22 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 460/1068/24 пров. № А/857/9503/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року (суддя - Комшелюк Т.О., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Рівне, дата складання повного тексту - 18.03.2024),
в адміністративній справі №460/1068/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У січні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 16.07.2019 року по 16.01.2024 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100; 2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 16.07.2019 року по 16.01.2024 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100; 3) зобов'язати відповідача здійснити позивачу компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу»; 4) стягнути за рахунок відповідача судові витрати на користь позивача в розмірі 1211,20 грн..
Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18.03.2023 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 “Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу». У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 605,60 грн..
З цим рішенням суду першої інстанції частково не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає скаржник, що рішення суду першої інстанції в оскарженій частині підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (позивач) покликається на те, що суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин в більшій частині нарахування та виплатити середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та здійснення компенсації сум податку з доходів фізичних осіб прийняв законне та обґрунтоване рішення. Однак скаржник вважає, що суд неправомірно застосував норму статті 117 КЗпП України в тій редакції, яка почала діяти від 01.07.2022, а саме, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Оскільки виникненням спору можна вважати день звільнення позивача, тобто 16.07.2019, то варто застосовувати редакцію статті 117 КЗпП України в тій редакції, яка діяла до 01.07.2022, а саме, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тобто, при вирішення даного спорку має застосовуватись норма статті 117 КЗпП України без терміну. Застосування саме цієї норми значно впливає на визначення суми середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тому з врахуванням редакції статті 117 КЗпП України, яка діяла до 01.07.2022, на переконання позивача, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За результатами апеляційного розгляду апелянт (позивач) просить оскаржене рішення суду від 18.03.2023 скасувати в частині нарахування та виплатити позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, і прийняти нову постанову, якою зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Також з цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає скаржник, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (відповідач) покликається на те, що при вирішенні спірних правовідносин судом не враховано, що позивач не звільнений з військової служби, а саме, після виключення зі списків з підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_3 був зарахований в списки задля проходження служби в іншу військову частину. Зважаючи на вказані обставини, підстави для притягнення відповідача до відповідальності, передбаченої вимогами статті 117 КЗпП України відсутні й у відповідача не було підстав для вирішення питання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.07.2019 по 16.01.2024. Також скаржник звертає увагу на те, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, зокрема, період затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями.
За результатами апеляційного розгляду апелянт (відповідач) просить оскаржене рішення суду від 18.03.2023 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позовних вимогах позивача повністю.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційних скарг позивача та відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає. В той же час апеляційну скаргу відповідача необхідно задоволити.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 у період з жовтня 2015 року по липень 2019 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) від 16.07.2019 №95 капітана ОСОБА_1 , заступника військового комісара - начальника відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_6 , призначеного наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_7 » (по особовому складу) від 29 травня 2019 року № 160 на посаду заступника командира групи матеріального забезпечення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби м. Володимир-Волинський Волинської області. З 16 липня 2019 року виключено із списків особового складу територіального центру комплектування та усіх видів забезпечення (а.с. 9).
ІНФОРМАЦІЯ_8 був структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_1 та перебував у нього на фінансовому забезпеченні. Нараховування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалась у ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 у справі №460/3047/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 16.07.2019 відповідно до абз. 3, 4, 5, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На виконання цього рішення суду у справі №460/3047/23 відповідач 16.01.2024 виплатив позивачу вказані кошти в сумі 52165,18 грн, що підтверджується банківською випискою про надходження по картці/рахунку за 16.01.2024 (а.с. 10).
Позивач вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено повний розрахунок при звільненні, звернувся із цим позовом до суду.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.91 (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закону України №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції на час виключення позивача зі списків), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Порядок звільнення військовослужбовців встановлений розділом ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення).
Згідно з п.233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 242 цього Положення, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.
Разом з тим, вказаним Положенням визначені не тільки питання звільнення військовослужбовців, визначені також питання переміщення військовослужбовців.
Так, пунктом 110 Положення визначено, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється: - між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з'єднання, військові частини та оперативні командування; - між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України; - між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
Форма та порядок надання клопотання визначаються Міністерством оборони України.
Переміщення осіб офіцерського складу між видами Збройних Сил України, з'єднаннями, військовими частинами та оперативними командуваннями, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з'єднання, військові частини та оперативні командування, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи.
Призначення на посади, що належать до номенклатури посад нижчої посадової особи, здійснюється наказами тих командирів (начальників), до номенклатури призначення яких належать посади, з яких переміщуються військовослужбовці.
Отож, законодавством відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ.
У випадку переміщення військовослужбовця, такий продовжує нести військову службу та отримувати грошове забезпечення.
Матеріалами розглядуваної справи підтверджується, що наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) від 16.07.2019 №95 ОСОБА_1 вважається таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби м. Володимир-Волинський Волинської області. З 16 липня 2019 року виключений із списків особового складу територіального центру комплектування та усіх видів забезпечення.
Як уже було вказано судом вище, на виконання рішення суду від 19.07.2023 у справі №460/3047/23, 16.01.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснив нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію-різниці за період з 01.03.2018 по 16.07.2019 в сумі 52165,18 грн, що не заперечується сторонами у цій справі.
Спірними правовідносинами у вказаній справі є належне нарахування та виплата позивачу середнього грошового забезпечення, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період з 16.07.2019 по день фактичного розрахунку - 16.01.2024.
У своїх вимогах позивач просить стягнути такий середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні, посилаючись на ст.ст. 116, 117 КЗпП України, які регламентують питання відповідальності за затримку розрахунку саме при звільненні, враховуючи, що спеціальне законодавство щодо проходження служби військовослужбовцями не регулює правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим застосуванню підлягають норми КЗпП України.
Колегія суддів враховує, що за приписами ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
За змістом статті 117 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року), в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.
Так, згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації-різниці грошового забезпечення - січень 2024), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Разом з тим колегія суддів зауважує, що як уже було вказано судом вище, переміщення по військовій службі не є тотожнім звільненню з військової служби.
У цій справі судом встановлено, що позивач не звільнявся з військової служби з 16 липня 2019 року, а виключений із списків особового складу територіального центру комплектування та вибув до нового місця служби - військової частини НОМЕР_1 , згідно наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_7 » (по особовому складу) від 29 травня 2019 року №160.
Таким чином, у розглядуваній ситуації відповідач ІНФОРМАЦІЯ_10 не може нести відповідальність передбачену статтею 117 КЗпПУ щодо виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки звільнення ОСОБА_1 з військової служби не відбулося. Питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) без фактичного звільнення положеннями статі 117 КЗпП України не регламентуються.
З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
За наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача у відповідній частині являється обгрунтованою і підлягає задоволенню.
Водночас, з врахуванням безпідставності позовних вимог, не підлягає до задоволення апеляційна скарга позивача.
У відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення суду з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з недотриманням норм матеріального права, що у свою чергу стало підставою для помилкового вирішення справи та часткового задоволення позовних вимог, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - задоволити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року в адміністративній справі №460/1068/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - скасувати і прийняти нову постанову.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль