22.11.2024
Єдиний унікальний № 497/2414/22
Провадження № 1-в/497/34/24
22.11.2024 року Болградський районний суд у складі суду:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м.Болграді, подання начальника Болградського районного сектору №1 філії ДУ "Центр пробації" в Одеській області ОСОБА_4 про звільнення засудженого від призначеного покарання у зв'язку із декриміналізацією вчинених ним діянь, призначеного вироком суду щодо засудженого
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Великомарівка Великомихайлівського району Одеської області, громадянина України, із середньою освітою, який не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , засудженого вироком Болградського районного суду Одеської області від 01.02.2023 року за ч.4 ст. 185 КК України до п'яти років позбавлення волі, на підставі ст.ст.75,76 КК України звільненої від відбування покарання з випробувальним строком на 2 роки,-
ОСОБА_5 вироком Болградського районного суду Одеської області від 01 лютого 2023 року визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробувальним строком на 2 роки.
Також цим вироком на ОСОБА_5 було покладено обов'язки, передбачені ст.76 КК України, а саме, періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробаціі, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Начальник Болградського районного сектору №1 філії ДУ "Центр пробації" в Одеській області ОСОБА_4 звернулася до суду з поданням про звільнення засудженого від призначеного покарання у зв'язку із декриміналізацією вчинених ним діянь, оскільки загальна сума завданої матеріальної шкоди становить 1006,66 грн., що станом на день крадіжки складає суму менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином внесені законодавцем зміни, відповідно до Закону України № 3886-ІХ від 18.07.2024 року, призвели до декриміналізації діяння, а дія Закону має зворотну дію у часі, тому скасовує кримінальну відповідальність у разі заподіяння злочином меншої шкоди, ніж встановлено нормою закону. Представник пробації посилається на те, що передумовою для початку провадження щодо звільнення засудженого від відбування покарання за ч.2 ст.74 КК України завжди є прийняття і набрання чинності спеціальним законом, яким усувається караність діяння, за яке особу засуджено.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримала подання та просила його задовольнити, звільнивши засудженого ОСОБА_5 від призначеного йому покарання.
Засуджений ОСОБА_5 в судове засіданні не з'явився, надав 18 листопада 2024 року заяву про застосування до нього декриміналізації, та це питання просить розглянути без його участі, з поданням погодився.
Вислухавши думку прокурора, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що подання задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Так, законом № 3886-IX змінено ст. 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна) та посилено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, зокрема, передбачено її в КУпАП (чого не було в попередній редакції) якщо вартість викраденого майна не перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - НМДГ).
Відповідно до Закону № 1449-VI за ст. 51 КУпАП викрадення чужого майна є дрібним, якщо вартість викраденого не перевищує 0,2 НМДГ. При призначенні покарання за крадіжку, вчинену в умовах воєнного стану, відбувається порушення принципу домірності, коли однакова відповідальність настає за злочини, що очевидно є більш тяжкими, і за правопорушення, які до внесення змін Законом № 2117-IX розглядалися як злочини невеликої тяжкості або навіть як проступки, як, наприклад, у випадку ч. 1 ст. 185 КК. Така ситуація потребує врегулювання шляхом підняття розміру суми, яка розмежовує адміністративну та кримінальну відповідальності за крадіжку, тобто суд під час розгляду справ, по яких ще не ухвалено вирок, повинен визначити вартість викраденого майна та визначити до якої відповідальності особу необхідно притягувати: кримінальної та адміністративної, а необхідно враховувати вартість предмету кримінального правопорушення або адміністративного. До судового розгляду це визначає орган досудового розслідування.
Назва і суть Закону України № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» вказують на те, що йдеться виключно про посилення адміністративної відповідальності за дрібне викрадення чужого майна.
Відповідно до ст. 58 Конституції України нормативно-правові акти, що посилюють відповідальність за адміністративно-правові делікти, не мають зворотної дії у часі.
Якщо виходити з того, що Закон № 3886-IX має зворотну дію в часі в розумінні ст. 5 КК, то стає очевидним, що особи, які до набрання чинності цим Законом вчинили викрадення чужого майна у розмірі від 0,2 до 2 НМДГ взагалі не підлягають ні кримінальній, ні адміністративній відповідальності (посиленій Законом № 3886-IX) за такі діяння, що прямо суперечить як ідеї, так і меті самого цього Закону і, безсумнівно, є явно несправедливим.
Конституційний Суд України (далі - КСУ) в Рішенні № 6-рп/2000 від 19 квітня 2000 року в справі № 1-3/2000 надав офіційне тлумачення положень статті 58 Конституції України та норм Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі), які усувають караність діяння або пом'якшують покарання. Ці висновки мають бути застосованими щодо Закону № 3886-IX.
Розв'язуючи їх, КСУ виходив із того, що відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Закріплений в Конституції України принцип неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів узгоджується з міжнародно-правовими актами, зокрема Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (стаття 15), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 7). В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).
КСУ зазначив, що зіставлення положень статей 8, 58, 92, 152, пункту 1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України та відповідних положень КК про зворотну дію закону в часі дає підстави до висновку, що виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є кримінальними правопорушеннями, та встановлюється відповідальність за їх вчинення.
Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.
КСУ означив, що бланкетна диспозиція кримінально-правової норми називає або описує кримінальне правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права. Основна особливість такої диспозиції полягає в тому, що визначена в ній норма має загальний і конкретизований зміст.
Загальний зміст бланкетної диспозиції передається словесно-документною формою відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу України і включає положення інших нормативно-правових актів у тому вигляді, в якому вони сформульовані безпосередньо в тексті статті. Саме із загальним змістом бланкетної диспозиції пов'язане визначення кримінальним законом діяння як правопорушення та встановлення за нього кримінальної відповідальності.
Натомість конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює кримінально-правову норму більш конкретним змістом.
Зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону. Кримінально-правова норма залишається незмінною. Отже, кримінальний закон у такому разі не можна вважати новим - зміненим законом - і застосовувати до нього положення частини 1 статті 58 Конституції України та КК, які визначають зворотну дію закону в часі.
Вказана вище позиція Конституційного Суду України є незмінною, суттєвих змін нормативного регулювання в питанні визначення поняття та підстав до застосування зворотної дії закону України про кримінальну відповідальність не відбулося, об'єктивних підстав до її зміни немає.
Відповідно до ч.1 ст. 92 Закону України «Про Конституційний Суд України» свою юридичну позицію КСУ викладає, зокрема, у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення.
Отож, висновки Конституційного Суду України не надають жодних підстав сприймати Закон № 3886-IX - новим законом України про кримінальну відповідальність, відповідно, до нього не застосовуються ч. 1 ст. 58 Конституції України та ч. 1 ст. 5 КК.
Рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст. 151-2 Конституції України). При цьому, офіційне тлумачення Конституції України є виключною компетенцією Конституційного Суду України, серед інших повноважень, зазначених у вказаному Законі, як і право розвивати і конкретизувати визначену цим Судом юридичну позицію.
За приписами ст. 2 КУпАП зміни до ст. 51 цього Кодексу є змінами законодавства про адміністративні правопорушення, яке складається з вказаного Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо.
Конституційний Суд України визначив, що приписи закону, яким до іншого закону внесено зміни, із набранням чинності є нормами закону, до якого внесено зміни (див. перше речення підпункту 1.4 пункту 1 описової частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021).
Отже, Закон №3886-IX є складовою законодавства про адміністративні правопорушення, з огляду на що зміни ст. 51 КУпАП не можна вважати новим - зміненим законом України про кримінальну відповідальність, відповідно, застосовувати положення ч.1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК, які визначають зворотну дію закону в часі.
Поняття «закон України про кримінальну відповідальність» визначається виключно приписами КК, який задля виконання завдання, визначеного в ч. 1 ст. 1 цього Кодексу визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, які їх вчинили.
Також у ч.1 ст. 3 КК визначено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, а в ч. 3 цієї статті, що кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.
За ч. 2 ст. 3 КК закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності.
При цьому в ч. 2 ст. 4 КК визначено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, а за ч. 3 цієї статті - часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.
Отже, в контексті приписів ст. 58 Конституції України та норм Кримінального кодексу України безпідставним є застосування положень ст. 5 КК до ст. 51 КУпАП, які є законодавством України про адміністративні правопорушення і з набранням чинності не включені до КК, авжеж, за відсутності підстав для того.
Єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України (ч. 1 ст. 2 КК).
За приписами ч. 6 ст. 3 КК зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до КК та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.
При цьому, приписи ч. 6 ст. 3 КК спрямовані на вирішення завдань і досягнення мети, притаманних оприлюдненню законів (їх опублікуванню), проте аж ніяк не встановлені задля нівелювання норм КК, передбачених статтями 1, 2, 3, 4 цього Кодексу, і підлягають застосуванню у взаємозв'язку із ними, приписами Конституції України та їх офіційними тлумаченнями, які здійснені Конституційним Судом України.
Положення Закону № 3886-IX, як положення більш суворого закону про адміністративну відповідальність, ніж закону, що діяв в попередній редакції, не передбачають того, що положення ст. 58 Конституції України застосовуються до цього Закону, і це свідчить про підкреслену і свідому позицію законодавця в сфері диференціації юридичної відповідальності, за якою законотворець (який звісно ж обізнаний із висновками КСУ в Рішенні № 6-рп/2000 від 19 квітня 2000 року і поза розумним сумнівом виважено враховує їх в законотворчій діяльності) обрав саме такий спосіб вирішення окресленої ним проблеми, що виключає застосування зворотної дії в часі закону України про кримінальну відповідальність до осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання чинності Законом № 3886-IX, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Обраний законодавцем спосіб регулювання суспільних відносин, на противагу висновкам об'єднаної палати, не містить шпарин, що виключають як кримінальну, так і відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень, стосовно протиправного викрадення чужого майна від 0,2 до 2 НМДГ.
З цього виходить, що ст. 51 КУпАП, з одного боку, і ст. 185 КК (чи інші вказані), з іншого, сполучені між собою як взаємопов'язані норми «кримінального» закону, які сукупно визначають обсяг «криміналізованої» поведінки. З цього слідує, що зміна Законом № 3886-IX обсягу норми, передбаченої ст. 51 КУпАП, не призвела до зміни загального обсягу «криміналізованої» поведінки. По суті, маємо дійти висновку, що статтями 185, 190, 191 КК передбачено кваліфіковані склади «кримінальних правопорушень» щодо тих, про які йдеться у відповідних частинах ст. 51 КУпАП.
Закон № 3886-IX є складовою законодавства про адміністративні правопорушення, отже зміни, внесені цим Законом до ст. 51 КУпАП, не є новим - зміненим законом України про кримінальну відповідальність.
Стаття 58 Конституції України не підлягає застосуванню щодо ст. 51 КУпАП в редакції Закону № 3886-IX, оскільки вказаним законом посилено відповідальність за вчинення дрібних викрадень (адміністративних деліктів).
Положення ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК, які визначають зворотну дію в часі закону України про кримінальну відповідальність, не застосовуються до осіб, які вчинили кримінальні правопорушення у формі крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати (статті 185, 190, 191 КК) до набрання чинності Законом № 3886-IX, відбувають покарання або мають не погашену чи не зняту судимість.
Правозастосовна позиція, за якою положення ст. 5 КК застосовуються до Закону № 3886-IX, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ст. 58 Конституції України, офіційне тлумачення яких здійснив Конституційний Суд України в Рішенні від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 щодо випадків, коли змінюються нормативно-правові акти інших галузей права, посилання на які містить диспозиція кримінально-правової норми.
В даному випадку суд вважає за можливим відступити від висновку об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду права № 278/1566/21, в якому визначено, що Закон № 3886-IX є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи у значенні ст. 5 КК.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, в даному випадку судом вже визначено покарання за кримінальним законом та застосувати норми адміністративного не є можливим, тому подання задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.539 КПК України, суд -
У задоволенні подання начальника Болградського районного сектору №1 філії ДУ "Центр пробації" в Одеській області ОСОБА_4 про звільнення засудженого від призначеного покарання у зв'язку із декриміналізацією вчинених ним діянь, призначеного вироком суду щодо засудженого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Великомарівка Великомихайлівського району Одеської області - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 7 днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1