03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4979/2024
04 вересня 2024 року м. Київ
Справа № 760/7095/22
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Дубінкіної М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року, ухвалене у складі судді Букіної О.М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент (центр) надання адміністративних послуг виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання дій незаконними і скасування рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно, витребування майна з чужого незаконного володіння,
встановив:
У червні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 , треті особи: Департамент (центр) надання адміністративних послуг виконавчого органу Київської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання дій незаконними і скасування рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 28.01.2011 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики грошей у сумі 121 000 доларів США, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. 28.01.2011 року, за реєстровим № 170.
Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язання за договором позики укладено договір іпотеки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. 28.01.2011 року, за реєстровим № 171.
Вказана квартира належала йому на праві приватної власності на підставі договору дарування від 26.09.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літош В.П. за реєстровим № 8041.
Вказує, що у зв'язку з порушенням умов іпотечного договору 20.03.2012 року відповідач надіслав йому вимогу кредитора, у якій зазначено суму грошової вимоги, проте не зазначено вартість предмета іпотеки, що є порушенням ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
01.10.2014 року за заявою представника відповідача на підставі договору іпотеки за останнім зареєстровано право власності на предмет іпотеки, тобто здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
Пунктом 5.4.1 договору іпотеки встановлено: «Іпотекодержатель набуває право власності щодо предмета іпотеки за вартістю предмета іпотеки, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності». Отже, договором іпотеки встановлено, що у разі набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки, істотною умовою такого є визначення вартості предмета іпотеки на момент такого набуття на підставі оцінки, виконаної суб'єктом оціночної діяльності.
Факт відсутності визначення вартості предмета іпотеки (квартири за адресою: АДРЕСА_1 ), тобто її належної оцінки, відповідно до Національного стандарту «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року № 1440, на час звернення стягнення, як того вимагає ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та п. 5.4.1. договору іпотеки, був встановлений рішеннями судів у справах № 760/20584/15 та № 760/16915/20.
З метою приховати факт грубого порушення істотних умов як іпотечного договору, так і відповідних положень Закону України «Про іпотеку», відповідач у різних судах надавав різні звіти з оцінки, які такими судами визнані сумнівними.
Позивач вважав, що у зв'язку з тим, що були порушені вимоги ч. 1 ст. 35, ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», п. 5.4.1. договору іпотеки, відповідач незаконно набув майно - предмет іпотеки у власність, а тому став незаконним володільцем чужого майна.
Вказує, що рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на іпотечне майно - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , не є законним та підлягає скасуванню, а право власності підлягає поновленню за позивачем, оскільки:
- він як власник майна був позбавлений можливості погодження з ціною набуття права власності на предмет іпотеки, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі № 640/12313/19-ц;
- він був позбавлений повної інформації про оціночну вартість предмета іпотеки, за якою відбулося задоволення грошових вимог іпотекодержателя до іпотекодавця за рахунок предмета іпотеки та з урахуванням різниці між ціною предмета іпотеки та розміром грошових вимог іпотекодержателя;
- його позбавлено можливості у отриманні різниці між вартістю предмета іпотеки та розміром забезпечених іпотекою вимог;
- оцінка майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки, на момент переходу права власності не була визначена.
Із урахуванням наведених обставин, позивач просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_2 за номером № 16183865 від 01.10.2014 року Державної реєстраційної служби України Міністерства юстиції України Головного територіального управління юстиції в м. Києві;
- зобов'язати Департамент (центр) надання Адміністративних послуг виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внести зміни в державний реєстр речових прав на нерухоме майно та реєстр прав власності на нерухоме майно про скасування рішення про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_2 за номером № 16183865 від 01.10.2014 року;
- витребувати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння;
- зобов'язати Департамент (центр) надання Адміністративних послуг виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внести зміни в державний реєстр речових прав на нерухоме майно та реєстр прав власності на нерухоме майно, якими власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , визнати ОСОБА_1 .
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, позивач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вказує, що матеріали справи № 760/16915/20 містять звіти про оцінку квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до звіту про оцінку майна від 07.10.2014 року, виконаного оцінювачем ОСОБА_3 , вартість квартири станом на 07.10.2014 року становила 576 300 грн.
