Справа № 202/8357/22
Провадження № 2/202/56/2024
Іменем України
11 листопада 2024 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - Кухтіна Г.О.
за участю секретаря судового засідання - Калантаєнка Д.В.
Представника позивача ОСОБА_1 ,
Представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Журавель Влада Юріївна, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шульдіна Тетяна Василівна про визнання заповіту недійсним,-
І. Стислий виклад позицій сторін по справі.
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою за результатом розгляду якої просив суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Журавель В.Ю. від 23 червня 2017 року на ім'я ОСОБА_4 .
Заявлена вимога була обґрунтована тим, що на момент посвідчення оскаржуваного заповіту заповідач, ОСОБА_6 , яка приходилась дружиною позивачу, перебувала в сильній депресії та пригніченому психологічному стані, маючи стійкий розлад здоров'я. Позивач також зазначив, що оскаржуваний заповіт не відповідав справжньому волевиявленню заповідача, оскільки його підписання було вимушеним та написаним під час небезпечної для життя хвороби та внаслідок важких обставин. За час тривалого лікування заповідача, її донька, ОСОБА_4 , жодним чином не проявляла турботу та увагу до своєї матері. Весь час позивач самотужки доглядав за дружиною, яка потребувала сторонньої допомоги, у зв'язку із чим був вимушений перейти на дистанційну форму роботи. Отже позивач наполягав на тому, що його померла дружина оформила заповіт на свою доньку від першого шлюбу, ОСОБА_4 , під час загострення своєї хвороби.
Позивач вважав, що його доводи буде підтверджено у ході судового розгляду результатами посмертної експертизи та показами свідків про проведення та допит яких буде заявлено в ході судового розгляду.
Зі сторони відповідача були надані письмові пояснення по справі відповідно до змісту якого у задоволенні позову суд мав відмовити повністю. Так у поясненнях зазначено, що все майно, що входить до спадкової маси померлої було придбано до укладання шлюбу з ОСОБА_3 , крім того більшість майна була придбана покійним батьком відповідача, першим чоловіком спадкодавця. Доказів того, що спадкодавець, як заповідач, на час укладання заповіту мала абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та/або керувати ними позивач суду не надав. Також стороною відповідача зауважено, що спадкоємець у 2021 році мала намір розірвати шлюб з позивачем через постійні сварки, про що нею було складено відповідну позовну заяву однак так і не подано до суду.
IІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_6 є матір'ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У відповідності до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , 10 жовтня 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, прізвища після реєстрації шлюбу не змінювались.
23 червня 2017 року ОСОБА_6 заповіла ОСОБА_7 всі права та обов'язки, а також все інше майно де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось та все те, що буде належати їй на день смерті. Заповіт прочитано та підписано ОСОБА_8 власноручно.
У відповідності до виписного епікризу від 3 серпня 2017 року «Обласної клінічної лікарні І.І, Мечнікова» з історії хвороби №ЭА 5148 хворої ОСОБА_5 , остання мала гігантську внутрішньо мозкову пухлину лівої тім'яної і скроневої частки головного мозку з медіанним зростом.
У відповідності до копій наказів №03/01 від 3 січня 2022 року, №16/03 від 16 березня 2020 року, №17/03 від 17 березня 2021 року ТОВ «ЛЕДУМ» менеджера ОСОБА_3 переведено з 16 березня 2020 року по 16 березня 2021 року, з 3 січня 2022 року по 30 вересня 2022 року, з 17 березня 2021 року по 31 грудня 2021 року на гнучкий режим робочого часу (дистанційну форму роботи) на підставі особистої заяви.
28 січня 2021 року ОСОБА_8 було підписано позовну заяву про розірвання шлюбу з відповідачем, заява мотивована втратою взаємопорозуміння та почуття поваги.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_3 .
19 липня 2022 року Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. було відкрито спадкову справу за №69487069 після смерті ОСОБА_5
23 вересня 2022 року відповідач звернулась до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері, ОСОБА_5 . Заявником повідомлено, що вона приймає спадщину а також те, що після смерті спадкодавця є особа, яка має право на обов'язкову частку у спадщині, мати померлої, ОСОБА_9 .
ІІІ. Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На підтвердження своїх позовних вимог позивачем було надано письмові покази свідків.
Між тим, такого порядку надання показань свідків цивільно-процесуальним законодавством не передбачено.
Зокрема, у ст. ст. 90-93 ЦПК встановлено спеціальний порядок допиту свідків, що передбачає їх виклик у судове засідання з наданням права задати їм питання усім учасникам справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.43 ЦПК учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.
Враховуючи викладене надання письмових показань свідків не сприяє всебічному забезпеченню права учасників справи ставити питання, а тому такі докази підлягають відхиленню. Аналогічного висновку дійшов ВС в постанові №200/17947/16-ц у постанові від 20 травня 2020 року.
Участь у судовому засіданні заявлених свідків, незважаючи на їх неодноразовий виклик судом, позивач не забезпечив.
ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частинами 1-3 ст.1254 ЦК України передбачено, що заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
В той же час, відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Аналогічний висновок зроблений і в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 523/14606/13-ц та від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц.
Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров'я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідне обов'язкове призначення судово-психіатричної експертизи. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме в момент укладення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) надав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно із частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 травня 2019 у справі № 372/830/17-ц (провадження № 61-39444св18), від 22 травня 2019 року у справі № 234/9293/14-ц (провадження № 61-2968св19) та від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц (провадження № 61-43716св18).
Як роз'яснив судам Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров'я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі №6-9цс12).
Обов'язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.
Так, під час розгляду справи, з метою встановлення наявності такого стану у заповідача на момент складення оскаржуваного заповіту судом призначалась комплексна посмертна судово-медична експертиза (з залученням психіатрів), яка не була виконана через ненадходження від позивача передплати вартості висновку судового експерта.
У зв'язку із чим суд приходить до висновку, що позивач не скористався своїм правом, передбаченим законом, для підтвердження обставин викладених у позовній заяві, які вказані позивачем як підстава для визнання оскаржуваного заповіту недійсним.
Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись, ст. ст. 4, 11, 76-78, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-
Відмовити повністю у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Журавель Влада Юріївна ( АДРЕСА_3 ), Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шульдіна Тетяна Василівна (м. Дніпро, пр-т О.Поля 115), про визнання заповіту недійсним.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Суддя Г.О. Кухтін