25 листопада 2024 р. Справа № 120/7312/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
04.06.2024 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахуванна та виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 14.12.2018 по 24.05.2024;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 14.12.2018 по 18.07.2022 та за період з 19.07.2022 по 24.05.2024, у межах шестимісячного строку;
- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 19.10.2017 по 28.02.2018 за весь час затримки виплати, а саме за період з 19.10.2017 по 24.05.2024;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 19.10.2017 по 28.02.2018 за весь час затримки виплати, а саме за період з 19.10.2017 по 24.05.2024.
Ухвалою суду від 10.06.2024 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні). Окрім того, цією ухвалою витребувано у відповідача докази, необхідні для розгляду справи.
19.06.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач зазначає, що на підставі наказу начальника загону від 12.12.2018 № 623-ОС "Про особовий склад" позивач ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження служби до НОМЕР_2 прикордонного загону ( АДРЕСА_1 ), тобто позивача лише переведено для несення служби до іншої військової частини, а не звільнено, як помилково вважає позивач.
Відповідач наголошує, що механізм стягнення середнього заробітку можливий лише у випадку звільнення особи з військової служби та не здійснення з вини військової частини, яка зобов'язана здійснювати остаточний розрахунок перед звільненням, виплати усіх належних сум. Відтак, оскільки позивач з військової частини НОМЕР_1 був переведений, а не звільнений, для подальшого проходження служби до НОМЕР_2 прикордонного загону ( АДРЕСА_1 ), позовні вимоги про стягнення середнього заробітку є передчасними.
Також окремо відповідач заперечує щодо стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку із затримкою їх виплати, наголошуючи на тому, що необхідною умовою для звернення до суду з такими вимогами є звернення особи. Однак позивач не звертався до військової частини з заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 і, відповідно, військова частина не відмовляла у виплаті такої компенсації, а тому право позивача на отримання сум компенсації не порушене.
Ухвалою від 30.10.2024 повторно витребувано з військової частини НОМЕР_1 необхідні для правильного вирішення справи докази, а саме довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні місяці перед звільненням та про його середньоденний розмір грошового забезпечення на дату звільнення з військової служби та відомості про те, чи нараховувалась та виплачувалась позивачу компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по 13.05.2024.
05.11.2024 до суду надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач не надав до суду витребовані докази, оскільки вважає, що позивач з військової служби не звільнявся, лише вибув для подальшого проходження служби в інший загін, відповідно підстави для нарахування середнього заробітку відсутні.
Ухвалою від 12.11.2024 повторно витребувано з військової частини НОМЕР_1 необхідні для правильного вирішення справи докази, а саме довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні місяці перед вибуттям з військової частини та про його середньоденний розмір грошового забезпечення на дату вибуття з військової служби та відомості про те, чи нараховувалась та виплачувалась ОСОБА_1 компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 19.10.2017 по 28.02.2018 за весь час затримки виплати, а саме за період з 19.10.2017 по 24.05.2024.
19.11.2024 відповідач надав витребувані судом докази та інформацію.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 в період з 19.10.2017 по 13.12.2018.
На підставі наказу начальника загону від 12.12.2018 № 623-ОС "Про особовий склад" позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження служби до НОМЕР_2 прикордонного загону ( АДРЕСА_1 ).
Разом з тим на день виключення позивача зі списків особового складу частини з ним не був проведений остаточний розрахунок при звільненні, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами щодо перерахування та виплати йому недоплаченого грошового забезпечення.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі № 120/17850/23 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19.10.2017 по 28.02.2018 включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року.
24.05.2024 на виконання вказаного рішення відповідач здійснив виплату позивачу заборване грошове забезпечення в сумі 17810,72 грн.
Після цього позивач звернувся до відповідача з вимогою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак отримав відмову.
Також позивач звернувся до відповідача із зверненням, в якому просив нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів за час затримки розрахунку при звільненні, однак також отримав відмову.
Відтак за захистом своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 чинного із 19.07.2022 який діяв на момент виплати позивачу недоотриманих сум грошового забезпечення).
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Судом встановлено, що при виключені позивача зі списків особового складу військової частини відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні, що свідчить про недотримання вимог ст. 116 КЗпП України та має наслідком застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
При цьому суд відхиляє доводи відповідача про відсутність у даному випадку факту факту звільнення позивача зі служби.
Насамперед це спростовуються рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі № 120/17850/23, яке набрало законної сили, яким військову частину НОМЕР_1 , як роботодоавця, який не забезпечив проведення повного розрахунку при звільненні позивача зі служби, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19.10.2017 по 28.02.2018.
Якщо ж слідувати позицією відповідача, що позивач не звільнився, а перевівся, то у такому разі обов'язок із доплати невиплаченого грошового забезпечення за вказаний період також мав би бути покладений на "нового" роботодавця, за новим місцем служби.
Разом з тим відповідач виконав судове рішення та виплатив позивачу заборговану індексацію у розмірі 17810,72 грн.
Крім того, відповідно до п. 7 Розділу І Порядку № 260 військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. У наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.
Отже, з урахуванням наведених нормативних положень та в силу того, що період проходження військової служби позивача починається з дня зарахування його до списків особового складу військової частини та закінчується днем виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, очевидно, що за цей період грошове забезпечення позивача здійснюється саме цією військовою частиною.
Також суд враховує правову позицію, викладену, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 821/1226/16, згідно з якою день звільнення або день виключення зі списків частини для військовослужбовців є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня.
Відтак твердження доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування положень трудового законодавства, що стосуються питань виплати належних звільненому працівнику коштів з підстав відсутності факту звільнення позивача з військової служби, суд відхиляє, оскільки наказ про виключення останнього із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 є останнім робочим днем та підлягає оплаті на рівні звичайного робочого дня.
До того ж у спірних правовідносинах, які виникли у зв'язку з неповним розрахунком при звільненні позивача зі служби, відповідальність несе роботодавець, яким у цьому разі вважається саме військова частина НОМЕР_1 .
Натомість своїми запереченнями відповідач фактично намагається перекласти таку відповідальність на іншого роботодавця (за останнім місцем служби позивача), який не причетний до порушення вимог законодавства, не порушував прав та законних інтересів позивача, на захист яких пред'явлено відповідний адміністративний позов, а отже, не може відповідати за таким позовом і нести юридичну відповідальність за іншого роботодавця.
Відтак, вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд зазначає таке.
19.07.2022 набрав чинності Закону України № 2352-IX від 01.07.2022 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким норму статті 117 КЗпП України викладено у новій редакції, а саме передбачено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш як за шість місяців.
Водночас у постанові від 22.02.2024 у справі № 560/831/23 Верховним Судом зроблено висновок, згідно з яким у спорах з подібними правовідносинами стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України (тобто до 19.07.2022) і після цього.
Тобто період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-IX) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-IX, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосовуватись принцип співмірності і зменшення такої виплати.
Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22.
Таким чином, застосовуючи до цієї справи вищенаведений підхід до визначення періодів обрахунку розміру середнього заробітку, спірний період виплати середнього заробітку у цій справі з 12.12.2018 (дата звільнення зі служби) по 24.05.2024 (дата остаточного розрахунку при звільненні) суд умовно ділить на дві частини: з 12.12.2018 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023 (в межах 6 місяців).
Щодо періоду з 12.12.2018 по 18.07.2022, то кількість днів затримки розрахунку в цьому випадку становить 1315 календарні дні.
Згідно з довідкою-розрахунком військової частини НОМЕР_1 від 04.11.2024 № 843, наданою на вимогу суду, середньоденний заробіток позивача на момент звільнення з цієї частини становив 342,99 грн.
Звідси випливає, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах періоду з 12.12.2018 по 18.07.2022 мав би становити 451 031,85 грн. (342,99 грн х 1315 календ. днів).
Проте відповідальність у такому розмірі згідно із ст. 117 КЗпП України відповідач міг би нести лише у випадку невиплати усіх належних звільненому працівникові сум. Натомість в межах спірних правовідносин відповідач допустив часткове порушення, тобто не здійснив належну виплату індексації грошового забезпечення (відповідно до рішення суду у справі № 120/17850/23 в сумі 17810,72 грн).
Враховуючи означені вище правові позиції Верховного Суду, за якими розмір відповідальності відповідача повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, тому розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у цьому випадку має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум. Тобто суду необхідно визначити істотність частки невиплачених сум.
Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Застосовуючи саме такий підхід при вирішенні цієї справи, суд зазначає, що сума невиплачених вчасно позивачу коштів становить 17810,72 грн. Відповідно, істотність частки невиплачених сум в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить 3,95% (17810,72 /451 031,85 х 100).
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 3,95% розраховується наступним чином: 342,99 грн (середньоденний заробіток позивача) х 3,95% = 13,54 грн - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 13,54 грн х 1315 (днів затримки розрахунку) = 17805,01 грн.
Таким чином, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд виходячи із обставин цієї справи та окреслених Верховним Судом критеріїв доходить висновку, що розмір відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 12.12.2018 по 18.07.2022 згідно із ст. 117 КЗпП України (в редакції до набрання чинності Законом № 2352-IX) становить 17805,01 грн.
Щодо періоду з 19.07.2022 по 24.05.2023, то, виходячи з нової редакції статті 117 КЗпП України, такий період має бути обмежений шестимісячним строком, тобто охоплюватись періодом з 19.07.2022 по 19.01.2023, що складає 184 дні.
Таким чином, оскільки середньоденний заробіток позивача становив 342,99 грн, розмір відшкодування за час затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 становить 63110,16 грн (342,99 грн х 184 календ. днів).
Суд вважає, що в цьому випадку відсутні підстави застосовувати підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, оскільки судом до спірних правовідносин застосовано приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведене відповідає застосованому Верховним Судом у постанові від 22.02.2024 у справі № 560/831/23 підходу щодо обрахунку розміру середнього заробітку.
З огляду на викладене загальна сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.12.2018 по 24.05.2024, обрахованого окремо за період з 12.12.2018 по 18.07.2022 та за період з 19.07.2022 по 24.05.2024 (проте обмеженого шістьма місяцями з 19.07.2022 по 19.01.2023), становить 80915,17 грн (17805,01 грн + 63110,16 грн).
Відтак в цій частині позовні вимоги належить задовольнити частково, зважаючи на те, що розрахунки, зроблені позивачем, та розрахунки суду відрізняються.
Щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, то суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Відповідно до статті 3 Закону України від 19.10.2000 за № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 такого змісту:
"…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення".
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.09.2020 у справі № 2-а-1/11, від 31.08.2021 у справі № 264/6796/16-а та низці інших.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 240/11439/19 зроблено висновок саме про наявність підстав для одночасного задоволення позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити як індексацію грошового забезпечення військовослужбовця, так і компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасністю його виплати.
Таким чином, доводи відповідача про те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є звернення особи, не є обґрунтованими. Адже така компенсація не може бути відокремлена за часом від виплати самої заборгованості. Виплата обох сум має здійснюватися синхронно, що забезпечує своєчасне отримання громадянами належних їм коштів.
Суд зазначає, що конкретного строку для здійснення цієї виплати в межах місяця закон не визначає. Важливо, що і заборгованість, і компенсація повинні бути виплачені одночасно в межах одного календарного місяця.
Водночас, як встановлено судом, на дату звернення до суду 03.06.2024, нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів позивачу не здійснені.
З огляду на викладене суд доходить до висновку, що відповідача слід зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 19.10.2017 (з дня зарахування позивача до військової частини НОМЕР_1 ) по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 24.05.2024.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити частково, обравши при цьому правильний і ефективний спосіб захисту порушених прав позивачки у спірних правовідносинах, незалежно від того формулювання позовних вимог, що наведене у позовній заяві.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а будь-яких інших судових витрат у справі не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.
Керуючись ст.ст. 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 12.12.2018 по 24.05.2024 в сумі 80 915, 17 грн (вісімдесят тисяч дев'ятсот п'ятнадцять гривень 17 копійок).
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 19.10.2017 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 24.05.2024.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 );
2) відповідач: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ).
Повне рішення суду складено 25.11.2024.
Суддя Сало Павло Ігорович