Наданий відповідачем звіт про оцінку майна від 07.10.2014 року, виконаний оцінювачем ОСОБА_3 , є неналежним, недопустимим та недостовірним доказом, оскільки при його складанні порушено ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а також ст. 51 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року № 1440 «Про затвердження Національного стандарту №1 Загальних засад оцінки майна і майнових прав». Звіт проведено без встановлення рівня оздоблення приміщень, характеристик місцевості розташування квартири та загального технічного стану об'єкту майна, також відсутнє описання та аргументація приведених висновків, не приведено опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації при проведенні оцінки.
Також не може бути взятий до уваги при вирішенні даного спору і наданий звіт про оцінку майна, виконаний ПП «Зорі України», оскільки відповідна оцінка була проведена у грудні 2010 року, що не відповідає даті набуття відповідачем права власності на квартиру.
Згідно зі звітом про оцінку майна, виконаного ПП «Зорі України», вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 27.12.2010 року становить 230 801 доларів США (1 837 522 грн за курсом НБУ на дату оцінки). Метою проведення дослідження вказано визначення ринкової вартості об'єкта оцінки з метою розрахунку розміру банківської застави. Таким чином, зазначений висновок готувався для іншої мети і не відповідає статті 37 Закону України «Про іпотеку», а тому не може братися до уваги.
Так один із звітів про оцінку квартири, яка була предметом іпотеки, що був наданий відповідачем у справі № 760/20584/15, було проведено на дату 04.12.2015 року, тобто на дату після набуття відповідачем права власності на предмет іпотеки.
Однак, суд першої інстанції зазначених обставин справи не перевірив та ухвалив необґрунтоване рішення, яке позивач просить скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Вказує, судом першої інстанції розглядалися обставини проведення оцінки майна на момент його відчуження та було зроблено висновок, що постановами Київського апеляційного суду від 09.04.2019 року у справі № 760/20584/15-ц та від 02.06.2022 року у справі № 760/19615/20, на які посилався ОСОБА_1 як на підтвердження обставини непроведення оцінки, не було встановлено той факт, що у реєстраційній справі відсутня оцінка нерухомого майна на момент його відчуження та така оцінка не надавалася державному реєстратору.
Зазначає, що матеріали цієї справи не містять інших доказів, які підтверджували обставини непроведення оцінки майна на момент його відчуження. Вважає, що наданий до суду ОСОБА_1 недопустимий доказ (копія реєстраційної справи), не повинен враховуватися судом апеляційної інстанції під час ухвалення рішення. Посилається на те, що предмет та підстави позову у цій справі та справі № 760/20584/15 є тотожними.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Департаменту (центру) надання адміністративних послуг виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Строяновський О.В. просить врахувати те, що Департамент (Центр) надання адміністративних послуг виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не є органом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а здійснює прийом та видачу документів під час державної реєстрації прав.
У відповіді на відзив, поданий стороною відповідача, ОСОБА_1 зазначає, що жоден із звітів, що містяться в матеріалах справи, не можна вважати належним, оскільки кожен з них не був проведений на дату звернення стягнення на предмет іпотеки, а також кожен із звітів не подавався до реєстратора та не міститься в матеріалах реєстраційної справи.
Предмет та підстави позову у цій справі та у справі № 760/20584/15-ц не є тотожними, оскільки з копії позовної заяви у справі № 760/20584/15 та постанови Київського апеляційного суду від 09.04.2019 року у справі № 760/20584/15, підставами позову у справі № 760/20584/15-ц було те, що позивач вважав відсутніми у нього боргових зобов'язань перед відповідачем у зв'язку із виконанням зобов'язань та поверненням боргу, а також зверненням стягнення на предмет іпотеки після спливу позовної давності. Підставами позову в цій справі є те, що під час набуття відповідачем права власності на предмет іпотеки не було проведено оцінку вартості предмета іпотеки, а також не надано державному реєстратору документу про оцінку вартості предмета іпотеки, здійснену суб'єктом оціночної діяльності станом на момент набуття такого права власності.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 та представники третіх осіб заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, представника відповідача, представників третіх осіб, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що будь-яких доказів того, що під час розгляду справ № 760/16915/20 та№ 760/20584/15-ц суд досліджував матеріали реєстраційної справи та встановив факт відсутності у реєстраційній справі оцінки нерухомого майна на момент його відчуження у зазначених постановах Київського апеляційного суду не наведено. Та обставина, що суд апеляційної інстанції критично оцінив звіт про оцінку майна, виконаний ПП «Зорі України», звіт про оцінку майна від 07.10.2014 року, виконаний оцінювачем ОСОБА_3 , висновок про оцінку майна від 04.12.2015 року, виконаний оцінювачем ОСОБА_6 , не може однозначно та безперечно свідчити про те, що саме ці висновки були надані державному реєстратору та стали підставою для прийняття рішення про проведення державної реєстрації спірної квартири за ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції дійшов висновку, що під час судового розгляду не знайшли своє підтвердження посилання позивача на те, що під час набуття відповідачем права власності на предмет іпотеки була відсутня оцінка вартості предмета іпотеки здійснена суб'єктом оціночної діяльності станом на момент набуття права власності, що було встановлено постановою Київського апеляційного суду від 09.04.2019 у справі № 760/20584/15-ц та постановою Київського апеляційного суду від 02.06.2022 у справі №760/19615/20.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 26.09.2007 року належала на праві власності квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується копією витягу про державну реєстрацію прав, виданого КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (т. 1 а. с. 82).
