Дата документу 13.11.2024
Справа № 334/6310/24
Провадження № 2/334/2655/24
13 листопада 2024 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Фетісова М.В., за участю секретаря судового засідання Засько О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
за участю: представника позивачки адвоката Заруднього І.В., відповідача ОСОБА_2 ,
встановив:
позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати за нею права власності на 63/100 частки та права власності за відповідачем на 37/100 частки квартири АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовує тим, що з 20.07.2019 між сторонами укладено шлюб. Сторони мають спільну малолітню дитину, яка проживає разом з матір'ю. Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 20.11.2023 у справі № 334/8518/23 шлюб між сторонами розірвано. 13.04.2020 позивачкою продана квартира АДРЕСА_2 в сумі 20 959 гривень, яка була її особистою приватною власністю. 07.02.2020 сторонами за спільні кошти була придбана квартира АДРЕСА_3 в сумі 540 760 гривень, яка 11.09.2020 була продана за 470 612 гривень та в цей же день нею була придбана квартира АДРЕСА_1 за домовленістю сторін за 637 100 гривень. Оскільки спірна квартира була придбана сторонами за 637 100 гривень, що значно більше за суму грошових коштів, отриманих за квартиру, яка до цього була продана, особисто нею здійснена доплата грошових коштів в сумі 166 488 гривень, отриманих від продажу належної їй на праві особистої приватної власності квартири. Відповідач заплатив за квартиру 470 612 гривень/2=235 306 гривень, вона заплатила 470 612 гривень/2+166 488 гривень=401 794 гривні. Таким чином частка відповідача у спірному майні повинна становити 37/100, а її частка 63/100, а не 1/2 частка, як встановлено законом.
Відповідач подав відзив на позов, в якому зазначив, що позовні вимоги позивачки не визнає повністю та пояснив, що квартиру, яку вони придбали з позивачкою за спільні сумісні кошти, він поділити згоден, але не згоден з запропонованим останньою методом розподілу, оскільки спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності, а частки майна чоловіка та дружини є рівними. Тому він наполягає розділити квартиру в рівних долях по 1/2 частці квартири кожному. Квартира була придбана у період зареєстрованого шлюбу за спільні кошти. Підпис на всіх копіях документів відрізняється від підпису позивачки, позивачка вказала невірно свій РНОКПП, як місце фактичного проживання позивачка вказала адресу: АДРЕСА_4 , яку вона продала ОСОБА_3 за 20 959 гривень, при цьому вказує, що здійснила доплату за спірну квартиру в сумі 166 488 гривень від продажу квартири, яка належала їй на праві особистої приватної власності. Він приймає участі у вихованні спільної з позивачкою дитини, щомісяця надсилає позивачці кошти на утримання дитини, заборгованості не має, навідує дитину серед неділі та забирає на вихідні дні до себе додому. Дійсно він з позивачкою продали квартиру АДРЕСА_3 , яку придбали у шлюбі за 470 612 гривень та були співвласниками по 1/2 частині, також в цей день придбали квартиру АДРЕСА_5 за 637 100 гривень. Різницю в сумі 166 488 гривень між проданою та купленою квартирами сплатили спільними сімейними коштами.
Ухвалою про відкриття провадження у справі від 12.08.2024 відкрите провадження у справі, призначений розгляд справи у загальному позовному провадженні та призначене підготовче засідання. Ухвалою про призначення судового розгляду від 27.09.2024 закрите підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті.
Позивачка в судове засідання не з'явилася. Повідомлялася належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Причини неявки на повідомила. Заяву про розгляд справи без її участі не подала.
Представник позивачки адвокат Зарудній І.В. позов та обставини, якими він обґрунтований, підтримав.
Відповідач позов не визнав, з урахуванням обставин, викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення представника позивачки та відповідача, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Сторони перебували у шлюбі з 20.07.2019 до 20.11.2023, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 20.07.2019та копією рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 20.11.2023 у справі № 334/8518/23.
Від шлюбу сторони мають спільну дитину - доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 13.08.2020.
07.02.2020 сторони набули у власність квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 07.02.2020, реєстровий № 298.
13.04.2020 позивачка відчужила квартиру АДРЕСА_2 , яка належала їй на підставі договору дарування від 15.12.2017, реєстровий № 1156, що підтверджується договором купівлі-продажу від 13.04.2020, реєстровий № 252. Продаж квартири вчинений за 280 959 гривень (пункт 2 договору).
11.09.2020 сторони відчужили квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 11.09.2020, реєстровий № 1325. Продаж квартири за домовленістю сторін вчинений за 470 612 гривень (пункт 4 договору).
У цей же день позивачка ОСОБА_1 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира) на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.2020, реєстровий № 1327. Відповідно до пункту 4 договору продаж квартири за домовленістю сторін вчинений за 637 100 гривень.
Вказана обставина також підтверджується інформаційною довідкою з ДРРП від 23.07.2024 № 387953356.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже за змістом вказаної норми щодо майна, придбаного під час шлюбу, діє презумпція його спільності для подружжя, доки один з них не доведе його придбання за особисті кошти.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя відповідно до положень частини першої статті 61 Сімейного кодексу України може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до положень ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.
При вирішенні спорів про належність майна на праві спільної сумісної власності подружжю, суду в першу чергу належить встановити час набуття такого майна. При встановленні судом факту набуття майна у період шлюбу, на таке майно поширюється презумпція спільності майна подружжя. Факт набуття майна у період шлюбу доводить той із подружжя, який на нього посилається в обґрунтування своїх вимог про поділ такого майна. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу є спільним сумісним майном.
Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Суд встановив, що 13.04.2020 під час шлюбу між сторонами позивачка здійснила продаж квартири АДРЕСА_2 , яка належала їй на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування від 15.12.2017, за 280 959 гривень. Набуті внаслідок продажу квартири грошові кошти також належали позивачці на праві особистої приватної власності.
11.09.2020 сторони відчужили належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_3 за 470 612 гривень. Грошові кошти, отримані сторонами внаслідок відчуження квартири, також належали їм на праві спільної сумісної власності.
В цей же день позивачка набула право власності на спірну квартиру вартістю 637 100 гривень.
Враховуючи незначний проміжок часу між продажом квартири, яка належала позивачці на праві особистої приватної власності та придбанням спірної квартири (майже п'ять місяців), співвідношення вартості квартир, за які було здійснено купівлі-продажі, інші обставини справи, суд вважає доведеним, що доплата різниці між вартістю відчуженої сторонами квартири АДРЕСА_3 вартістю 470 612 гривень та вартістю спірної квартири (637 100 гривень) була сплачена позивачкою власними коштами, отриманими від продажу квартири, що належала їй на праві особистої приватної власності. Вказана доплата склала 166 488 гривень.
При цьому жодного доказу на підтвердження свого аргументу про доплату різниці між вартістю відчуженої сторонами квартири та набутої у власність спірної квартири за спільні грошові кошти сторін відповідачем не подано.
Отже частка особистої приватної власності позивачки у спірній квартирі складає 26/100 (166 488 гривень (вартість доплати різниці) / 637 100 гривень (вартість спірної квартири)).
Інші 74/100 часток спірної квартири належать сторонам на праві спільної сумісної власності, оскільки спірна квартира придбана позивачкою під час шлюбу з відповідачем, та підлягають поділу між ними у рівних частках - по 37/100 часток.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позов необхідно задовольнити та визнати за відповідачем право власності на 37/100 часток спірної квартири, а інші 63/100 часток необхідно залишити у власності позивачки.
Суд не бере до уваги аргументи відповідача щодо його участі у вихованні та утриманні спільної дитини сторін, які не стосуються предмета спору.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58), згідно з якою, принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи вищевказане та задоволення позову із зазначених судом підстав, суд вважає недоцільним надавати детальну відповідь на інші аргументи сторін.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у сумі 4 017,94 гривень.
Керуючись статтями 10-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
ухвалив:
позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 37/100 часток квартири АДРЕСА_1 .
Залишити у власності ОСОБА_1 63/100 частки квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4 017 (чотири тисячі сімнадцять) гривень 94 копійки.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд міста Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Повне рішення складене 25 листопада 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: зареєстроване - АДРЕСА_6 , фактичне - АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ,
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя М.В. Фетісов