Справа № 308/10827/22
25 листопада 2024 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді ? Бенца К.К.,
при секретарі ? Майор Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 09.07.2007 року між ним та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в простій письмовій формі укладено кредитний договір №1022. 10.07.2007 року між ним та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено договір застави автомобіля в рахунок забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором.
Позивач зазначає, що 19.03.2012 року Ужгородським міськрайонним судом ухвалено рішення в справі №2п-7526/11, яким з нього стягнуто на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» заборгованість за вищевказаним кредитним договором у розмірі 12 671,22 доларів США, що еквівалентно 101 061,84 грн. На виконання рішення суду 24.05.2012 року видано виконавчий лист. 06.08.2016 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Чуловським Володимиром Андрійовичем вчинено виконавчий напис , який зареєстровано в реєстрі за №15271, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на належний позивачу автомобіль в рахунок погашення заборгованості в розмірі 681 258,92 грн. , що виникла внаслідок невиконання/ неналежного виконання боржником умов кредитного договору №1022 від 09.07.2007 за період з 08.07.2014 по 01.06.2016 , а саме: заборгованість за кредитним договором №1022 від 09.07.2007 року.
Про існування виконавчого напису він дізнався в липні 2022 року за результатами ознайомлення його представника з матеріалами виконавчих проваджень.
Позивач вважає виконавчий напис незаконним, безпідставним та таким, що не підлягає виконанню.
Позивач вважає, що зазначений виконавчий напис суперечить вимогам чинного законодавства України.
Позивач вважає, що виконавчий напис №15271 від 06.08.2016 року вчинений нотаріусом з численними порушеннями вимог чинного законодавства, а тому вважає, що він не підлягає виконанню.
Позивач вказує на те, що відповідач в порушення приписів ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (в редакції, що діяла на час здійснення оскаржуваного виконавчого напису) не зареєстрував в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження та не надіслав позивачу письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, здійснення виконавчого напису нотаріусом проведено всупереч порядку, встановленому законом. Ухилення від реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Позивач вважає, що вчинення вказаного виконавчого напису не відповідає вимогам загального та спеціального законодавства, яким регулюється здійснення даної процедури.
Вказує, що вчиняючи виконавчий напис №15271 від 06.08.2016 року приватний нотаріус не перевірив факту наявності чи відсутності заборгованості та спору.
Позивач вважає, що оскаржуваний виконавчий напис було вчинено приватним нотаріусом з порушенням ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та встановленого порядку, оскільки заборгованість не є безспірною, у зв'язку з чим позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом за захистом своїх прав.
Просить врахувати правові позиції Великої Палати Верховного Суду України викладені у постановах від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц (провадження №14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі №916/3006/17 (провадження №14-278гс18) від 15 січня 2020 року у справі №305/2082/14-ц (провадження №14-557цс19) від 23 червня 2020 року у справі №645/1979/15-ц (провадження №14-706цс19).
Позивач наголошує на тому, що заборгованість за кредитним договором була стягнута кредитором в судовому порядку згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19.03.2012 року в справі №2п-7526/11. Відтак, стягнення нарахованої заборгованості за період з 08.07.2014 по 01.06.2016, після його розірвання кредитором в односторонньому порядку, є неправомірним та суперечить вимогам закону. З наведеного випливає, що зазначена в виконавчому написі сума кредитної заборгованості не є безспірною, розмір заборгованості, визначений у виконавчому написі не відповідає дійсному боргу позивача та є явно завищеним, оскільки підстав для нарахування відсотків після припинення дії кредитного договору є неправомірним.
Позивач зазначає, що банк, звернувшись до суду 06.12.2011 року з позовом про стягнення кредитної заборгованості, змінив строк виконання зобов'язання й судовим рішенням встановлена сума заборгованості боржника перед ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» за кредитним договором. Проте розмір заборгованості за кредитним договором, на підставі якого був вчинений оспорюваний виконавчий напис, не узгоджується зі змістом судового рішення і розміром встановленої судом заборгованості, тому така заборгованість на думку позивача не може вважатися безспірною. Вважає, що нотаріус не дотримався положень статті 88 Закону України "Про нотаріат" щодо можливості стягнення заборгованості за період в межах трьох років.
Окрім того, позивач вказує на те, що договір застави від 10.07.2007 не передбачає право кредитора на звернення стягнення на автомобіль боржника на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Посилаючись на викладене, позивач, просить суд ухвалити рішення, яким визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 15271 вчинений 06.08.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, боржником за яким є ОСОБА_1 .
Позиція сторін справи :
В судове засідання позивач та представник позивача адвокат Мартинов Г.К. не з'явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. На адресу суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримує. Щодо доводів представника відповідача про порушення строків позовної давності заперечує з підстав та мотивів викладених у позовній заяві.
Представник відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» повторно в судове засідання не з'явився будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Представник відповідача подав до суду заяву про позицію сторони відповідача , згідно якої зазначив, що сторона ТОВ «Кредитні ініціативи» не може погодитись із зазначеним позовом, просить відмовити в його задоволені у зв'язку із пропуском строків позовної давності. Як зазначено вище, виконавче провадження № 52536760 відкрите 05.10.2016 року. Згідно ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII (далі - Закон 1404-VIII) слідує, що «Копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі». Тобто, Постанова про відкриття ВП була направлена позивачу в цій справі 05.10.2016 року, яку він повинен був отримати до середини листопада 2016 року. Тобто, про існування оспорюваного виконавчого напису сторона позивача повинна була дізнатись до середини листопада 2016 року, позивач звернувся до суду з позовом 17. 08. 2022 року, тобто через 5 років 9 місяців після того, як сторона відповідача повинна була дізнатись про своє порушене право фактом вчинення оспорюваного виконавчого напису. Наведене вище вказує на те, що сторона позивача, діючи в розумні строки, з метою сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, добросовісно користуючись процесуальними правами, не допускаючи випадків зловживання процесуальними правами, повинна знати з середини листопада 2016 року про існування виконавчого провадження № 52536760 та оспорюваного виконавчого напису. На підставі викладеного, сторона ТОВ «Кредитні ініціативи» клопоче про застосування строку позовної давності до спірних відносин. Також згідно поданої до суду заяви представник відповідача просив проводити судові засідання в цій справі за відсутності свого представника.
Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:
28.09.2022 року представником позивача подано заяву про вступ у справу представника.
27.10.2022 року представником позивача подано клопотання про розгляд справи без участі.
30.09.2024 року позивачем подано заяву про розгляд справи без участі.
30.09.2024 року представником відповідача подано клопотання про відкладення судового.
29.10.2024 року представником відповідача подано заяву про позицію сторони.
29.10.2024 року представником позивача подано клопотання про розгляд справи без участі.
В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:
26.08.2022 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.
11.08.2023 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті .
Вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.
За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:
Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 09.07.2007 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 в простій письмовій формі укладено кредитний договір №1022.
З метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника перед Банком по поверненню суми кредиту за кредитним договором №1022 між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 10.07.2007 року укладено договір застави автомобіля.
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Віддлення ПАТ «Промінвестбанку в м. Рахів» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором в порядку ч. 2 ст.1050 ЦК України із вимогою про поверненню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, у зв'язку з чим станом на 18 жовтня 2011 року має заборгованість 12 671 доларів США 22 центів, що еквівалентно 101 061,84 грн по курсу НБУ на 18.10.2011 року (7,9757 грн. за 1 Долар США), а саме: строковий кредит - 8413,35 доларів США, що еквівалентно 67 102,35 грн., прострочений кредит - 3831,25 доларів США, що еквівалентно 30 556,90 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 426,62 доларів США, що еквівалентно 3402,59 грн.
Як встановлено судом, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19.03.2012 року №25-7526/11 за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПАТ «Промінвестбанку в м. Рахів» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором №1022 від 09.07.2007 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» заборгованість за кредитним договором №1022 від 09.07.2007 року у розмірі 12 671,22 долари США, що еквівалентно 101 061,84 грн., а саме: строковий кредит - 8413,35 доларів США, що еквівалентно 67 102,35 грн., прострочений кредит - 3831,25 доларів США, що еквівалентно 30 556,90 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 426,62 доларів США, що еквівалентно 3402,59 грн.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19.03.2012 р. було встановлено, що ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» як кредитор використав передбачене ч.2 ст.1050 ЦК України право вимоги дострокового повернення кредитних коштів.
Згідно ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як встановлено судом, на виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19.03.2012 року судом 24.05.2012 року видано виконавчий лист.
Як встановлено судом, після стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №1022 від 09.07.2007 року в судовому порядку, ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором №1022 від 09.07.2007 р.
Як встановлено судом, 06.08.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис, за № 15271, яким запропоновано звернути стягнення на автомобіль марки Renault, моделі Kangoo, типу легковий універсал-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , кольору зеленого, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2006, власником якого є ОСОБА_1 , який на підставі договору застави, було передано у заставу в забезпечення зобов'язань по Кредитному договору №1022 від 09.07.2007 р. Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку, правонаступником якого є ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», 17 грудня 2012 року на підставі договору відступлення прав вимоги, відступлено право вимоги за кредитним договором та на підставі договору про передачу прав за договорами забезпечення відступлено право вимоги за договором застави Товариству з обмеженою відповідальністю “Кредитні ініціативи» (код ЄДРПОУ 35326253, місцезнаходження:04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд.21, пр НОМЕР_3 в ПАТ “Альфа-Банк», МФО 300346), строк платежу за яким настав. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету запропоновано задовольнити вимоги стягувача у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання/неналежного виконання боржником кредитного договору за період з 08 липня 2014 року по 01 червня 2016 року, а саме: заборгованість за кредитом - 307 849,29 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом - 373 409,63 грн.
Судом встановлено, що 05.10.2016 року старшим державним виконавцем Ужгородського районного відділу державної виконавчої служби Гусєв О.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №52536760 по примусовому виконанню виконавчого напису №15271 від 06.08.2016 року вчиненого приватним нотаріусом Чуловським В.А.
Згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження від 05 жовтня 2016 року №52536760 старшим державнии виконавцем Ужгородського районного відділу державної виконавчої служби Гусєв О.О. було відкрито виконавче провадження з виконання виконачого напису №15271 виданого 06.08.2016 року приватним нотаріусом Чуловським В.А. про звернення стягнення на предмет застави Renault Kangoo, легковий універсал-В, зеленого кольору, НОМЕР_2 , рік випуску 2006, номер шасі НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого 10.07.2007 року. Заборгованість становить 681 258,92 грн.
Нормативно-правове обґрунтування:
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.
У даній справі, спір між сторонами виник щодо неправомірності вчинення виконавчого напису нотаріуса.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Порядок вчинення виконавчих написів визначається положеннями Закону України «Про нотаріат» (в редакції яка діяла станом на час вчинення виконавчого напису), Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 р. № 296/5; постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат» (далі - Закон), порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України.
Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
Згідно з частиною першої статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів міститься у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку.
Згідно зі статтею 87 Закону України Про нотаріат для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу II Порядку).
Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку).
Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 (далі - Перелік). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку.
У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі N 305/2082/14-ц (провадження N 14-557цс19) зазначено, що "вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172".
У постанові від 27 березня 2019 року у справі N 137/1666/16-ц (провадження N 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису".
У постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі N 204/4071/14 (провадження N 61-360св18), від 09 лютого 2022 року у справі N 547/210/20 (провадження N 61-16834св21) зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постановах від 15 січня 2020 року у справі N 305/2082/14-ц (провадження N 14-557цс19), від 02 липня 2019 року у справі N 916/3006/17 (провадження N 14-278гс18).
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що виконавчий напис вчинений із порушенням закону, оскільки нотаріус не переконався в безспірності боргу та порушив вимоги щодо процедури оформлення і змісту виконавчого напису.
Як встановлено судом, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19.03.2012 року №25-7526/11 за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПАТ «Промінвестбанку в м. Рахів» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором №1022 від 09.07.2007 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» заборгованість за кредитним договором №1022 від 09.07.2007 року у розмірі 12 671,22 доларі США, що еквівалентно 101 061,84 грн, а саме: строковий кредит - 8413,35 доларів США, що еквівалентно 67 102,35 грн., прострочений кредит - 3831,25 доларів США, що еквівалентно 30 556,90 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 426,62 доларів США, що еквівалентно 3402,59 грн .
Тобто, кредитор реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом.
Тобто Банк реалізував своє право на дострокове стягнення кредитних коштів з боржника та після винесення судового рішення мав право на захист своїх прав, у разі невиконання судового рішення про стягнення заборгованості, на підставі статті 625 ЦК України.
Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінює строк виконання основного зобов'язання й зобов'язаний пред'явити позов або звернутись до нотаріуса за виконавчим написом протягом трьох років від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Нотаріусом взагалі не встановлювалась наявність такої вимоги. Такий висновок міститься в Постанові ВСУ у справі № 6-509цс17 від 05.07.2017 року.
Таким чином, проаналізувавши надані позивачем докази, суд приходить до висновку про те, що заборгованість на момент вчинення виконавчого напису не була безспірною.
06.08.2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. вчинив виконавчий напис №15271, яким запропоновано звернути стягнення на автомобіль марки Renault, моделі Kangoo, типу легковий універсал-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , кольору зеленого, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2006, власником якого є ОСОБА_1 , який на підставі договору застави, було передано у заставу в забезпечення зобов'язань по Кредитному договору №1022 від 09.07.2007 р. Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку, правонаступником якого є ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», 17 грудня 2012 року на підставі договору відступлення прав вимоги, відступлено право вимоги за кредитним договором та на підставі договору про передачу прав за договорами забезпечення відступлено право вимоги за договором застави Товариству з обмеженою відповідальністю “Кредитні ініціативи» (код ЄДРПОУ 35326253, місцезнаходження:04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд.21, пр НОМЕР_3 в ПАТ “Альфа-Банк», МФО 300346), строк платежу за яким настав. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету запропоновано задовольнити вимоги стягувача у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання/неналежного виконання боржником кредитного договору за період з 08 липня 2014 року по 01 червня 2016 року, а саме: заборгованість за кредитом - 307 849,29 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом - 373 409,63 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Звернувшись у 2011 році з позовом про стягнення з позичальника усієї заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов'язання на 2011 рік, а тому нарахування процентів після цієї дати є безпідставним, однак відповідно до наданого банком нотаріусу розрахунку проценти нараховувались після 2011 року і нотаріусом запропоновано звернути стягнення в рахунок погашення процентів за користування кредитними коштами у розмірі 373 409, 63 грн. за період з 08 липня 2014 року по 01 червня 2016 року.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, проте такі вимоги банк не заявляв.
Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 вказано, що зміст частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Велика Палата Верховного Суду підтверджує висновок, викладений у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, що норми частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на час вчинення спірних виконавчих написів) слід застосовувати разом з нормами частини другої статті 88 цього Закону та статті 257 ЦК України, які передбачають трирічний строк від дня виникнення права вимоги, в межах якого вчиняється виконавчий напис.
Проте, виконавчим написом з позивача ОСОБА_1 який є боржником за кредитним договором № 1022 від 09 липня 2007 року, укладеним з ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», запропоновано стягнути заборгованість за період з 08 липня 2014 року по 01 червня 2016 року. Сума заборгованості визначена у розмірі 681 258,92 грн.
Таким чином, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином як у безспірності розміру заборгованості, з метою погашення якої запропоновано звернути стягнення за виконавчим написом, так і у самому розмірі такої заборгованості.
Враховуючи викладене, слід погодитися з доводами позивача щодо спірності заборгованості, розмір якої було визначено кредитором при зверненні до нотаріуса. Наданими суду документами не підтверджено, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем у розмірі 681258,92 грн, враховуючи що судовим рішенням було достроково стягнуто усю суму боргу у розмірі 12 671,22 доларі США, що еквівалентно 101 061,84 грн, а саме: строковий кредит - 8413,35 доларів США, що еквівалентно 67 102,35 грн., прострочений кредит - 3831,25 доларів США, що еквівалентно 30 556,90 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 426,62 доларів США, що еквівалентно 3402,59 грн. Отже існують підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
З огляду на встановлені обставини , суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання оспореного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Окрім того, нотаріусом не враховано, що станом на час вчинення спірного виконавчого напису, трирічний строк з дня виникнення у Відповідача права вимоги, що вимагається п.3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, сплив.
Згідно зст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
У своїй Постанові по справі № 727/2027/16-ц від 8 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду надав наступні висновки щодо застосування норм права в аналогічній справі: «…суди дійшли правильного висновку, що з дня виникнення права вимоги на стягнення вказаної заборгованості минуло більше трьох років, що виключає можливість її стягнення за виконавчим написом.
Таким чином, приймаючи до уваги, що виконавчий напис приватного нотаріуса був вчинений в порушення вимог Закону «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, суд, керуючись принципом змагальності сторін, з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, аналогічна правова позиція викладена у п.95 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 року у справі №910/10374/17.
Враховуючи встановлені судом фактичні обставини, наявні підстави для задоволення позовних вимог у зв'язку з порушенням нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, а також з підстав неправомірності вимог стягувача, з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Таким чином, право позивача у даному випадку порушене і воно підлягає судовому захисту у спосіб, визначений позивачем, який відповідає закону.
Виходячи з правової природи виконавчого напису, який є виконавчим документом, суд відповідно до заявлених позовних вимог, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, вважає за можливе застосувати такий спосіб захисту прав позивача, як визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Таким чином, в момент вчинення виконавчого напису 27.06.2016 року було порушено порядок його видачі, а також сума заборгованості позивача не була безспірною, були відсутні правові підстави для його вчинення, а отже такий виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість.
І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (пункт 28), від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (пункт 57), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 129).
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).?
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше (постанова Верховного Суду постанова Верховного Суду від 25 квітня 2022 року у справі № 138/28/20, провадження № 61-2399св21).
Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Загальний строк позовної давності відповідно до статті 257 ЦК України становить три роки.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів повідомлення боржника про порушення кредитних зобов'язань станом на 2016 рік, а також отримання позивачем постанови старшого державного виконавця Ужгородського районного відділу державної виконавчої служби Гусєв О.О. про відкриття виконавчого провадження від 05 жовтня 2016 року №52536760 . Стягувачем таких доказів не надано.
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 05.10.2016 року ВП №52536760 було
відкрито виконавче провадження з виконання виконачого напису №15271 виданого 06.08.2016 року приватним нотаріусом Чуловським В.А. про звернення стягнення на предмет застави Renault Kangoo, легковий універсал-В, зеленого кольору, НОМЕР_2 , рік випуску 2006, номер шасі НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого 10.07.2007 року. Доказів отримання, або ж обізнаності позивача про зазначену постанову та хід виконання виконавчого провадження №52536760 матеріали справи не містять.
З матеріалів справи вбачається, що 11.07.2022 р. адвокат Мартинов Г.К. звернувся із запитом до Ужгородського ВДВС в Ужгородському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про надання можливості з ознайомленням з матеріалами виконавчих проваджень.
Отже, оцінивши у сукупності подані сторонами докази , суд приходить до висновку , шо про наявність виконавчого напису позивач дізнався в липні 2022 року за результатами ознайомлення його представника з матеріалами виконавчих проваджень, а тому, строк на звернення позивача до суду із позовною заявою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню не є пропущеним.
Таким чином позивачем не пропущено трирічний строк на звернення до суду з цим позовом, протилежного відповідачем не доведено.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD ) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін, та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом було вчинено з порушенням чинного законодавства, а тому його слід визнати таким, що не підлягає виконанню, а відтак позовні вимоги підлягають до задоволення з підстав та мотивів викладених вище.
Щодо розподілу судових витрат:
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.
З огляду на висновки Суду щодо задоволення позовних вимог, у порядку частин першої та другої статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню фактично сплачений судовий збір за подання позовної заяви у сумі 992,40 грн.
Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Судове засідання було призначено на 22.11.2024 року, дата складання повного судового рішення- 25.11.2024 року, а відтак датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення -25.11.2024 року.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», главою 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 р. № 296/5, ст.ст. 12,13, 258-259, 268, 272-273 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича, вчинений 06.08.2016 р. за реєстровим №15271 яким запропоновано звернути стягнення на автомобіль марки Renault, моделі Kangoo, типу легковий універсал-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , кольору зеленого, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2006, власником якого є ОСОБА_1 , який на підставі договору застави, було передано у заставу в забезпечення зобов'язань по Кредитному договору №1022 від 09.07.2007 р. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» та за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету запропоновано задовольнити вимоги стягувача у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання/неналежного виконання боржником кредитного договору за період з 08 липня 2014 року по 01 червня 2016 року, а саме: заборгованість за кредитом - 307 849,29 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом - 373 409,63 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір за позовну заяву в сумі 992,40 грн.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ужгородський міськрайонний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання : АДРЕСА_1 );
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (місце знаходження: 04080, м.Київ, вул.Вікентія Хвойки, буд.21, код ЄДРПОУ 35326253);
Дата складання повного тексту рішення суду - 25.11.2024 року .
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца