ЄУН 387/851/24
Номер провадження по справі 2/387/392/24
13 листопада 2024 року селище Добровеличківка
Добровеличківський районний суд Кіровоградської області у складі
головуючого судді Солоненко Т. В.
із секретарем судового засідання Косюг І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Добровеличківського районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача кошти сплачені за договором оперативного лізингу від 25.02.2021 у розмірі 192000,00 грн та кошти сплачені на технічне обслуговування автомобіля і заміну його складових в розмірі 38979,00 грн, а всього 230 979,00 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 25.02.2021 між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 у простій письмовій формі укладено договір оперативного лізингу з правом викупу, за яким ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 транспортний засіб марки Skoda Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_1 строком на 24 місяці. Договір укладено у визначеній саме відповідачем формі та умовами. В день підписання договору відповідач отримав готівкові кошти в розмірі 9 000,00 грн, про що зазначено в у тексті договору та, у подальшому, на його картковий рахунок, відкритий у АБ «Приватбанк», було перераховано з 02.11.2021 по 18.01.2022 кошти в сумі 183 000,00 грн. Окрім того, у цей період, позивач за власний кошт здійснював технічне обслуговування авто та провів заміну його складових на суму у розмірі 38 979,00 грн. Відтак, позивачем понесені виртати на загальну суму 230 979,00 грн. Рішенням Савранського районного суду Одеської області від 03.05.2023, що набрало законої сили 09.11.2023, витребувано у позивача на користь відповідача ОСОБА_2 транспортний засіб марки Skoda Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_1 . В межах розгляду даної справи позивачу стало відомо, що договір від 25.02.2021 є нікчемним в силу закону. За доводами позивача, за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки, який, в силу положень ст. 799 ЦК України, підлягає нотаріальному посвідченню. З огляду на те, що укладений між позивачем та відповідачем договір оперативного лізингу від 25.02.2021 не посвідчений нотаріально, такий договір є нікчемним в силу закону. Отже, в порядку застосування наслідків недійсності правочину, позивачу підлягає поверненню сплачені ним кошти в межах нікчемної угоди у розмірі 192 000,00 грн та понесені позивачем витрати на обслуговування авто у розмірі 38 979,00 грн, всього 230 979,00 грн. Позивач вважає, що такі кошти є безпідставно отриманими відповідачем згідно положень с. 1212 ЦК України.
Суд, ухвалою від 19.08.2024, за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 387/851/24 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 13.09.2024.
За наслідками судового засідання 13.09.2024 підготовче засідання відкладено на 14.10.2024, про що судом 13.09.2024 постановлено відповідну ухвалу.
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію цивільного процесу та призначено справу до розгляду по суті на 13.11.2024, про що 14.10.2024 постановлено відповідну ухвалу.
Позивач в судове засідання не з'явився. В заяві, що надійшла до суду 28.10.2024, позивач просив слухати справу за його відсутності, проти заочного рішення не заперечує.
Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином, ухвалою суду від 14.10.2024, яка отримана останнім особисто 18.10.2024, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 0690262765098.
Окрім того суд зазначає, що ухвали суду у справі № 387/821/24 офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, доступ до якого є безоплатним та цілодобовим.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про судове провадження у даній справі.
Статтею 43 Цивільного процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Враховуючи положення ст.ст.14, 81 ЦПК України якими в цивільному судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.
Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Згідно із ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
За таких обставин, суд вважає можливим відповідно до статтей 223, 280 ЦПК України, розглянути справу та ухвалити заочне рішення за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів, враховуючи, що представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно із ч.8 ст. 178 ЦПК України у разі не подання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд, ухвалою від 13.11.2024, постановив провести заочний розгляд справи №387/851/24 з винесенням заочного рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як встановлено судом, 25.02.2021 року між ОСОБА_2 (відповідач, орендодавець) та ОСОБА_1 (позивач, орендар) укладено договір оперативного лізингу (а.с.25-27).
За змістом пункту 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає автомобіль у комплектності відповідно до додатку № 1 та № 2 у платне користування на умовах оперативного лізингу транспортного засобу «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_2 , білого кольору, строком на 24 календарних місяці з дати підписання даного договору та додатків №1, 2 обома сторонами.
Пунктом 3.1. договору сторони узгодили, що на дату укладання даного договору орендна плата встановлюється в розмірі 633 у.о. (доларів США) за один календарний (звітний) місцяць експлуатації автомобіля.
Пунктом 3 цього договору встановлено, що орендар вправі експлуатувати автомобіль на підставі даного договору лише на умовах внесення орендної плати вчасно та у повному обсязі та на підставі затвердженого орендодавцем графіка платежів.
Згідно п. 3.3. договору під час підписання даного договору орендар виплачує станову суму в розмірі 9 000 грн.
Пунктом 3.3.1. договору сторони визначили, що при недотриманні умов даного договору дана станова сума буде використана орендодавцем як відшкодування збитку, нанесеного орендарем.
Згідно з п. 7.3 договору за умови виконання орендарем усіх вимог даного договору після закінчення терміну дії договору автомобіль переходить у власність орендаря за допомогою нотаріального оформлення генерального доручення.
Транспортний засіб був переданий відповідачем позивачу 25.02.2021, про що сторони склали акт прийому передачі транспортного засобу № 1 від 25.02.2021 (а.с. 28).
Посилаючись на несплачу ОСОБА_1 (орендарем) платежів, у строки та розмірі, обумовлені договором, ОСОБА_2 (орендодавець) звернувся до Савранського районного суду Одеської області з цивільним позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Рішенням Савранського районного суду Одеської області від 03.05.2023 у справі № 512/160/23 позов ОСОБА_2 задоволено. Ухвалено витребувати з незаконого володіння ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , автомобіль «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_2 , білого кольору, номер кузова - НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрцію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , видане ТСЦ 3541 на користь ОСОБА_2 .. Вирішено питання судових витрат шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1073,60 грн витрат зі сплати судового збору (а.с. 13-17).
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його суду апеляційної інстанції.
За наслідками апеляційного перегляду рішення, Одеський апеляційний суд, постановою від 09.11.2023, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення Савранського районного суду Одеської області від 03.05.2023 у справі № 512/160/23 - без змін.
При цьому суд зважає на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, наведену у постанові від 24.10.2024 у справі № 752/8103/13-ц, за якими, суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими.
Судові рішення у справі № 512/160/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння які набрали законної сили містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є відкритим.
Відповідно до частини другої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалисяі встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Судовими рішеннями у справі № 512/160/23 встановлено, що ОСОБА_1 не сплачені передбачені договором платежі в повному обсязі, останній платіж ОСОБА_1 здійснений 18.01.2022, що не заперечувалось і самим ОСОБА_1 , відтак, спірний автомобіль, згідно з п.7.3 договору не перейшов йому у власність, що і стало підставою задоволення позову, шляхом витребування автомобіля із незаконного володіння.
Звертаючись до суду з позовом, що є предметом розгляду в даній справі (387/851/24) позивач стверджує, що укладений між позивачем та відповідачем договір оперативного лізингу від 25.02.2021 не посвідчений нотаріально, тому є нікчемним в силу закону. Отже, в порядку застосування наслідків недійсності правочину, позивачу підлягає поверненню сплачені ним кошти в межах нікчемної угоди у розмірі 192 000,00 грн та понесені позивачем витрати на обслуговування авто у розмірі 38 979,00 грн, всього 230 979,00 грн. Позивач вважає, що такі кошти є безпідставно отриманими відповідачем згідно положень с. 1212 ЦК України.
Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У відповідності до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа мас право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються спеціальним Законом України «Про фінансовий лізинг», який визначає загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» (тут і надалі у редакції, чинній на час укладення договору) за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Судом встановлено, що укладення між сторонами договору оперативного лізингу від 25 лютого 2021 року відбулось без нотаріального посвідчення.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною 1 ст. 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм Оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням осоюливостей, що встановлюються цим Законом.
Відповідно до ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір про фінансовий лізинг за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.
Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Частиною 1 ст. 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі № 6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року та в постанові Верховного Суду у справі № 468/176/18-ц від 09 березня 2021 року.
Отже, у зв'язку з недотриманням сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення укладеного між ними договору оперативного лізингу від 25 лютого 2021 року цей договір є нікчемним, що дає підстави для застосування ст.216 ЦК України.
Правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору оперативного лізингу від 25 лютого 2021 року мають певні особливості, а саме: з моменту виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин позивач користувався предметом лізингу, який належить на праві власності ОСОБА_2 ..
Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов'язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов'язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об'єкт лізингу, яким він користувався.
Крім того, за змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (ч.1 ст.1212 ЦК України).
Правовідносини за нікчемним договором оперативного лізингу, на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом є кондикційними.
Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави, за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав би заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов'язаний повернути ці кошти власнику на підставі ч.1ст.1212 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду дійшла таких правових висновків про застосування ч. 1 ст. 1212 ЦК України до правовідносин щодо фактичного використання майна без достатньої підстави у постанові від 23 травня 2018 року (справа № 14-77цс18) і підстави для відступу від таких висновків відсутні.
Отже, при застосуванні наслідків нікчемності договору фінансового лізингу, суд повинен повернути сторони договору в попереднє становище з урахуванням наведених вище роз'яснень (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №288/383/15-ц (провадження №61-6009св18).
Згідно наданого позивачем розрахунку зі сплати лізингових платежів до договору оперативного лізингу від 25 лютого 2021 року, ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було сплачено грошові кошти у розмірі 192 000,00 грн та понесені витрати на обслуговування авто в розмірі 38 979,00 грн, що в сукупності становить 230 979,00 грн.
На підтвердження понесення лінзигових платежів позивачем надано копію виписки АБ «Приватбанк», з якої слідує, що з карткового рахунку ОСОБА_3 за період з 25.02.2021 по 18.01.2022 на картковий рахунок ОСОБА_2 перераховано грошові кошти в розмірі 183 000,00 грн.
Відповідно до статті 229 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд зважає, що здійснення позивачем лізингових платежів за договором оперативного лізингу від 25.02.2021 встановлено судовими рішеннями у цивільній справі № 512/160/23, проте розміру таких платежів не визначено. А надані позивачем докази на підтвердження проведення відповідних платежів за вказаним договором не доводять вказаних обставин, і відповідно не стосується предмету спору. За наданою копією виписки АБ «Приватбанк» неможливо ідентифікувати грошові кошти, позаяк платником вказаних коштів є не позивач у справі, а ОСОБА_3 , яка не є стороною у спірних правовідносинах. До того ж зміст копії виписки не містить призначень платежу, що виключає можливість встановити підстави перерахування ОСОБА_3 на рахунок ОСОБА_2 грошових коштів.
Відтак, поданими до суду доказами, позивачем не доведено розміру здійснених лізингових платежів за договором оперативного лізингу від 25.02.2021 на користь відповідача, тому правові підстави задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 38 979,00 грн витрат на обслуговування автомобіля, суд зважає, що вказані витрати не підпадають під дію регулювання положень ст. 1212 ЦК України, адже не є майном (грошові кошти) набутим або збереженим без достатньої правової підстави. Вказані витрати, як вказує сам позивач, пов'язані саме з технічним обслуговуванням автомобіля, який перебував у його користуванні. Поміж з тим, надані на підтвердження зазначених витрат позивачем докази, а саме копії накладних (а.с. 20-24), не ідентифікують ані самого транспортного засобу, ані особи, яка надала послуги з технічного обслуговування, ані особи, яка прийняла такі послуги. Відтак, зазначені копії накладних не підтверджують понесення позивачем витрат на технічне обслуговування автомобіля.
Отже, за результатами встановлених в судовому засіданні фактичних обставин справи № 387/851/24, спірних правовідносин, які виникли між сторонами, а також досліджених доказів, які містяться в матеріалах справи, суд доходить висновку, що в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі, у зв'язку з його недоведеністю.
При цьому, суд відзначає, що інші доводи позивача не спростовують встановлених судом обставин та висновків суду і не можуть впливати на законність судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Згідно частин 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В зв'язку з відмовою в задоволенні позову в повному обсязі, судові витрати у справі покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76-83, 133,141, 209-211, 223, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів відмовити.
Відомості про учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Кіровоградського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 25.11.2024
Суддя Таїсія СОЛОНЕНКО