Справа №295/8647/24
Категорія 38
2/295/2213/24
16.10.2024 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі:
головуючого - судді Кузнєцова Д.В.,
за участі секретаря судового засідання Карпішиної С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором про споживчий кредит №4921656 від 17.10.2021 в розмірі 55 889,00 грн., з яких: 10 000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 45 589,00 грн. - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, 300,00 грн. - заборгованість за комісією. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 17.10.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №4921656, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 10 000 грн., із зобов'язанням повернути його, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором. ТОВ «Мілоан» виконало свої зобов'язання за договором кредиту, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору кредиту. У подальшому 26.01.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу №26-01/2022-83, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за договорами кредиту, у тому числі за договором про споживчий кредит №4921656 від 17.10.2021, що укладений між ТОВ «Мілоан» та позичальником ОСОБА_1 . У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «Коллект Центр» відповідно до договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023, в тому числі за договором про споживчий кредит №4921656 від 17.10.2021, що укладений між ТОВ «Мілоан» та позичальником ОСОБА_1 . У порушення умов договору відповідач зобов'язання належним чином не виконав, кредит у повному обсязі не погасив, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість станом на 10.05.2024 року в розмірі 55 889,00 грн., яку позивач просить стягнути на свою користь, а також понесені судові витрати, що складаються зі сплаченого судового збору в розмірі 3 028,00 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 17 000 грн.
Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Кузнєцова Д.В. від 20.06.2024 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
У судове засідання представник позивача не з'явився, просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву до суду не направляв.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе, за згодою представника позивача, провести заочний розгляд справи.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності та кожен окремо, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 17.10.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №4921656 (а.с. 6-10) в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби (п. 6.1).
Відповідно до п. 1.1 Договору кредитодавець зобов'язався на умовах визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений договором термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.
Згідно з пунктом 1.2 сума кредиту становить 10 000,00 грн., кредит наданий строком на 30 днів з 17.10.2021 (п. 1.3 кредитного договору), з терміном повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 16.11.2021 (п. 1.4 кредитного договору), із процентною ставкою за користування кредитом 0,38% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом пільгового періоду та 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду (п. 1.5.2, 1.5.3 кредитного договору).
Відповідно до п. 1.5.1, 2.2.1 Договору позичальник зобов'язався сплатити кредитодавцю комісію за надання кредиту в сумі 300 грн., яка нараховується за ставкою 3,00% від суми кредиту одноразово.
Пунктом 2.2.2. договору передбачено, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування.
Додатками до договору є паспорт споживчого кредиту та графік платежів (а.с. 10 на звороті -11).
На виконання умов договору 17.10.2021 відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 10 000,00 гривень шляхом перерахунку на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням №58932398 від 17.10.2021 (а.с. 13 на звороті).
З матеріалів справи вбачається, що 26.01.2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу №26-01/2022-83, за умовами якого до останнього перейшло за плату право грошової вимоги до ряду позичальників, у тому числі й до позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором №4921656 (а.с. 18-20, 22).
Судом також встановлено, що 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір про відступлення прав вимоги №10-01/2023. Відповідно до умов укладеного між сторонами договору ТОВ «Вердикт Капітал» відступило, а ТОВ «Коллект Центр»» набуло право вимоги первісного кредитора до боржників, зокрема, до боржника ОСОБА_1 (а.с. 24-26).
У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором станом на 10.05.2024 утворилась заборгованість у розмірі 55 889,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 10 000,00 грн.; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 45 589,00 грн.; 300,00 грн. - заборгованість за комісією (а.с. 17).
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Приписи частин 1, 3 статті 509 ЦК України передбачають, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтями 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом ( ст. 611, ч.1 ст. 612 ЦК України).
Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8, 12 ст. 11 даного Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію").
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
З огляду на викладене та з урахуванням заочного розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не виконав своїх зобов'язань за договором про споживчий кредит №4921656 від 17.10.2021, не повернув отримані в якості кредиту кошти, а тому з нього на користь ТОВ «Коллект Центр» слід стягнути заборгованість по тілу кредиту.
Разом з тим, суд не погоджується із розрахунком позивача в частині розміру нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за договором про споживчий кредит №4921656 від 17.10.2021, виходячи з наступного.
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
За умовами договору про споживчий кредит №4921656 від 17.10.2021 сторони встановили строк кредитування 30 днів, з можливістю пролонгації на пільгових або стандартних (базових) умовах.
Для пролонгації на пільгових умовах позичальник повинен вчинити дії у вигляді сплати комісії за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту (п. 2.3.1.1 кредитного договору).
У свою чергу для пролонгації на стандартних (базових) умовах позичальник повинен продовжити користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом такий строк не може перевищувати 60 днів. Після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах згідно з п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно з п. 1.6. Договору - 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 2.2.3, 2.3.1.2 кредитного договору)
Доказів того, що позичальник ОСОБА_1 ініціював продовження строку користування кредитом на пільгових умовах матеріали справи не містять. Проте, наявні у матеріалах справи докази свідчать про пролонгацію строку кредитування на 60 днів, тобто до 15.01.2022 року, на стандартних (базових) умовах зі сплатою процентів за користування грошима за базовою ставкою - 5%.
Таким чином за відсутності доказів повернення ОСОБА_1 кредитних коштів, отриманих ним на підставі договору про споживчий кредит №4921656, на переконання суду, до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за процентами у сумі 31 089 грн., які обраховані відповідно до положень п.п. 2.2.1-2.2.3 договору (10 000*0,38%*30 днів строку кредитування = 1140 грн.) та (10 000*5%*60 днів пролонгації строку кредитування на стандартних умовах = 30 000 грн.), а також із урахуванням сплачених відповідачем прострочених процентів по кредиту в сумі 51 грн.
Судом звернуто увагу на додану до позову відомість ТОВ «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення, з якої убачається, що саме до 15.01.2022 року ТОВ «Мілоан» нараховувало проценти за користування кредитом, загальний розмір яких склав 31 089 грн. (а.с. 14).
Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов'язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.
Відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості не може вважатися належним доказом наявності фактичної заборгованості за процентами саме у наведеному у розрахунку розмірі (а.с. 16). Суд не вбачає законних підстав для стягнення із відповідача відсотків в сумі 14 500 грн. за період із 26.01.2022 по 23.02.2022 року, оскільки останні нараховані поза межами визначеного договором про споживчий кредит строку кредитування.
Також суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованості за комісією в розмірі 300 грн., оскільки така вимога не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та досліджених доказах по справі.
Згідно з п. 1.5.1, 2.2.1 договору про споживчий кредит №4921656 позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту в сумі 300 грн.
Стягнення із ОСОБА_1 комісії за надання кредиту, а саме за дії, які банк здійснює на власну користь (електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо), або за дії, які позичальник здійснює на користь банку, чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин, протирічить ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року у справі № 686/14530/15 (провадження № 61-13299св22) зроблений висновок, що оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв'язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за комісією в розмірі 300 грн. необхідно відмовити з наведених підстав.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача судових витрат, суд зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови у задоволення позову - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України до судових витрат відносяться витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких належать, зокрема, і витрати на професійну правничу допомогу адвоката.
Встановлено, що 02.01.2023 року між ТОВ «Коллект Центр» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» був укладений договір №02-01/2023 про надання правової допомоги (а.с. 33-34).
У пункті 4.1 договору про надання правничої допомоги від 02.01.2023 року вказано, що вартість послуг узгоджується сторонами у формі заявок на надання юридичної допомоги, які є невід'ємними додатками до договору.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження факту надання професійної правової допомоги у даній справі суду надано заявку на надання юридичної допомоги №467 від 26.04.2024 та витяг з акту №3 про надання юридичної допомоги від 03.04.2024, з яких слідує, що правова допомога надана на загальну суму 17 000 грн., з них - надання усної консультації з вивченням документів 2 год./4000 грн.; підготовка пропозицій 1 год./1000 грн.; складання позовної заяви про стягнення боргу 4 год./12000 грн. Крім цього, позивачем також надана платіжна інструкція №0433380000 від 10.05.2024, що підтверджує перерахування адвокатському об'єднанню «Лігал Ассістанс» 68 000 грн. за надання правової допомоги згідно з договором №02-01/2023 від 02.01.2023 (а.с. 35 зворот-37).
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином з ОСОБА_1 підлягали б стягненню на користь ТОВ «Коллект Центр» витрати на правничу допомогу в сумі 12 498,22 грн. відповідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.
Проте, розглядаючи питання розподілу витрат на правничу допомогу суд зважує на практику Верховного Суду, в якій суд касаційної інстанції, зокрема, у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 звертала увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Таким чином, враховуючи предмет та складність справи, час, необхідний для вчинення дій і надання послуг, зазначених у витягу з акту №3 про надання юридичної допомоги від 03.04.2024, згідно з договором про надання правової допомоги №02-01/2023 від 02.01.2023, а також засад розумності, справедливості та співмірності, суд дійшов висновку про стягнення на користь ТОВ «Коллект Центр» із ОСОБА_1 3 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 226,15 грн. судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 2-5, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором про споживчий кредит №4921656 від 17.10.2021 в сумі 41 089 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір в сумі 2 226,15 грн., а також 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306; код ЄДРПОУ: 44276926.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя