дати: з 1 квітня 2017 р. по 31 березня 2018 р. - не менше 26 років 6 місяців.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до пункту 1 якого посади у середніх загальноосвітніх навчальних закладах і школах інтернатах всіх типів і найменувань, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних, художніх й спортивних школах: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи, - віднесені до посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік № 909).
Проте, згідно з приміткою 3 до зазначеного Переліку № 909 робота на вказаних посадах до 01.01.1992 зараховується до стажу для призначення пенсії.
Це пов'язане з тим, що постановою колегії Мінпраці УРСР від 29.03.1991 №25 «Про умови оплати праці та розміри ставок заробітної плати й посадових окладів працівників народної освіти в Українській РСР» замість посади старшого піонервожатого з 01.04.1991 введена посада педагога-організатора. Із того часу в жодному нормативному акті немає посади старшої піонервожатої і відповідно не визначені для неї посадові оклади.
Відповідно до Методичних рекомендацій із питань порядку формування штатів загальноосвітніх навчально-виховних закладів, наданих Міністерством освіти і науки України від 19.06.2001 №1/9-234, посада педагога-організатора ототожнюється з посадою старшого вожатого та вводиться у школах залежно від кількості 1-9 класів, виходячи з відповідних нормативів.
При цьому, в листі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 06.10.2011 № 10/2-724 підтверджується ідентичність посадових обов'язків працівників, які займають посади педагогів-організаторів або старших вожатих, та відповідно про можливість зарахування періоду роботи на посаді старшого вожатого до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Аналогічна інформація вказана в довідці № 87 від 07.12.2021 Стовпівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Чуднівської міської ради.
Згідно з пунктом 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у Класифікаторі професій.
У відповідності до трудової книжки позивачки, довідки Стовпівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Чуднівської міської ради № 87 від 07.12.2021 позивачка з 23.08.1989 по 25.08.1993 р. працювала на посаді старшої піонервожатої.
Із огляду на те, що відповідальність за належне і своєчасне оформлення штатних розкладів та вірне внесення в трудові книжки працівників освіти найменування посад покладається на керівників освітніх закладів, несвоєчасне приведення записів у трудовій книжці працівника у відповідність з діючим положенням не може позбавити особу гарантованого Конституцією права на належне пенсійне забезпечення.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача, є її трудова книжка. Не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, не містить виправлень, підчищень або описок, відтак належним чином підтверджує відповідні періоди роботи Позивача у навчальному закладі, її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі. Таким чином, стаж роботи позивачки підтверджений належними доказами, а тому зараховується до спеціального стажу працівника освіти, який дає право на пенсію за вислугу років.
Суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 21.02.2018 по справі №687/975/17 щодо аналогічних правовідносин, де зроблений висновок про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці чи інших офіційних документах. Так, неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та сповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що період роботи позивачки з 01.01.1992 до 25.08.1993 підлягає зарахуванню до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Окрім того, зарахуванню також підлягає і період роботи позивачки з 01.01.2004 до 23.08.2006 на посаді заступника директора по виховній роботі у Вільшанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, з огляду на таке.
Суд звертає увагу, що у даному випадку спірним є питання щодо не зарахування відповідачем періоду з 01.01.2004 по 23.08.2006 до страхового та спеціального стажу, оскільки відсутні підтверджуючі первинні документи про сплату за цей період страхових виплат.
Суд вкотре наголошує, що статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Період з 01.01.2004 по 23.08.2006, це період перебування позивачки у відпустці по догляду за дитиною.
З набранням чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.01.2004 держава встановила п.13 ст.11 Закону (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право позивачки на зарахування до страхового стажу періоду отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
При цьому позивачка жодним чином не могла вплинути на внесення відомостей щодо періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.01.2004 по 31.12.2004 в систему персоніфікованого обліку.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року N 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Порядок). Згідно розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку період перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами у період з 01 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно підтверджується свідоцтвом про народження дитини, наказом про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, довідкою з реєстру застрахованих осіб.
Як встановлено із копії трудової книжки, позивачка була прийнята до ІНФОРМАЦІЯ_1 ще 21.08.2000, з якої звільнена 23.08.2006.
При цьому жодних записів про розірвання трудового договору з Вільшанською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів протягом даного період не має, тобто з 2000 року по 2006 рік позивач працювала заступником директора по виховній роботі.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Незалежно від того, чи жінка до виходу у відпустку по догляду за дитиною працювала чи ні, їй цей період зараховується у стаж, оскільки за неї мають сплачуватись внески до Пенсійного фонду управління соціального захисту. 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
В абзаці першому частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції чинній на час винесення спірного рішення) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно частиною 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно пункту ж частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також, зокрема, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми.
Згідно копії свідоцтва про народження дочки позивачки, ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Отже, на позивачку поширюються норми статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення». До страхового стажу зараховуються періоди, протягом яких особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за які щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до трудового стажу для призначення пенсії до 01.01.2004 (дата набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Так, до 01.01.2004 до трудового стажу включалися всі періоди перебування у трудових відносинах, в тому числі у періоди відпусток: для догляду за дитиною до 3-х років, у зв'язку з вагітністю та пологами та для догляду за дитиною відповідно до медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Наявність записів № 6, 7 у трудовій книжці позивачки свідчить про безперервність роботи позивачки у Вільшанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів з 21.08.2000 по 23.08.2006.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 Кодексу законів про працю України) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відсутність чи не збереження наказів про перебування у відпустці позивачки для догляду за дитиною не можуть бути перепоною до врахування спірного періоду до стажу, оскільки позивачка у спірний період жодним чином не впливала ні на дотримання кадрової дисципліни (в частині ведення штатної документації), ні на обов'язок сплати за неї страхувальником страхових внесків. Отже, до стажу, що дає право на пенсію зараховується час перебування у відпусті по догляду за дитиною.
Крім того, суд звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 23.03.2020 у справі №535/1031/16, відповідно до якого особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до стажу періоду роботи.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норма права, викладених у постановах Верховного Суду.
Відтак, не зарахування відповідачем періоду роботи позивачки, а саме, період з 01.01.2004 по 23.08.2006, на підставі відсутності підтвердження сплати страхових внесків, - є безпідставним, а тому підлягає захисту шляхом його зобов'язання зарахувати вказаний період до такого стажу.
Стосовно вимоги про призначення та виплату пенсії суд відмічає, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
У свою чергу згідно з п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Водночас, статтею 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
До компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, судом здійснюється лише контроль правомірності рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень (відповідача) щодо вказаних питань.
Відповідно до приписів розділу IV Порядку № 22-1, після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п.4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п.4.3).
Заяву про призначення пенсії позивач подав за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, яке й прийняло спірні рішення, оформлені листами.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
З огляду на викладене, з метою захисту порушеного права позивачки суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.
Згідно із ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи, що розгляд документів здійснено Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві та прийнято рішення про відмову про призначення пенсії, оформлені листами №2600-0207-8/157021 від 01.10.2021, №2600-0207-8/32635 від 23.02.2022, №2600-0207-8/39928 від 21.04.2022, суд прийшов до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог шляхом: визнання протиправними та скасування рішень Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві та про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугою років та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.09.2021 про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням висновків суду щодо зарахування до спеціального стажу періодів роботи ОСОБА_1 на посаді старшої піонервожатої із 01.01.1992 по 25.08.1993 та з 01.01.2004 до 23.08.2006 на посаді заступника директора по виховній роботі у Вільшанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 Кодексу).
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 08.06.2022 під час звернення до суду із цим адміністративним позовом позивач сплатила судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Враховуючи обсяг заявлених та задоволених позовних вимог суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача витрат по оплаті судового збору в зазначеному розмірі коштів повністю.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» ОСОБА_1 , оформлене листами № 2600-0207-8/157021 від 01.10.2021, № 2600-0207-8/32635 від 23.02.2022, № 2600-0207- 8/39928 від 21.04.2022.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно- Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код ЄДРПОУ - 42098368) зарахувати до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, як працівнику освіти відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період роботи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) в закладах освіти: з 01.01.1992 по 25.08.1993 на посаді старшої піонервожатої у Стовпівській неповній середній школі Чуднівського району Житомирської області, та з 01.01.2004 по 23.08.2006 на посаді заступника директора по виховній роботі у Вільшанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно- Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код ЄДРПОУ - 42098368) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) від 07.09.2021 про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код ЄДРПОУ - 42098368).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.