22 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 460/3544/24 пров. № А/857/18808/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року (ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження у м. Рівному, суддею Нор У. М.) у справі № 460/3544/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач) в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Рівненській області щодо підготування та направлення подання до Головного управління Казначейства у Рівненській області для повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Рівненській області сформувати подання до Головного управління Казначейства у Рівненській області для повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21.02.2024 позивач придбав нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . При нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу ним сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1 відсотка від вартості об'єкта нерухомого майна, що становить 21 480,00 грн. Він звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про повернення сплаченого ним збору. Проте відповідач листом відмовив у повернені збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Вважає, що такий збір сплачено безпідставно, оскільки житло придбавалося ним вперше, а відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 № 400/97-ВР (далі - Закон № 400/97-ВР) громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. При цьому посилається на норми Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998 із змінами (далі - Порядок № 1740) та Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відсутність правового механізму виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (зі змінами), а також перевірки факту придбання житла вперше, враховуючи, що він є переміщеною особою з окупованих територій, він не повинен нести негативні наслідки, зокрема бути позбавлений права повернути безпідставно сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 21 480,00 грн. Зазначає, що у матеріалах справи є всі можливі допустимі докази, щодо придбання ним житла вперше і тому вважає дії відповідача неправомірними, адже відповідач не надав підтверджень щодо наявності у нього придбаного житла не вперше.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі КАС України) у зв'язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 21.02.2024 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з договору ціна нерухомого майна, що купується покупцем за цим договором, становить 2 148 000,00 грн.
Вказаний договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Фесюк Т. В. та зареєстрований в реєстрі за № 787.
Перед укладенням цього договору позивач сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1 відсотка від вартості придбаного житла, а саме 21 480,00 грн, що підтверджується квитанцією №3809877019079612 від 21.02.2024.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Відповідач листом у відповідь на звернення позивача повідомив про відсутність підстав для повернення вказаного збору та, серед іншого, зазначив, що у складі документів ОСОБА_1 відсутні документи, визначені підпунктом "в"-"г" пункту 152 Порядку № 1740: заява фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), оформлена у відповідності до підпункту 8.9 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.12.2010 за № 1318/18613; крім того, відсутні дані про невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду з 1992 року, виданий центром надання адміністративних послуг, (документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року); відсутня довідка за реквізитами, видана банком. Враховуючи наведене, відповідач, вказав, що підстави для повернення коштів відсутні.
Позивач не погоджується з такою відмовою відповідача, вважає, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачено ним безпідставно, оскільки житло придбавалося вперше, а тому звернувся до суду з цією позовною заявою.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено дотримання ним передбаченої Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (далі - Порядок № 1740), процедури на стадії звернення до пенсійного органу про повернення помилково сплаченого збору, при цьому, відповідач довів правомірність своїх дій та рішень, чим спростував твердження позивача про порушення його прав та інтересів.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з такого.
Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 № 400/97-ВР (далі - Закон № 400/97-ВР).
Відповідно до абзацу 1 пункту 9 статті 1 Закону № 400/97-ВР платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Абзацом 5 пункту 9 статті 1 Закону № 400/97-ВР також передбачено, що нотаріуси щокварталу, до 20 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають до органів Пенсійного фонду України за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса звіт про укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна, включаючи інформацію про вартість такого майна та суму сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в порядку та за формою, визначеними Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 8 статті 2 Закону № 400/97-ВР об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених у пункті 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
На обов'язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору в таких розмірах: для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - 1 відсоток від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону (пункту 10 частини 1 статті 4 Закону № 400/97-ВР).
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовані і у Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (далі - Порядок № 1740).
Згідно з пунктом 15-1 Порядку № 1740 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 15-3 Порядку № 1740 визначено, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Отже, з наведеного видно, що громадяни, які придбавають нерухоме майно, зокрема квартиру, вперше не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, тобто звільнені від його сплати в розмірі 1 % від вартості нерухомого майна (квартири), зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна.
Разом з цим, суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» від 23.09.2020 № 866 внесені зміни до Порядку № 1740, а саме:
- пункт 15-2 доповнений підпунктами “в» і “г» такого змісту: збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо:
в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);
г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов;
Крім того, пункт 15-3 доповнено абзацом такого змісту:
“Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах “в» і “г» пункту 152 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Зазначена постанова Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 866 “Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» набрала чинності 26.09.2020.
Із системного аналізу наведених вище правових норм слідує, що з 26.09.2020 держава конкретизувала законодавство, яке регламентувало підстави та процедуру звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Зокрема, держава чітко визначила коло осіб, які у розумінні Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» вважаються такими, що придбавають житло вперше (до придбання житла особа не набувала права власності на інше житло в будь-який із перелічених способів: не приватизувала державний житловий фонд, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя); перелік документів, котрі особа повинна зібрати та надати для підтвердження того, що вона вперше придбаває житло.
Суд зазначає, що починаючи з 26.09.2020 в рамках чинного законодавства держава створила цілком дієвий механізм, за умови дотримання якого фізична особа, що придбаває житло вперше та, відповідно, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого майна (житла), не сплачує збір при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу.
Для цього фізична особа подає нотаріусу:
- заяву про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя);
- відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло,
- дані про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року)
За умови отримання від фізичної особи таких документів нотаріус на підставі абзацу четвертого пункту 15-3 Порядку № 1740 здійснює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Суд зазначає, що особа, яка вперше придбаває житло, за умови подання нотаріусу необхідних документів, не сплачує збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна. Водночас подання вказаних документів є правом позивача, а не його обов'язком.
Якщо ж особа помилково сплатила збір при посвідченні договору купівлі-продажу майна, то вона може подати заяву до пенсійного органу про повернення помилково сплачених коштів з бюджету.
До такої заяви особа має додати пакет документів, визначений підпунктом “в» пункту 15-2 Порядку № 1740 на підтвердження того, що житло придбавається вперше.
Тобто, законодавець у випадку помилкової сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна покладає на особу подання певного пакету документів, встановленого Порядком № 1740, для виникнення у пенсійного органу обов'язку формування подання про повернення помилково сплачених коштів.
Як видно з матеріалів справи, позивач до заяви, поданої відповідачу, долучив інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 366601709 від 20.02.2024; інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 366701132 від 21.02.2024; копія договору купівлі-продажу від 21.02.2024; копія витягу з ДРРП; відповідь на звернення від 11.03.2024 № 115.40/01-05/279; квитанція №3809877019079612; лист виконавчого комітету Зуївської селищної ради від 25.02.13 № 01-21/98 і цей факт не заперечується сторонами.
Проте, усіх необхідних документів, визначених п. 15-2 Порядку № 1740, на підтвердження того, що житло придбане позивачем вперше, надано не було.
Зокрема, позивачем не подано до органу пенсійного фонду:
1. заяву про те, що він не має та не набував права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя);
2. відомостей, які підтверджують факт відсутності зареєстрованого права власності на житло, набутого до запровадження Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у 2013 році (архівна складова частини Реєстру), що підтверджується інформацією на підставі даних обліку технічної інвентаризації щодо зареєстрованого права приватної власності на житло за суб'єктом до 31.12.2012;
3. відсутні дані про невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду з 1992 року виданий центром надання адміністративних послуг (документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року).
4. відсутня довідка за реквізитами, видана банком.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта про те, що ним належними доказами підтверджено факт придбання житла вперше, позаяк чинне законодавство встановлює чіткі та конкретні вимоги, а також перелік документів, які мають бути подані для повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для формування подання про повернення позивачу сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за встановлених обставин.
Колегія суддів зауважує, що особа може скористатися правом та механізмом реалізації відповідного права лише за законом, чинним на час прояву реального бажання скористатися відповідним правом та механізмом. При цьому, реальність бажань означає те, що особа звернулася до відповідно суб'єкта владних повноважень у встановлений спосіб та із заявою встановленої форми із наданням всіх необхідних документів (виконанням всіх вимог законодавства, що регулює порядок реалізації відповідного права).
Колегія суддів зазначає, що з метою реалізації права особи на повернення помилково сплаченої суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу майна вона має подати перелік документів, передбачених підпунктом «в» п. 15-2 Порядку № 1740, чинним на час вираження волевиявлення такої особи. При цьому суд звертає увагу, що чинні норми не містять підстав для звільнення від обов'язку подання цих документів, зокрема, у зв'язку з тим, що особа є переміщеною із окупованих територій.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відмова відповідача не є перешкодою для позивача повторно звернутися до територіального органу ПФУ із належно оформленою заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з додатками, передбаченими підпунктом «в» п. 15-2 Порядку № 1740.
Відтак, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає правильними висновок суду першої інстанції про те, що поданий позивачем до відповідача пакет документів є недостатнім (некомплектним) для прийняття позитивного рішення, тому відповідач обґрунтовано за встановлених обставин справи відмовив у формуванні подання про повернення коштів з бюджету.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Колегія суддів враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
За таких обставин колегія суддів дійшла переконання, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 243, 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року в адміністративній справі № 460/3544/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин