м. Вінниця
25 листопада 2024 р. Справа № 120/9633/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у зв'язку із досягненням пенсійного віку, позивачем 31.05.2024 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано заяву про призначення пенсії за віком з пакетом необхідних документів. Проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком від 07.06.2024 №025550011588, оскільки відсутній необхідний страховий стаж.
Підставою відмови стала відсутність, на думку пенсійного органу, необхідного страхового стажу, в зв'язку із не зарахуванням до страхового стажу періодів роботи: зокрема період роботи з 01.04.1986 по 01.07.1987, оскільки в записах про прийняття зроблено виправлення у даті наказу; також не зараховано період роботи згідно трудової книжки від 09.01.1996 оскільки її заповнено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а саме: на першій (титульній) сторінці відсутній рік народження.
Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду.
Ухвалою від 24.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати з правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
07.08.2024 та 08.08.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано ідентичні відзиви на позовну заяву, в яких представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.
Зокрема відповідач зазначив, що оскільки рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області №025550011588 від 07.06.2024 позивачу відмовлено у призначення пенсії, то відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області.
З огляду на викладене, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області є неналежним відповідачем у даній справі.
Щодо суті спору, позиція відповідача зводиться до того, що оскільки за результатами розгляду документів, наданих позивачем до заяви про призначення пенсії, та наявних відомостей, страховий стаж позивача склав 19 років 4 місяці 15 днів, позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 21 рік.
16.08.2024 до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, в якому зазначено, що відповідач не визнає позовних вимог, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що основною умовою визначення права особи на пенсію, є наявність на момент звернення страхового стажу - від 21 до 31 року.
Так, зазначає, зо згідно з записами (№ 12-13) трудової книжки НОМЕР_1 позивач з 01.04.1986 по 01.07.1987 працював електрозварювальником третього розряду - Наказ № 48, однак дата наказу має явні ознаки виправлення. Крім того, зазначає, що надана позивачем трудова книжка від 09.01.1996 року, не містить запису про дату народження, що є порушенням вимог Інструкції про порядок введення трудових книжок працівників, а відтак періоди роботи, відомості про які наявні у такій трудовій книжці, потребують підтвердження документально відповідно до вимог Порядку № 637.
Враховуючи наведене вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області прийняте правомірне та обґрунтоване рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного стажу.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 31.05.2024 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З метою призначення пенсії надав ряд документів, в тому числі трудову книжку.
За принципом екстериторіальності заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області.
За результатами розгляду заяви позивача та наданих документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області прийнято рішення №025550011588 від 07.06.2024, яким відмовлено у призначені пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Так у рішенні визначено, що вік заявника на момент звернення становить 63 роки 3 місяці 5 днів. Страховий стаж 19 років 4 місяці 15 днів, з необхідних від 21 до 31 року.
За результатами розгляду документів, наданих позивачем до заяви про призначення пенсії, та наявних відомостей, до страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 01.04.1986 по 01.07.1987, оскільки наявні виправлення у даті в наказі про прийняття;
- період роботи згідно трудової книжки від 09.01.1996, оскільки її заповнено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а саме на першій (титульній сторінці) відсутній рік народження.
Позивач, вважаючи, що йому протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком, звернувся до суду для захисту своїх прав та інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності рішення відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV), Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", Законом України "Про пенсійне забезпечення", Законом України "Про громадянство України" та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частин 1, 2 статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 25 Конституції України визначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Статтею 46 та пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є конституційним правом кожного громадянина України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1статті 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 4 статті 24 вищезазначеного Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, до 01.01.2004 відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Водночас з вищезазначеного вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно з законодавством, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.
У рішенні від 07.06.2024 №025550011588 відповідачем не зараховано ряд періодів роботи позивача, зокрема: з 01.04.1986 по 01.07.1987, оскільки дату наказу про прийняття на роботу виправлено; період роботи згідно трудової книжки від 09.01.1996, оскільки на титульній сторінці відсутній рік народження позивача.
З приводу зазначено, суд вказує, що статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника, а в разі відсутності трудової книжки або ж якщо в останній відсутні певні записи або вони є неточними, підтвердження трудового стажу здійснюється за допомогою інших даних та документів.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 року у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 року у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 року у справі № 242/2536/16-а.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок у спірний період роботи позивача регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 4.1 Інструкції № 58 визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Постанова № 656) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п. 18 Постанови № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Дослідивши копію трудової книжки ОСОБА_1 від 08.06.1981 НОМЕР_1 судом встановлено, що дійсно запис №12 виконаний з порушенням вимог чинного на той момент законодавства, яким визначено порядок заповнення трудової книжки. Однак, таке порушення допущено роботодавцем при веденні трудової книжки позивача, відтак, на останнього не може покладатись відповідальність за порушення вимог, зокрема, Інструкції №58.
Щодо періодів роботи ОСОБА_1 згідно трудової книжки від 09.01.1996, суд зазначає, що у матеріалах справи міститься копія трудової книжки позивача від 09.01.1996, на титульній сторінці якої вказано рік народження позивача - 26.02.1961, крім того, на внутрішній сторінці трудової книжки зазначено, що дата народження 26.02.1961 записана згідно паспорта (ID-картки) НОМЕР_2 , виданого 0523 від 19.08.2020, запис скріплено підписом і печеткою відповідальною особою, за ведення трудової книжки.
Окрім того, суд зауважує, що записи про спірні періоди роботи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені в супереч Інструкції) перекреслень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст.
Суд зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.
Отже, виправлення у даті наказу про прийняття на роботі та відсутність дати народження позивача, на титульній сторінці трудової книжки (у разі наявності такого факту), не може бути підставою для відмови в зарахуванні до трудового стажу позивача спірних періодів роботи та позбавлення позивача його конституційного права на пенсійне забезпечення.
Відтак, на думку суду, дії відповідача щодо не зарахування стажу лише через формальні неточності є протиправними. Отже, враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії від 07.06.2024 №025550011588 є протиправним та підлягає скасуванню.
Тому, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити, а саме у спосіб визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області від 07.06.2024 №025550011588 про відмову у призначені пенсії за віком відповідно до статті Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області повторно розглянути заяву позивача від 31.05.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.04.1986 по 01.07.1987 та періоди роботи згідно трудової книжки позивача від 09.01.1996, за результатом розгляду заяви прийняти рішення з урахуванням висновків суду у цій справі.
Суд зазначає, що в даному випадку дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким є Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Крім того, суд наголошує на тому, що згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіряючи дотримання критеріїв, яким має відповідати рішення, дії суб'єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, суд вважає, що такі не дотримані, відповідачі діяли не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій, недобросовісно, нерозсудливо, непропорційно.
Підсумовуючи викладене, аналізуючи все в сукупності, суд вважає, що позов обґрунтований, повністю доведений належними доказами, тому підлягає задоволенню.
Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку з задоволенням позовних вимог немайнового характеру судовий збір підлягає стягненню з суб'єкта владних повноважень (Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, як суб'єкта, який приймав оскаржуване рішення) у розмірі 1211,20 грн. на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області від 07.06.2024 №025550011588 про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.05.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.04.1986 по 01.07.1987 та періоди роботи згідно трудової книжки від 09.01.1996, та за результатом розгляду заяви прийняти рішення з урахуванням висновків суду у цій справі.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, Рівненська область, код ЄДРПОУ 21084076)
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Мультян Марина Бондівна