ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
25 листопада 2024 року м. ОдесаСправа № 916/1490/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді С.І. Колоколова,
суддів: Я.Ф. Савицького, Н.М. Принцевської,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунальної установи ,,Одесреклама» Одеської міської ради
на рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024, повний текст складено та підписано 01.07.2024
у справі №916/1490/24
за позовом Комунальної установи ,,Одесреклама» Одеської міської ради
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Лукіянчук Наталії Олексіївни
про стягнення 93722,77 грн,
головуючий суддя суду першої інстанції: Ю.М. Щавинська
місце прийняття рішення: Господарський суд Одеської області
У квітні 2024 року Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Лукіянчук Наталії Олексіївни, згідно якої, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила стягнути з відповідача пеню у сумі 93722,77 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з огляду на відсутність повної та своєчасної сплати платежів за договором №320-рд від 01.07.2014, у ФОП Лукіянчук Н.О. перед КУ "Одесреклама" сформувалась заборгованість по пені, що є підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом для захисту порушених прав та законних інтересів.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Лукіянчук Наталії Олексіївни на користь Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради пеню у сумі 30000,00 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. У задоволенні клопотання про розстрочення виконання судового рішення відмовлено.
Приймаючи вказане рішення, враховуючи підтвердження матеріалами справи обставини виконання позивачем зобов'язань за договором, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем приписів п.5.2 договору щодо строків сплати платежів за договором, що також встановлено рішенням Господарського суду Одеської області від 18.09.2023 по справі №916/3298/23 та не заперечується сторонами, місцевий господарський суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми пені у розмірі 93722,77 грн.
Між тим, враховуючи дискреційність повноважень суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, суд першої інстанції дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру пені до 30000 грн. На думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем строків сплати боргу, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
Не погодившись з ухваленим рішенням суду Комунальна установа ,,Одесреклама» Одеської міської ради звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 року у справі №916/1490/24 змінити та задовольнити у повному обсязі позовні вимоги Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано зменшив розмір пені, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, висновки суду щодо підстав зменшення розміру пені викладені в рішенні суду не відповідають обставинам справи.
Так, на переконання скаржника, розмір пені не перевищує розмір збитків та не є надмірно великим. Висновки суду першої інстанції є непослідовними та суперечливими.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції дослідив та об'єктивно оцінив наявні докази і відмовив відповідачу у розстроченні виконання судового рішення. В той же час, суд з власної ініціативи, оскільки відповідачем клопотань про зменшення розміру пені не заявлялося та необхідність такого зменшення відповідачем не обґрунтовувалась, на підставі доказів про майновий стан відповідача, самостійно зменшив розмір пені.
На думку скаржника суд не з'ясував позиції позивача та відповідача, приймаючи безпідставно рішення про зменшення розміру пені до 30000 грн. Питання зменшення розміру пені в судовому засіданні взагалі не розглядалося. Відповідач не просив зменшити розмір пені.
Апелянт наголошує, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але врахувати інтереси обох сторін. Враховуючи ч. 2 ст. 218 ГК України і ст. 617 ЦК України, якими передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості перед позивачем є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб'єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними самостійними та достатніми підставами для відстрочення або зменшення розміру пені.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Так, відповідач зазначає, що під час розгляду справи ним доводився факт неможливості наразі здійснювати оплату у повному обсязі внаслідок відсутності фінансової спроможності наступними доказами: пенсійним посвідченням; випискою по рахунку ФОП Лукіянчук Н.О. про відсутність надходжень за вказаний період; податковою декларацією.
ФОП Лукіянчук Н.О. повідомляє, що станом на дату звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі №916/1490/24 відповідачкою уже було частково сплачено заборгованість по справі №916/3298/23 у сумі 85238,64 грн., тобто із суми заборгованості відповідачки перед позивачем, яка становила 127857,98 грн. несплаченою залишилася частина у розмірі 42619,34 грн., і ця сума фактичної заборгованості відповідачки є значно меншою від суми пені, яку просить стягнути позивач - 93722,77 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді С.І.Колоколова, суддів: Н.М. Принцевської, Я.Ф. Савицького.
Одночасно з апеляційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/1490/24. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комунальної установи ,,Одесреклама» Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 у справі №916/1490/24 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Одеської області.
30.07.2024 матеріали справи №916/1490/24 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.
20.08.2024 від скаржника надійшло ще одне клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 апеляційну скаргу Комунальної установи ,,Одесреклама» Одеської міської ради залишено без руху. Зобов'язано Комунальну установу ,,Одесреклама» Одеської міської ради протягом 10 (десяти) днів з дня отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути недоліки, встановлених при поданні апеляційної скарги, а саме: надати до суду у встановленому законом порядку докази надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів позивачу з урахуванням вимог ст.42 ГПК України.
11.09.2024 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 клопотання Комунальної установи ,,Одесреклама» Одеської міської ради (вх.№2769/24 та вх.№3214/24) про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 залишено без розгляду. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунальної установи ,,Одесреклама» Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 у справі №916/1490/24. Встановлено відповідачу строк до 04.10.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 04.10.2024 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.
Згідно із частинами першої, другої статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі; розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду ціну позову у даній справі, апеляційним господарським судом постановлено здійснювати перегляд оскаржуваного рішення в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
03.10.2024 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Між тим, суддя зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, Я.Ф.Савицький, у період з 12.11.2024 по 15.11.2024 перебував у відпустці відповідно до наказу голови суду від 08.11.2024 №286-в.
Крім цього, суддя зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, Я.Ф.Савицький, у період з 18.11.2024 по 22.11.2024 приймав участь у підготовці для підтримання кваліфікації У НШСУ відповідно до наказу голови суду від 01.11.2024 №279-в.
Згідно з приписами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк» в рішенні у справі “Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду апеляційної скарги із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, враховуючи перебування судді Я.Ф. Савицького у відпустці та навчанні, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, вказана апеляційна скарга розглядалась судом апеляційної інстанції у розумний строк.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція дійшла наступних висновків.
Місцевим господарським судом встановлено факт невиконання відповідачем зобов'язань за договором №320-рд від 01.07.2014, з огляду на що, суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми пені у розмірі 93722,77 грн. Водночас, з огляду на обставини справи, враховуючи дискреційність повноважень суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, суд першої інстанції дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру пені до 30000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги Комунальної установи ,,Одесреклама» Одеської міської ради зводяться до незгоди із висновком суду щодо зменшення пені.
З огляду на зазначене, рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 у справі №916/1490/24 переглядається апеляційним господарським судом в частині, що стосується наявності або відсутності підстав для зменшення розміру пені.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.
Тобто, обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення.
При цьому Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити
У цих висновках Південно-західний апеляційний господарський звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).
У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки колегія суддів виходить з такого.
Положеннями статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті Цивільного кодексу України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Верховний Суд неодноразово вказував, що принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об'єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).
Разом з тим, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії “значно» та “надмірно», які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Колегія суддів зауважує, що визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов'язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, враховуючи, що відповідач є пенсіонеркою, враховуючи майновий стан останньої, те, що вона не відмовилася від виконання зобов'язань за договором, те, що матеріалами справи підтверджено часткове виконання відповідачкою зобов'язань по сплаті основного боргу, та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені.
Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 вказав, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
Апеляційний суд вважає, що зменшення розміру пені забезпечує дотримання балансу інтересів сторін та принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб'єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін та враховані обставини справи.
Висновок Господарського суду Одеської області про зменшення пені ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судовій практиці.
З огляду на зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, а її доводи спростовуються наведеними вище положеннями чинного законодавства та судовою практикою.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України,
апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Комунальної установи ,,Одесреклама» Одеської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 у справі №916/1490/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 25.11.2024
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Н.М. Принцевська
Суддя Я.Ф. Савицький