Справа № 758/10670/24
/заочне/
04 жовтня 2024 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді - Якимець О. І.,
за участю секретаря судових засідань Карпишиної К. С.,
учасники справи не з'явились,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просить стягнути із відповідача заборгованість за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту №00020068367 від 15.06.2020 у розмірі 11 677, 63 грн.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 15 червня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Форза» (правонаступником якого є позивач) та відповідачем укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №00020068367. Відповідно до умов договору відповідачу надано грошові кошти (позику) зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами, передбачених умовами кредитного договору. Відповідачем умови договору не виконувались, внаслідок чого утворилась заборгованість у спірному розмірі, яку позивач просить стягнути з відповідача. Зазначає, що відповідач здійснив оплату на загальну суму 3246,83 грн, зокрема сума останнього платежу - 720,76 грн, дата останнього платежу - 21.09.2020, та припинив вносити платежі, передбачені умовами договору кредиту, а також сплату процентів за користування кредитом. Таким чином, за порушення грошового зобов'язання просить стягнути також проценти за користування поза межами строку дії договору (за період 01.07.2021 по 28.09.2021) та інфляційні втрати (за період 09.08.2020 по 23.02.2022). У відповідності до ст. ст. 549, 625, 1048, 1050, 1054 ЦК України та умов договору, просить позов задовольнити повністю. Разом із тим, просить вирішити питання про розподіл судових витрат, згідно з ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідачем не подано відзив на позов, який містив би заперечення на нього.
30 серпня 2024 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін у справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Представником позивача подано до суду клопотання про розгляд справи у відсутності представника. Просить повністю задовольнити позовні вимоги та у разі неявки відповідача без поважних причин не заперечує проти заочного вирішення справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце судового засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив на позовну заяву, а відтак, враховуючи що позивач не заперечує проти заочного вирішення справи та враховуючи наявність умов передбачених ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу, яка внесена до протоколу судового засідання, про заочний розгляд справи з дотриманням вимог, встановлених ст. 281 Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно з ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.
Суд установив, 15 червня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Форза» та ОСОБА_1 укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №00020068367 (далі- договір).
Відповідно до умов договору відповідачу надано грошові кошти (позику) у розмірі 3098,00 грн на умовах строковості у строк до 30.06.2020, зі сплатою відсотків за користування такими коштами з базовою процентною ставкою 1,85 % на день. Процентна ставка у разі користування поза межами строку становить 2,50% на день.
30 червня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Форза» та ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» укладено договір факторингу №20210630-Ф/2, згідно якого позивач набув статус кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників, зокрема за договором фінансового кредиту №00020068367 від 15.06.2020.
Відповідно до умов даного договору кредитор відступив новому кредитору заборгованість що виникла та існує за договором фінансового кредиту №00020068367 від 15.06.2020 у розмірі 4014,96 грн, з яких: 3098,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 916,96 грн - залишок заборгованості за відсотками, що підтверджено витягом з реєстру прав вимог №1 від 10.06.2024.
Відтак, до нового кредитора перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні у обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав у відповідності до ст. 514 ЦУК України.
Таким чином, між сторонами склались кредитні правовідносини, які регулюються параграфом 2 (кредит) глави 71 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно з ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, кредитодавець взяті на себе зобов'язання за спірним кредитним договором виконав та надав грошові кошти відповідачу у вигляді кредитного ліміту. Тобто виконав зі своєї сторони умови договору, у відповідності до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 цієї статті).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, який у силу ч.4 ст.264 ЦПК України враховується судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Щодо виконання зобов'язань за кредитним договором із сторони відповідача, то останній ухиляється від їх виконання.
Так, відповідно до розрахунку, який наданий позивачем, заборгованість відповідача становить у розмірі 11 677,63 грн, з яких: 3 098,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 916,96 грн - залишок заборгованості по процентам за користування кредитом, 6 970,50 грн - залишок заборгованості по простроченим процентам за користування поза межами строку дії договору (за період 01.07.2021 по 28.09.2021); 692,17 грн - інфляційні втрати (за період 09.08.2020 по 23.02.2022).
Щодо нарахованих новим кредитором процентів за користування кредитними коштами за період з 01.07.2021 по 28.09.2021, суд зазначає наступне.
Договором №00020068367 від 15.06.2020 встановлено строк дії договору, тобто дата повернення кредиту 30.06.2020.
Отже, строк дії договору на якому ґрунтуються спірні вимоги, сплив, а отже, сплив і строк на нарахування відсотків за користування кредитними коштами.
Закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору. Строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати.
Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16).
Відтак, суду прийшов до переконання про те, що новим кредитором неправомірно здійснювалося нарахування процентів за користування кредитом за період з 01.07.2021 по 28.09.2021 у розмірі 6 970,50 грн, оскільки відносини щодо зазначеної заборгованості перебували поза відносинами за кредитним договором, а відтак в цій частині позову слід відмовити.
Одночасно позивачем правомірно нараховано за період з 09.08.2020 по 23.02.2022 індекс інфляції від суми заборгованості, оскільки відповідач мав обов'язок повернути безпідставно отриманні кошти кредитору або новому кредитору.
Будь-яких доказів на спростування розрахунку заборгованості відповідачем не надано, такий не оскаржувався, а відтак є чинним, а тому приймається судом до уваги.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що відповідач взятих на себе кредитних зобов'язань в строки передбачені договором кредиту належним чином не виконав, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню та становлять у розмірі 4707,13 грн, а відтак позов в цій необхідно задовольнити, а щодо нарахованих прострочених відсотків за користування кредитними коштами новим кредитором у розмірі 6 970,50 грн слід відмовити.
У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову до суд сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн, що підтверджено платіжним дорученням, яке міститься у матеріалах справи. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у сумі 968,96 грн.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного.
Із матеріалів справи убачається, що 16.08.2024 між позивачем та адвокатом Бачинським О. М. укладено договір про надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаннях з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 цього Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Повертаючись до матеріалів справи, яка розглядається, суд зазначає про те, що відповідно до укладеної угоди адвокат надає позивачу правничу допомогу в обсязі та на умовах, визначених договором.
За надання правової допомоги клієнт зобов'язується виплатити адвокату фіксовану суму винагороди у розмірі 7000,00 грн (п. 4.2 договору).
З урахуванням наведеного, оцінюючи об'єктивно складність цієї справи, предмет спору з урахуванням ціни позову за майновою вимогою, задоволення судом позовних вимог частково, враховуючи, складання заяв по суті та відсутність судових засідань у цій справі; з огляду на приписи ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 2000,00 грн, що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг, а відтак заяву представника позивача задовольнити частково.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 265, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за кредитним договором №00020068367 від 15.06.2020 у розмірі 4 707 (чотири тисячі сімсот сім) гривень 13 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» судовий збір у сумі 968,96 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», місцезнаходження - місто Львів, вулиця С. Бандери, 87, офіс 54, код ЄДРПОУ 42655697;
відповідач ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя О. І. Якимець