Справа № 513/484/24
Провадження № 2/513/558/24
Саратський районний суд Одеської області
25 листопада 2024 року Саратський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Миргород В.С.,
при секретарі судового засідання Аркуші І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" в особі представника - адвоката Міньковської Анастасії Володимирівни до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
09 квітня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (далі -ТОВ "Діджи Фінанс") через свого представника - адвоката Міньковську А.В. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит, який обґрунтовує таким.
20 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Банк Михайлівський" (далі ТОВ "Банк Михайлівський") та ОСОБА_1 укладено договір кредитування № 200510497, відповідно до якого відповідач отримала кредит у сумі 17 718,72 грн строком з 20 квітня 2016 року по 20 жовтня 2017 року, зі сплатою процентів за користування кредитом.
20 липня 2020 року між ТОВ "Банк Михайлівський" та ТОВ "Діджи Фінанс" було укладено Договір факторингу № 7_БМ, відповідно до умов якого ТОВ "Банк Михайлівський" відступило ТОВ "Діджи Фінанс" право вимоги до позичальників, в тому числі за договором, укладеним із ОСОБА_1 .
Банк, правонаступником якого є позивач, виконав свої зобов'язання за кредитним договором належним чином, в той же час відповідач порушив умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та в визначений строк.
Заборгованість за кредитом становить 52 490,99 грн, з яких: 17 718,72 грн - заборгованість за тілом кредиту; 34 772,27 грн - заборгованість за відсотками, а також сума збитків з урахуванням 3% річних - 4 731,79 грн, сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 21 862,52 грн, загалом 79 085,30 грн.
Позивач просить поновити строк позовної давності для подання позову, посилаючись на наявність тривалого спору щодо приналежності права вимоги кредитору; стягнути вказану заборгованість у розмірі 52 490,99 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі і витрати на правничу допомогу.
Ухвалою суду від 13 травня 2024 року призначено розгляд справи у порядку спрощеного провадження; відповідачу роз'яснено право на подання відзиву на позовну заяву.
В судове засідання сторони не з'явилися.
Представник позивача Завадська О.В. подала суду клопотання, в якому просила про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, проти заочного розгляду справи заперечень не має.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином, шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням за місцем реєстрації, яку повернуто з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою". Відповідно до положень пунктів 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18, судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою.
Крім того, про розгляд справи відповідач повідомлена згідно ч. 11 ст. 128 ЦПК України, шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке було розміщене за десять днів до дати ухвалення цього рішення. У встановлений судом строк відзив на позовну заяву із зазначенням заперечень та доказів, що підтверджують її відзив не надала, клопотань про відкладення розгляду справи від останньої не надходило.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У відповідності до ч.3 ст.211, ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належних чином повідомлених про день, місце та час розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.
Зі згоди представника позивача, який заявою не заперечував проти винесення заочного рішення, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Враховуючи письмову згоду позивача на заочний розгляд справи, з урахуванням положень ст. 280, 281 ЦПК України суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши докази по справі, суд прийшов до такого.
Судом встановлено, що 20 квітня 2016 року між ТОВ "Банк Михайлівський" та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит у формі відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого відповідач отримала грошові кошти у розмірі 17 718,72 грн на строк 18 місяців, зі сплатою процентів за користування кредитом 0,0001% річних; щомісячний платіж становить 1241,00грн.
Відповідач заповнила Анкету-заяву на кредит №27071137, де зазначила власні персональні дані, зокрема, прізвище, ім'я, по батькові, дату народження, паспортні дані, номер картки платника податків, а також адресу проживання та реєстрації, номер телефону.
ТОВ "Банк Михайловський" виконало свої зобов'язання за кредитним договором, надало 20 квітня 2016 року відповідачу кредит у сумі 17 718,72 грн на придбання: ноутбуку «Lenovo»; клавіатури «Trust»; послуги «Екстра Сервіс»; прим. комп. прог. Dr.Web. універсальний, що підтверджується рахунком-фактурою, видатковою накладною № 110ФТ-0110-1208372 від 20 квітня 2016 року та чеком на проведення оплати.
20 липня 2020 року між ТОВ "Діджи Фінанс" та ТОВ "Банк Михайловський" було укладено договір факторингу № 7_БМ, за умовами якого ТОВ "Банк Михайловський" відступило позивачу права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників, який є додатком до договору факторингу.
Позивач надав розрахунок, відповідно до якого за договором про споживчий кредит від 20 квітня 2016 року ОСОБА_1 має заборгованість станом на 27 березня 2024 року 52490,99 грн, з яких: 17 718,72 грн - заборгованість за тілом кредиту; 34 772,27 грн - заборгованість за відсотками, 4 731,79 грн - 3% річних, 21 862,52 грн - сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
При цьому, в частині 1 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Крім того, згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем взятих зобов'язань за кредитним договором.
Таким чином, сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у вигляді сплати процентів за користування кредитними коштами, конкретні умови кредитування, відповідачем не виконані взяті на себе зобов'язання за договором, вимоги позивача про стягнення заборгованості у заявленому розмірі знайшли своє підтвердження та підлягають задоволенню.
Щодо поновлення строку позовної давності для подання позову суд зазначає таке.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність, це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з заявою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлена ст.257 ЦК України і становить три роки.
За змістом ч.2 ст.259 ЦК України, строк позовної давності може бути збільшений за домовленістю сторін, договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
А відповідно до ч.4 вказаної статті, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Між тим, представник позивача у позовній заяві просить суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними.
Суд, розглянувши вказані причини пропуску строку позовної давності позивачем вважає, що вони є обґрунтованими та строк позовної давності останнім було пропущено саме з поважних причин, оскільки, 20 квітня 2016 року між ТОВ «Банк Михайлівський та ОСОБА_1 укладено угоду щодо кредитування, ТОВ «Діджи Фінанс», набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ТОВ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071, проведеного 15 червня 2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі №910/11298/16 відповідно до якої Позивач визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайловський», в тому числі і за Кредитним договором. Додатком до договору є реєстр кредитних договорів.
До позовної заяви надано витяг з додатку 1 до договору від 15 червня 2020 №7_БМ про відступлення прав вимоги, який мав місце станом на дату укладання договору із зазначенням, окрім іншого, суми заборгованості. В свою чергу, приналежність права вимоги за вищевказаними кредитними договорами було предметом спору у справі №910/11298/16 та саме наявність тривалого судового процесу щодо приналежності права вимоги кредитору призвело до спливу встановленого законодавством загального строку позовної давності. Крім того, оригінали документів, а саме кредитних договорів, щодо яких право вимоги відступлено на підставі договору від 20 липня 2020 року були отримані позивачем лише на початку 2023 року. Саме фактична відсутність документів, які стосуються угоди щодо кредитування унеможливлювали реалізацію прав позивача на звернення до суду за захистом своїх власних інтересів.
Також, представник позивача наголошував на продовження під час карантину строків загальної та спеціальної давності та введенні воєнного стану на території країни.
Вказана сукупність зазначених підстав свідчить про об'єктивність пропуску позивачем належного строку для звернення до суду із позовною заявою, а тому вказаний пропущений строк підлягає поновленню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд враховує наступне.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, визначені у ч.3 ст.141 ЦПК України, зокрема обґрунтованість витрат та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано: копію договору про надання правової допомоги № 26 від 15 лютого 2024 року, укладеного ТОВ "Діджи Фінанс" з Адвокатським бюро "Анастасії Міньковської", додаткову угоду до Договору № 26 про надання правової допомоги від 15 лютого 2024 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатським Бюро "Анастасії Міньковської", необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ "Діджи Фінанс" щодо стягнення кредитної заборгованості, а саме: складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, підготовка додатків до позовної заяви (без подання до суду) - 6 000,0 грн, направлення позовної заяви з додатками через підсистему «Електронний суд» - 1 500,00 грн, загалом 7500,00 грн.
Однак, акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги на суму 7500,00 грн, погодженого з позивачем, суду не надано.
Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
ВП ВС зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.
Велика Палата ВС виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, про те, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатися тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному з видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, такого розрахунку позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу ( справа №922/1664/21, постанова від 16 листопада 2022 року ).
Враховуючи вищевикладене, відсутність належного підтвердження надання правової допомоги є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат, у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Оскільки відсутні належні, достатні та достовірні докази щодо підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, у задоволенні заяви про їх стягнення необхідно відмовити.
Відтак підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 7 500,00 грн витрат на правову допомогу відсутні, а тому суд відносить їх за рахунок позивача.
Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи Фінанс" підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 79 085,30 грн, а також 2 422,40 грн судового збору.
Отже позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд, -
Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" строк позовної давності для подання позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДіджиФінанс", код ЄДРПОУ 42649746, адреса місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, м. Київ, 04112, заборгованість за кредитним договором № 200510497 від 20 квітня 2016 року станом на 27 березня 2024 року у розмірі 79085,30 грн (сімдесят дев'ять тисяч вісімдесят п'ять грн 30к.), з яких: 17 718,72 грн - заборгованість за тілом кредиту; 34 772,27 грн - заборгованість за відсотками, 4 731,79 грн - 3% річних, 21 862,52 грн - сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань, а також 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 к) судового збору.
Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Якщо повне рішення не були вручене у день його складення, позивач має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду або через Саратський районний суд Одеської області, а матеріали справ випробовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 25 листопада 2024 року.
Суддя В. С. Миргород