Справа № 643/14182/24
Провадження № 1-кс/643/1970/24
25 листопада 2024 року слідчий суддя Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в м. Харкові клопотання представника власника майна ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №12019220470005088 від 16.09.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України,-
21.11.2024 до Московського районного суду м. Харкова надійшло клопотання представника власника майна ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №12019220470005088 від 16.09.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, у якому заявник просить: скасувати арешт майна, вилученого 02.03.2023, а саме: ноутбук «Asus» MSQ7265NG сірого кольору; мобільний телефон «Iphone 11 pro» імеі: НОМЕР_1 , імеі: НОМЕР_2 з сім картою оператора «Лайфсел» з номером НОМЕР_3 ; накопичувач (жорсткий диск) HDD «Samsung» с/н НОМЕР_4 .
На обґрунтування клопотання заявник серед іншого зазначив, що арештовані речі не відповідають критеріям речових доказів в розумінні ст.98 КПК України, а саме не є знаряддям вчинення кримінального правопорушення; не зберігає на собі його сліди та не містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження; не є предметом, що був об'єктом кримінально протиправних дій; не є річчю, що набута кримінально правовим шляхом або отриманою юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення; не містить відомостей, які можуть бути використані, як доказ факту чи обставин; не підлягає спеціальній конфіскації тощо. ОСОБА_3 має статус свідка у цьому кримінальному провадженні. Вважає, що в подальшому застосуванні цього заходу забезпечення відпала потреба, вилучені речі не мають доказового значення в рамках провадження, а арешт майна порушує права ОСОБА_3 , оскільки останній позбавлений можливості користуватися майном, що належить йому на праві особистою власності.
Представник власника майна адвокат ОСОБА_4 надала заяву про розгляд клопотання без її участі, клопотання підтримала, просила задовільнити з підстав, викладеному у ньому.
Прокурор у судове засідання не звився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Слідчий у судове засідання не з'явився, до його початку подав заяву, в якій просив проводити судове засідання без його участі, просив у задоволенні клопотання відмовити, вказав на те, що на теперішній час із арештованим майном ОСОБА_5 проводяться слідчі дії, є необхідність у проведенні допиту в якості свідка ОСОБА_3 про діяльність останнього та проведення повторного огляду інформації за участі ОСОБА_6 . Після проведення слідчих дій за участі власника майна буде доцільно вирішити питання про скасування арешту на майно.
Слідчий суддя дослідивши матеріали клопотання, надані слідчим матеріали кримінального провадження, дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Виходячи із аналізу викладеного, вказана норма пов'язує право слідчого судді на скасування арешту майна, із можливістю надання учасникам процесу доказів та відомостей, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба та доведеності перед слідчим суддею їх законності та переконливості.
Статтями 7, 16 КПК України передбачено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою, гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Натомість при розгляді клопотання, поданого в порядку ст.174 КПК України, слідчий суддя не надає оцінку дотриманню вимог закону при постановленні ухвали про арешт майна та її законності, що є виключною прерогативою суду апеляційної інстанції, а лише оцінює доводи клопотання в частині обґрунтованості підстав для скасування раніше накладеного арешту.
Згідно з приписами ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При розгляді клопотання встановлено, що ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 09.03.2023, задоволено клопотання прокурора Салтівської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_7 в рамках досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019220470005088 від 16.09.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України про арешт майна. Накладено арешт на майно власником якого є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виявлене та вилучене 02.03.2023 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: блокнот з чорновими записами у кількості 2 шт; банківські карти у кількості 19 шт; ноутбук «Asus» с/н MSQ7265NG сірого кольору у кількості 1 шт; мобільний телефон «Iphone 11 pro» імеі: НОМЕР_1 , імеі: НОМЕР_2 з сім картою оператору «Лайфселл» з номером НОМЕР_3 кількості 1 шт; мобільний телефон «Samsung A 032F/AS» імеі: НОМЕР_5 , імеі: НОМЕР_6 з сім картою оператору «Київстар» з номером НОМЕР_7 кількості 1 шт; мобільний телефон «Realmi C 11» імеі: НОМЕР_8 імеі: НОМЕР_9 з сім картою оператору «Водафон» з номером НОМЕР_10 кількості 1 шт; накопичувач (жорсткий диск) SSD «GOODRAM» с/н НОМЕР_11 ; накопичувач (жорсткий диск) HDD «SAMSUNG» с/н S09QJ1SL911065.
06.03.2023 начальнику УПК в Харківській області Департаменту Кіберполіції Національної поліції України дано доручення про проведення слідчих (розшукових) дій (негласних слідчих (розшукових) дій) у порядку ст.40 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 19.04.2023 клопотання адвоката ОСОБА_4 , представника ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №12019220470005088 від 16.09.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, задоволено частково. Скасовано арешт майна - банківських карток у кількості 19 штук, застосований ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 09.03.2023.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 25.09.2024 року частково скасовано арешт на частину майна, вилученого у ОСОБА_3 , а саме на : блокнот з чорновими записами; мобільний телефон «Samsung A 032F/AS» імеі: НОМЕР_5 , імеі: НОМЕР_6 з сім картою оператору «Київстар» з номером НОМЕР_7 ; мобільний телефон «Realmi C 11» імеі: НОМЕР_8 імеі: НОМЕР_9 з сім картою оператору «Водафон» з номером НОМЕР_10 кількості 1.
Слідчий суддя вважає, що у даному кримінальному провадженні, вилучені предмети та інформація яка може міститися на них, має доказове значення для даного кримінального провадження. Обґрунтованість накладення арешту, встановлення наявності ризиків передбачених ст.170 КПК України, що є підставою для застосування такого виду забезпечення кримінального провадження як арешт майна, були предметом дослідження та встановлення, при розгляді клопотання про накладення арешту. Та на даний час на переконання слідчого судді продовжують існувати.
Крім того, з наданої слідчим інформації вбачається, що на даний час досудове розслідування по кримінальному провадженню №12019220470005088 від 16.09.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України триває.
До теперішнього часу доручення у порядку ст.40 КПК України, дане УПК в Харківській області Департаменту Кіберполіції Національної поліції України, не виконано.
Таким, чином з наведеного вбачається, що у органу досудового розслідування для проведення ефективного досудового розслідування є необхідність у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, а також встановлення місця знаходження усіх осіб, причетних до скоєння вказаного злочину.
Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку, передбаченому ст. ст. 170-174 КПК України.
Згідно з ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
З огляду на положення ч.ч.2,3 ст.170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Крім того, при вирішенні питання про скасування арешту майна, слідчий суддя також бере до уваги той факт, що в даному випадку обмеження права власності (володіння) є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява №31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А №296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява №48191/99, п.п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", п. п. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, заявником не надано та слідчим суддею у судовому засіданні не встановлено.
При цьому, як вбачається зі змісту самого клопотання, власник майна з апеляційною скаргою на вищенаведену ухвалу не звертався.
Разом з тим, слідчий суддя вважає, що накладений арешт на електронну техніку та телефони, які на час звернення до суду із клопотанням належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження, а при розгляді даного клопотання зворотне ініціатором клопотання не доведено.
Слідчий суддя вважає, що обставини, які стали підставою для накладення арешту на майно продовжують існувати, необхідність накладення арешту є об'єктивно необхідною для кримінального провадження.
За таких обставин слідчий суддя при розгляді даного клопотання вбачає потенційну загрозу та шкоду для кримінального провадження в разі скасування арешту майна, накладеного ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 09.03.2023 в рамках вказаного кримінального провадження.
Така шкода може виразитись у втраті речового доказу стороною обвинувачення та унеможливить подальше провадження досудового розслідування та встановленню істини у справі, що очевидно переважає над неможливістю власником (володільцем) тимчасово володіти, розпоряджатися та користуватися вказаним майном.
Враховуючи те, що мобільний телефон, ноутбук, флеш-накопичувач, можливо, зберегли сліди вчинення злочину або містять інші відомості, які можуть бути використані, як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та можуть відігравати роль речового доказу у кримінальному провадженні, слідчий суддя приходить до висновку про обґрунтованість накладення арешту на зазначене майно. З матеріалів кримінального провадження вбачається наявність достатніх підстав вважати, що арештоване майно має суттєве значення для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження. На даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна.
Доводи заявника про те, що арешт на майно завдає йому особистий і надмірний тягар, в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження.
Слідчий суддя вважає, що ініціатором клопотання у клопотанні не наведено, та при розгляді клопотання у судовому засідання не встановлено належних підстав які б беззастережно свідчили, про те, що на даний час в подальшому застосуванні арешту майна у даному кримінальному провадженні відпала потреба. Натомість у судовому засіданні при розгляді клопотання доведено необхідність арешту майна.
Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Разом із тим слідчий суддя вважає, що підставою для скасування арешту майна не може бути лише саме твердження власника майна, що в арешті не має необхідності, оскільки з моменту накладення арешту пройшов значний проміжок часу, як і сам по собі факт звернення власника майна, до слідчого судді з відповідним клопотанням.
При розгляді клопотання слідчий суддя враховує, що рішення прийняте слідчим суддею про накладення арешту на майно було обґрунтовано, в апеляційному порядку не оскаржено та такий захід забезпечення кримінального провадження було застосовано за результатами об'єктивного розгляду клопотання про накладення арешту на майно, з дотримання процесуального законодавства та таке було виправдано потребами досудового роздування кримінального провадження на відповідному його етапі.
Слід зазначити при цьому, що на даний час досудове розслідування в даному кримінальному провадженні триває, відомостей про те що у рамках вказаного кримінального провадження проведено всі необхідні слідчі та процесуальні дії, а в застосуванні такого виду забезпечення кримінального провадження як арешт майна на вказані предмети та речі відпала потреба, слідчому судді не надано. Напроти, слідчим та матеріалами кримінального провадження доведена необхідність у продовженні застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Таким чином, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання не містить обґрунтування та відповідних доказів того, що в подальшому застосуванні арешту майна відпала потреба та що арешт накладено необґрунтовано, що є єдиним підставами згідно чинного КПК України, для скасування арешту майна.
А тому, з огляду на викладене, у зв'язку із відсутністю правових підстав для скасування арешту майна на даний час, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст.107, 174, 309, 372, ч.2 ст.376 КПК України, слідчий суддя,-
Відмовити в задоволенні клопотання представника власника майна ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №12019220470005088 від 16.09.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, накладеного ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 09.03.2023 на ноутбук «Asus» MSQ7265NG сірого кольору; мобільний телефон «Iphone 11 pro» імеі: НОМЕР_1 , імеі: НОМЕР_2 з сім картою оператора «Лайфсел» з номером НОМЕР_3 ; накопичувач (жорсткий диск) HDD «Samsung» с/н НОМЕР_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Слідчий суддя ОСОБА_1