Номер провадження: 22-ц/813/6319/24
Справа № 495/9776/23
Головуючий у першій інстанції Анісімова Н.Д.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
14.11.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря судового засідання Рудуман А.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 ,
на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 червня 2024 року,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю, в обґрунтування якої зазначив, що 11 вересня 2015 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, про що 11.09.2015 року вчинено запис № 410, та видано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
На підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.09.2022 року по справі № 495/6891/22 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 придбано транспортний засіб Toyota-Camry, 2003 року випуску, згідно звіту про незалежну оцінку вартості легкового автомобіля Toyota-Camry, д/н НОМЕР_2 , 2003 року випуску, ринкова вартість транспортного засобу станом на 08.09.2023 року становить - 178534 грн.
Позивач ОСОБА_1 зазначає, що транспортний засіб Toyota-Camry, д/н НОМЕР_2 , 2003 року випуску, придбаний за його особисті грошові кошти, накопичені ним до укладення шлюбу, тому відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України є об'єктом права особистої власності позивача.
Також позивач ОСОБА_1 зазначає, що відповідач ОСОБА_2 з моменту укладення шлюбу до часу придбання транспортного засобу не мала доходу, власних накопичень, отже легковий автомобіль не було придбано за спільні кошти подружжя.
ОСОБА_1 просив суд визнати легковий автомобіль Toyota-Camry, д/н НОМЕР_2 , 2003 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , особистою власністю ОСОБА_1 з 08.11.2019 року по 12.11.2022 рік.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області рішенням від 10 червня 2024 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю, відмовив.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу покладається на того з подружжя, який її спростовує, в свою чергу позивачем ОСОБА_1 не надано жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї позовної заяви, та в підтвердження спростування презумпції спільності права власності, у зв'язку з чим суд першої інстанції вважав, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , просить суд скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 червня 2024 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , посилається на те, що судом першої інстанції не було досліджено належним чином та надано належну правову оцінку доходам родини у період з 11.09.2016 року по 08.11.2019 року і їх спільну фінансову спроможність придбати легковий автомобіль Toyota-Camry, д/н НОМЕР_2 , 2003 року випуску, за 178534,00 грн або фінансову можливість кожного окремо у чітко визначений вище проміжок часу.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції, в порушення приписів ст. 60 СК України формально надано оцінку доказам, а саме щодо депозитних договорів «Стандарт» з ПАТ «КБ «ПриватБанк» та безпідставно їх відхилено. Крім того, суд першої інстанції критично поставився до копії розписки від 12 травня 2017 року оформленої на ОСОБА_1 , яка видана ОСОБА_3 (батьком скаржника), не приймаючи до уваги розписку, зазначивши, що на клопотання представника ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , не надав оригінал даної розписки. Скаржник зазначає, що ОСОБА_3 під час судового засідання 10.06.2024 року за станом свого здоров'я було важко говорити, відповідати, розуміти запитання представника ОСОБА_2 , в тому числі згадувати обставини 7 річної давності. ОСОБА_3 не може згадати де знаходиться оригінал розписки від 12.05.2017 року у зв'язку із тим, що з початком повномасштабного вторгнення, він спалював документи, тому не пам'ятає де вони знаходяться чи взагалі зберіглася розписка в оригіналі.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.07.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , ОСОБА_2 роз'яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. ОСОБА_3 роз'яснювалось право подати до Одеського апеляційного суду пояснення у письмовій формі.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 копію ухвали про відкриття провадження від 12.07.2024 року отримав 14.07.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 копію ухвали про відкриття провадження від 12.07.2024 року та копію апеляційної скарги отримав 04.11.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.
ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, судову повістку отримав 26.09.2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 судову повістку отримав 19.08.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 судову повістку отримав 04.11.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, судову повістку отримав 26.09.2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представник відповідача - Царенко О.О. в судовому засіданні в режимі відеоконференції просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу покладається на того з подружжя, який її спростовує, в свою чергу позивачем ОСОБА_1 не надано жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї позовної заяви, та в підтвердження спростування презумпції спільності права власності.
Суд зазначив, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду жодного належного та допустимого доказу в підтвердження того, що відповідач ОСОБА_2 з моменту реєстрації шлюбу, а саме з 11 вересня 2015 року по день придбання спірного транспортного засобу по 08.11.2019 року не працювала та не мала змоги приймати участь в купівлі зазначеного автомобілю. В свою чергу з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 з квітня 2016 року по лютий 2020 рік працювала офіційно та отримувала заробітну плату, що підтверджується формами ОК-5 та ОК-7, які містяться в матеріалах справи.
Суд не взяв до уваги долучену до відповіді на відзив позивачем ОСОБА_1 розписку від 12 травня 2017 року.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).
Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів (постанова Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 707/1359/16-ц).
Судом встановлено, що 11 вересня 2015 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, про що 11.09.2015 року вчинено запис № 410, та видано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області свідоцтво про шлюб.
На підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.09.2022 року по справі № 495/6891/22 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
08 листопада 2019 року в період перебування сторін у шлюбі, придбано транспортний засіб Toyota-Camry, д/н НОМЕР_4 , 2003 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , який зареєстровано на ім'я ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою ТСЦ МВС № 5143 від 17 січня 2023 року № 31/15/5143-Ж-3.
Установивши, що спірний автомобіль придбано під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_1 не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання майна особистою власністю.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що спірний автомобіль є його особистою приватною власністю, оскільки до укладення шлюбу з ОСОБА_2 мав фінансові накопичення, після укладення шлюбу і до часу придбання автомобіля відповідачка не мала доходу, власних накопичень.
На підтвердження зазначеного надав, зокрема, договір депозиту «Стандарт» від 06.12.2013 року, виписку із договору; договір депозиту «Стандарт» від 06.12.2013 року, квитанцію про відкриття депозиту, виписку із договору; договір депозиту «Стандарт» від 06.12.2013 року, квитанцію про відкриття депозиту, виписку із договору.
Надаючи оцінку зазначеним доказам, суд першої інстанції зазначив, що зазначені грошові кошти були отримані ОСОБА_1 з установи банку у вересні 2015 року, а транспортний засіб придбано 08 листопада 2019 року.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.
У частині першій, шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів вважає, що надані ОСОБА_1 докази, зокрема: договір депозиту «Стандарт» від 06.12.2013 року, виписку із договору; договір депозиту «Стандарт» від 06.12.2013 року, квитанцію про відкриття депозиту, виписку із договору; договір депозиту «Стандарт» від 06.12.2013 року, квитанцію про відкриття депозиту, виписку із договору беззаперечно не свідчать про те, що сплата коштів за придбання 08 листопада 2019 року транспортного засобу Toyota-Camry, д/н НОМЕР_4 , 2003 року випуску, який зареєстровано на ім'я ОСОБА_1 у сумі 174910,20 грн здійснювалась за рахунок особистих коштів ОСОБА_1 , які отримані останнім в установі банку в 2015 році.
Судом першої інстанції надано належну оцінку долученої до відповіді на відзив позивачем ОСОБА_1 розписці від 12 травня 2017 року про взяття в борг коштів в сумі 200000,00 (двісті тисяч) гривень у свого батька - третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 , для подальшого надання у борг ОСОБА_6 , а в разі не повернення зазначених грошових коштів до 2020 року, ОСОБА_1 разом з ОСОБА_6 відповідно до договору позики укладеному між ними, зобов'язуються переоформити квартиру, яка належить на праві власності ОСОБА_6 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 на ОСОБА_3 .
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем поставлено під сумнів відповідність копії розписки оригіналу, вважаючи, що зазначена розписка написана позивачем після того, коли він отримав відзив на позовну заяву, тобто в середині 2023 року, а не 12 травня 2017 року.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 лютого 2024 року витребувано від ОСОБА_3 оригінал боргової розписки від 12 травня 2017 року, згідно якої ОСОБА_1 взяв в борг у ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 200000 (двісті тисяч) гривень, або зобов'язано надати пояснення про причини її відсутності.
Представником ОСОБА_1 - адвокатом Бондаренко Г.Є. подана заява про неможливість надання оригіналу розписки від 12 травня 2017 року у зв'язку із тим, що ОСОБА_3 через свій стан здоров'я не може згадати чи зберігся оригінал розписки від 12 травня 2017 року.
Судом першої інстанції встановлено, що в провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області знаходилася цивільна справа № 495/1925/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики. В позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що 12 травня 2017 року він надав у борг ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 200000,00 (двісті тисяч) гривень, та остання повинна була повернути зазначені грошові кошти не пізніше 01 лютого 2020 року.
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області ухвалою від 25 травня 2020 року визнав мирову угоду укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , зокрема в рахунок погашення боргу у розмірі 200000 грн визнав за ОСОБА_1 право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
У постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: «відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують».
Колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені обставини свідчать про той факт, що на момент придбання спірного транспортного засобу, а саме станом на 08 листопада 2019 року у позивача ОСОБА_1 не було достатньо особистих грошових коштів, які б надали йому можливість придбати спірний транспортний засіб за особисті грошові кошти.
Перевіряючи доводи позивача про те, що відповідачка після укладення шлюбу і до часу придбання автомобіля не мала доходу, власних накопичень, суд першої інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_2 з квітня 2016 року по лютий 2020 року працювала офіційно та отримувала заробітну плату, що підтверджується формами ОК-5 та ОК-7, які містяться в матеріалах справи.
Посилання позивача на те, що висновки суду про те, що ОСОБА_2 з квітня 2016 року по лютий 2020 рік працювала офіційно та отримувала заробітну плату ґрунтуються на відзиві відповідача не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини встановлені судом на підставі довідок формами ОК-5 та ОК-7, які містяться в матеріалах справи.
Так, згідно довідки ОК-7 Індивідуальні відомості про застраховану особу, ОСОБА_2 у період з квітня 2016 року по грудень 2017 року, з серпня 2018 року по лютий 2020 року працювала офіційно і отримувала заробітну плату.
Зважаючи на наведене, доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка не працювала, не знайшли свого підтвердження.
Посилання позивача на те, що відповідачем відзив на позовну заяву разом із доданими доказами подано із порушенням процесуального строку встановленого судом першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ухвалою від 14 вересня 2023 року прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності. Встановив відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали про відкриття провадження та апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Царенко О.О. отримав 26 вересня 2023 року, що останнім не заперечувалося.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем ОСОБА_2 відзив на позовну заяву подано до суду 17.10.2023 року, про що свідчить штамп суду. У відзиві на позовну заяву відповідач просить поновити строк на подання відзиву, в обґрунтування пославшись на вжиття заходів забезпечення доказів.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано прийнято відзив на позовну заяву.
Посилання позивача на те, що він у період з 2016 року по 2019 рік працював, проте не мав достатніх доходів фінансових надходжень, з яких можливо придбати автомобіль, не заслуговують на увагу, оскільки скаржником не доведено факту придбання за особисті грошові кошти спірного транспортного засобу, що є його процесуальним обов'язком.
Ураховуючи викладені обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про те, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу покладається на того з подружжя, який її спростовує, однак позивачем ОСОБА_1 не надано жодних належних та допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.
Щодо суті апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді О.Ю. Карташов
Ю.П. Лозко