28 січня 2011 року між ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_7 (іпотекодержатель), та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 отримав у позику 121 000 доларів США, що на час укладення договору становило 968 000 грн.
28 січня 2011 року між ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_7 (іпотекодержатель), та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за реєстровим № 171, відповідно до умов якого з метою забезпечення виконання зобов'язань, що виникло в іпотекодавця на підставі договору позики грошей, посвідченого 28.01.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за реєстровим № 170, на суму 968 000 грн, що за середнім курсом продажу доларів США приватним особам комерційними банками міста Києва складає 121 000 доларів США, ОСОБА_1 передано в іпотеку предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 10-17).
Відповідно до п. 1.2, 2.1 договору іпотеки, предметом іпотеки є квартира, загальною площею 98,3 кв.м., житловою площею - 59,6 кв.м. Оцінка предмету іпотеки за домовленістю сторін становить 968 000 грн.
У зв'язку з невиконанням умов договору позики ОСОБА_1 23 вересня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до державного реєстратора з заявою про реєстрацію права власності на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , на підставі договору іпотеки квартири, номер 171 від 28.01.2011, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. ( а.с. 89, т. 1)
01 жовтня 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчуком А.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 16183865, відповідно до якого проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 87, 88).
12 червня 2018 року Солом'янським районним судом міста Києва було ухвалено рішення у справі № 760/20584/15-ц, яким було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , треті особи: державний реєстратор Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В.М., ОСОБА_9 , Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та визнання права власності.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.
Позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_9 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_10 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 про визнання недійсним правочину щодо набуття права власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування запису про державну реєстрацію права власності - задоволено частково.
Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , що виник на підставі договору іпотеки від 28.07.2011 № 171, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16183865 від 01.10.2014.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 04.12.2015, номер 1747, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жицькою Яною Євгенівною.
Скасовано запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_2 ,
Визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 основну суму боргу за договором позики від 28.01.2011 в розмірі 971 068, 56 грн., що станом на 12.06.2018 еквівалентно 37 092 доларів США, три відсотки річних в сумі - 143 496, 45 грн. та пеню в сумі 100 000 гривень.
Зі змісту рішення суду у справі № 760/20584/15 вбачається, що 19 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що вважає дії відповідача ОСОБА_2 щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки незаконними, такими, що грубо порушують його права як власника майна, оскільки позивачем було повернуто суму боргу за договором позики в розмірі еквівалентному 165 000 доларів США. Крім того, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено відповідачем після спливу строку позовної давності ( а.с. 166- 180, т. 1)
Задовольняючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації, щодо переходу права власності до ОСОБА_2 в позасудовий спосіб, суд вважав встановленою обставину, що ОСОБА_2 було порушено вимоги ст. ст. 33, 37 Закону України «Про іпотеку», а саме: не було надіслано іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень та не було проведено оцінку предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , треті особи: державний реєстратор Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В.М., ОСОБА_9 , Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про скасування державної реєстрації та визнання права власності - відмовлено.
В задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_9 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_10 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , треті особи: Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 , державний реєстратор Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про визнання недійсним правочину щодо набуття права власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування запису про державну реєстрацію права власності - відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - відмовлено.
Приймаючи постанову від 09 квітня 2019 року у справі № 760/20584/15, Київський апеляційний суд вважав доведеним, що сума заборгованості у ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 становить основну суму боргу за договором позики від 28.01.2011 в розмірі 971 068, 56 грн., що станом на 12.06.2018 еквівалентно 37 092 доларів США, та три відсотки річних в сумі - 143 496, 45 грн., а також визначив суму пені в розмірі 100 000 грн.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості, апеляційний суд виходив з того, що оскільки ОСОБА_2 не надано суду доказів, що отримана ним у власність квартира за ринковою вартістю станом на жовтень 2014 року є дешевшою, ніж та сума боргу, яка була визначена судом до сплати в даній справі, правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 неповернутої частини позики суд не вбачав. Крім того, відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції закону, що діяла на час звернення стягнення на іпотечне майно ОСОБА_2 , після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя, щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що відповідно до свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Анохіною В.М. 28 серпня 2014 року вбачається, що нею 20 березня 2012 року ОСОБА_1 , який був зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 , була направлена заява, яка містила вимогу про повернення позики у розмірі 3112480, грн., що складало 389 060 доларів США у зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань по договору позики грошей від 28 січня 2011 року. Заява відповідно до свідоцтва була передана та вручена 26 березня 2012 року згідно штампу на поштовому повідомленні. Відповідь у встановлений в заяві строк не надійшла. В матеріалах нотаріальної справи дійсно міститься зворотнє повідомлення про те, що лист нотаріуса від 20 березня 2012 року, в якому надсилалась вимога про повернення позики, був вручений ОСОБА_1 26 березня 2012 року.
Також Київський апеляційний суд у постанові від 09 квітня 2019 року зазначив, що доводи позивачів з приводу не проведення ОСОБА_2 оцінки ринкової вартості кватири, яку він набув у власність, та перехід права власності за заниженою ціною, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що вказані обставини не можуть бути підставою для визнання незаконним переходу права власності та скасування державної реєстрації, проте , можуть доводитись боржником в іншій справі щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різниці між ринковою вартістю квартири на дату переходу права власності та сумою боргу, яка на даний час встановлена рішенням суду.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 із заявлених ним підстав, апеляційний суд виходив з того, що заборгованість за договором позики ним дійсно погашена не була та становить вищевказану суму, а для вирішення питання щодо правомірності звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, сплив строку позовної давності правового значення не має, тому дана обставина, при умові встановлення такого факту, не може бути підставою для задоволення первісного позову.
Постановою Верховного Суду від 24 червня 2020 року ( а.с. 204 - 214, т. 1) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року - залишено без змін.
У серпні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів та просив : стягнути з відповідача різницю між сумою оцінки 230 801 доларів США квартири АДРЕСА_2 , яка належала йому на праві власності і на яку було звернуто стягнення, та сумою його боргу перед відповідачем у розмірі 37 092 доларів США, що становить 193 709 доларів США, і за середнім курсом на 03 серпня 2020 року становить 5 375 424, 75 грн.; стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення грошового зобов'язання 2196 днів у розмірі 34 937,83 доларів США, що середнім курсом на 03 серпня 2020 року становить 969 524,78 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17 серпня 2021 року у справі № 760/16915/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів було відмовлено. ( а.с. 3-8, т. 1).
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2022 року у даній справі було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про закриття провадження у справі з підстав , передбачених п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки хоча обставини щодо наявності оцінки предмета іпотеки станом на дату реєстрації права власності за ОСОБА_2 і були предметом дослідження у справі 760/20584/15-ц, однак в обґрунтування підстав позову у справі № 760/20584/15-ц позивач ОСОБА_1 посилався на інші обставини - що він виконав зобов'язання за договором позики у повному обсязі та що відповідачем було звернуто стягнення на предмет іпотеки поза межами строку позовної давності. Тоді як у даній справі в обґрунтування підстав позову позивач посилався на те, що під час звернення стягнення на предмет іпотеки було порушено відповідний порядок та не проведено оцінку предмету іпотеки.
Отже, звертаючись у червні 2022 року до суду з даним позовом про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за іпотекодержателем ОСОБА_2 та витребування квартири на користь позивача, позивач ОСОБА_1 як на підставу для задоволення заявлених позовних вимог посилався на відсутність експертної оцінки предмета іпотеки на день прийняття рішення державним реєстратором та реєстрації права власності за ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до ст. 629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК України).
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. (ч. 1 ст. 575 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, зокрема у Законі України «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV).
У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (ст. 12 Закону № 898-IV).
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ст. 33 Закону № 898-IV).
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Наведена правова норма спрямована на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника.
Згідно зі ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Відповідно до ст. 37 Закону № 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Отже, чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
Частиною першою статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
За змістом ч. ч. 2, 4 ст. 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Відповідно до п. 45 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868, чинного на час проведення державної реєстрації іпотечного майна (далі - Порядок № 868) для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Отже, у п. 45 Порядку № 868 наведено перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
З огляду на викладене, Порядок № 868 не передбачав, що звіт про оцінку предмета іпотеки входить до переліку документів, необхідних для подання державному реєстратору. Вимога щодо подання державному реєстратору такого звіту була доповнена до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), лише 26.02.2020 року.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 березня 2024 рокуу справі № 201/15228/17, виходячи із принципу lex superior, «у разі суперечності застосовуються норми, що закріплюються в нормативно-правових актах, які мають більш високу юридичну силу», хоч Порядком № 1127 до 26.02.2020 року не було передбачено обов'язкового надання оцінки предмета іпотеки, проте така вимога містилася у ч. 3 ст. 37 Закону № 898-IV, що має вищу юридичну силу.
Зокрема, ч. 3 ст. 37 Закону № 898-IV визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
Отже, іпотекодержатель, станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, не міг набути у власність предмет іпотеки без визначення вартості такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності.
Зазначене обґрунтовується, зокрема і тим, що згідно із другим реченням ч. 3 ст. 37 Закону № 898-IV у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
У постановах від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, яка впливає на визначення правомірності державної реєстрації переходу права власності на іпотечне майно при позасудовому врегулюванні.
У зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду однозначно сформулювала правові висновки щодо обов'язковості подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.
Отже, підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема й відсутність експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження.
На підтвердження тієї обставини, що під час набуття відповідачем права власності на предмет іпотеки була відсутня оцінка вартості предмета іпотеки, здійснена суб'єктом оціночної діяльності станом на момент набуття права власності відповідачем на квартиру, позивач посилається на постанови Київського апеляційного суду від 09.04.2019 року у справі № 760/20584/15-ц та від 02.06.2022 року у справі № 760/19615/20.
Так, у справі № 760/16915/20 предметом спору було стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різниці між вартістю квартири, на яку було звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 , та фактично наявним у ОСОБА_1 розміром заборгованості перед ОСОБА_2 .
У постанові від 02.06.2022 року у справі № 760/19615/20 Київський апеляційний суд зазначив: «Матеріали справи містять два звіти про оцінку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до Звіту про оцінку майна від 07 жовтня 2014 року, виконаного оцінювачем ОСОБА_3 , вартість квартири станом на 07 жовтня 2014 року становила 576 300 грн.
Згідно зі Звітом про оцінку майна, виконаного ПП «Зорі України», вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 27 грудня 2010 року становить 230 801 дол. США (1 837 522 грн. за курсом НБУ на дату оцінки). Метою проведення дослідження вказано визначення ринкової вартості об'єкта оцінки з метою розрахунку розміру банківської застави.
Судом першої інстанції було зроблено правильний висновок про неможливість прийняття в якості належних та допустимих доказів обох наданих звітів про оцінку квартири. Наданий відповідачем Звіт про оцінку майна від 07 жовтня 2014 року, виконаний оцінювачем ОСОБА_3 без встановлення рівня оздоблення приміщень, характеристик місцевості розташування квартири та загального технічного стану об'єкту майна. Вказане підтверджується і Висновком експерта ОСОБА_11 щодо невідповідності вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна вказаного Звіту.
За таких обставин суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що хоча Звіт про оцінку майна, наданий відповідачем, і зроблений станом на 07 жовтня 2014 року, тобто дату набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру, зробити висновок про відсутність в останнього обов'язку відшкодувати позивачу перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог у відповідності до положень ст. 37 Закону України «Про іпотеку», неможливо, оскільки вартість квартири, визначена у Звіті, є сумнівною».
Таким чином, під час судового розгляду справи № 760/16915/20 судом апеляційної інстанції було досліджено два звіти про оцінку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: звіт про оцінку майна, виконаного ПП «Зорі України», та звіт про оцінку майна від 07.10.2014 року, виконаний оцінювачем ОСОБА_3 , та дійшов висновку, що зазначені звіти не є належними доказами, які б підтверджували вартість предмета іпотеки на день його відчуження.
Київський апеляційний суд у постанові від 09 квітня 2019 року у справі № 760/20584/15-ц зазначив: «В матеріалах справи наявний висновок про оцінку квартири, на яку було звернуто стягнення, зроблений консалтинговою фірмою «Зорі України», відповідно до якого станом на 27 грудня 2010 року вартість спірної квартири становить 230 801 долар США. Ринкова вартість в цьому висновку визначена для розрахунку банківської застави.
Висновок наданий ОСОБА_2 , який був зроблений 04 грудня 2015 року оцінювачем ОСОБА_6 , відповідно до якого та ж квартира була оцінена в 24 968 доларів США, оцінюється критично, оскільки в ньому зазначено, що він може бути використаний лише з метою, якою проводилась оцінка, тобто для цілей оподаткування.
Оскільки відповідачем ОСОБА_2 не надано суду доказів, що отримана ним у власність квартира, за ринковою вартістю станом на жовтень 2014 року є дешевшою, ніж та сума боргу, яка була визначена судом до сплати в даній справі, правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 неповернутої частини позики суд не вбачає».
Таким чином, час судового розгляду справи № 760/20584/15-ц судом апеляційної інстанції було досліджено два звіти про оцінку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: звіт про оцінку майна, виконаний ПП «Зорі України», та висновок про оцінку майна від 04.12.2015 року, виконаний оцінювачем ОСОБА_6 , та дійшов висновку, що зазначені звіти не є належними доказами, які б підтверджували вартість предмета іпотеки на день його відчуження.
У цій справі суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що будь-яких доказів того, що під час розгляду справ № 760/16915/20 та№ 760/20584/15-ц суд досліджував матеріали реєстраційної справи та встановив факт відсутності у реєстраційній справі оцінки нерухомого майна на момент його відчуження у зазначених постановах Київського апеляційного суду не наведено. Та обставина, що суд апеляційної інстанції критично оцінив звіт про оцінку майна, виконаний ПП «Зорі України», звіт про оцінку майна від 07.10.2014 року, виконаний оцінювачем ОСОБА_3 , висновок про оцінку майна від 04.12.2015 року, виконаний оцінювачем ОСОБА_6 , не може однозначно та безперечно свідчити про те, що саме ці висновки були надані державному реєстратору та стали підставою для прийняття рішення про проведення державної реєстрації спірної квартири за ОСОБА_2 .
Колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції.
За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19 .
У постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила: «Покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо».
В матеріалах даної справи відсутні докази, які б підтверджували, що на момент звернення стягнення відповідачем ОСОБА_2 на предмет іпотеки ( дата подання заяви про реєстрацію права власності - 23 вересня 2014 року, дата прийняття рішення державним реєстратором - 01 жовтня 2014 року) була проведена експертна оцінка спірної квартири.
Позивач у справі стверджував, що звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 відбулося за відсутності експертної оцінки цієї квартири. На підтвердження цього позивач послався на постанови Київського апеляційного суду від 09.04.2019 року у справі № 760/20584/15-ц та від 02.06.2022 року у справі № 760/19615/20. Також, позивач надав суду копії реєстраційної справи на квартиру, що розташована: АДРЕСА_1 , у якій відсутні будь-які висновки експертної оцінки спірної квартири (т. 1 а. с. 71-90).
У той же час, суд першої інстанції фактично бездоказово презюмував існування на момент звернення стягнення на предмет іпотеки належної експертної оцінки спірної квартири лише з тих підстав, що суди у справах № 760/16915/20 та № 760/20584/15-ц не досліджували матеріали реєстраційної справи та не встановили факт відсутності у реєстраційній справі оцінки нерухомого майна на момент його відчуження.
Зробивши припущення про ймовірне існування на момент звернення стягнення належної експертної оцінки спірної квартири, суд першої інстанції в порушення принципу змагальності безпідставно переклав тягар доведення цієї обставини на позивача, за твердженням якого такої оцінки не проводилося.
За встановленими у справі обставинами саме відповідач, на замовлення якого мала б бути проведена оцінка спірної квартири, мав спростувати вимоги позивача, надавши належні та допустимі докази.
Водночас, відповідач не виконав свого процесуального обов'язку та не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували проведення експертної оцінки спірної квартири на день її відчуження.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із твердженням позивача про те, що відповідач порушив вимоги законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження проведення оцінки предмета іпотеки на день його відчуження.
Висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не у повному обсязі було надано копію реєстраційної справи, отриману з іншої судової справи, що позбавляє суд першої інстанції можливості встановити повний перелік документів, які наявні у даній реєстраційній справі, - колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки як вбачається з картки прийому заяви № 15984195, із вхідним штампом реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, зміст якої не був спростований відповідачем, до заяви про реєстрацію права власності на предмет іпотеки на ім'я ОСОБА_2 , подану від його імені ОСОБА_7 , було додано : договір дарування № 8041, тех. паспорт + копія, договір іпотеки + копія, свідоцтво, копія заяви, копія повідомлення, копія паспорта № МК 425716, МН 653762.
Про надання державному реєстратору будь-яких інших документів, зокрема висновку оцінювача про вартість предмета іпотеки, у переліку документів не зазначено ( а.с. 74, т. 1).
Крім того, факт відсутності висновку оцінювача ( експерта) про вартість предмета іпотеки станом на день прийняття рішення державним реєстратором про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_2 підтвердив в судовому засіданні його представник, зазначивши, що оскільки на той період часу ОСОБА_2 не був власником спірної квартири, то до моменту реєстрації права власності відповідач не міг бути й замовником оцінки.
Разом з цим, стороною відповідача подано до суду заяву про застосування строків позовної давності (т. 1 а. с. 230, 231).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15).
Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Наявність встановлених законом строків позовної давності забезпечує юридичну визначеність у розгляді спірних правовідносин сторін та прийнятті законних судових рішень.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Встановлено, що 19 листопада 2015 року позивач ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на цю квартиру.
Наведене беззаперечно свідчить про те, що станом на 19 листопада 2015 року позивачу було відомо про звернення стягнення відповідачем на спірну квартиру.
Таким чином, право на звернення до суду із позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за відповідачем права власності на спірну квартиру та витребування квартири з чужого незаконного володіння виникло у позивача із 19 листопада 2015 року, оскільки саме із цієї дати позивач достовірно знав про порушення своїх прав. Відповідно останній день трирічного строку позовної давності припадав на 19 листопада 2018 року.
Звернувшись до суду із позовом 17 червня 2022 року, позивач пропустив встановлений трирічний строк позовної давності, який сплив до моменту набуття чинності Законом України № 540-IX від 30.03.2020 року про доповнення розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Поважних причини пропуску строку позовної давності, які б свідчили про наявність об'єктивних та непереборних труднощів для своєчасного звернення з даним позовом у межах встановленого законом строку, позивач не зазначив.
Посилання позивача на розгляд справи № 760/20584/15 з 19.11.2015 року до 24.06.2020 року та справи № 760/16915/20 з 31.08.2020 року до 02.06.2022 року як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки перебіг позовної давності починається саме від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, тоді як закон не пов'язує зупинення строків позовної давності, у разі розгляду судами спорів між тими самими сторонами у межах іншого провадження.
Враховуючи обґрунтованість позовних вимог, заявлених до відповідача ОСОБА_2 , проте встановивши, що позивачем було пропущено строк позовної давності на звернення до суду із такими вимогами, суд апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Також, позивачем у цій справі були заявлені вимоги:
- зобов'язати Департамент (центр) надання Адміністративних послуг виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внести зміни в державний реєстр речових прав на нерухоме майно та реєстр прав власності на нерухоме майно про скасування рішення про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_2 за номером № 16183865 від 01.10.2014 року;
- зобов'язати Департамент (центр) надання Адміністративних послуг виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внести зміни в державний реєстр речових прав на нерухоме майно та реєстр прав власності на нерухоме майно, якими власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , визнати ОСОБА_1
Департамент (центр) надання Адміністративних послуг виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) бере участь у цій справі як третя особа.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) вказано, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов'язки щодо однієї зі сторін. Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін. Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи. Отже, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов'язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов'язки цих третіх осіб.
Вирішення зазначених позовних вимог, спрямованих на втручання у право особи, яку визначено як третю особу у справі, не відповідає процесуальному статусу сторін цивільного процесу.
Таким чином, у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити через неналежний суб'єктний склад учасників справи.
Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, однак такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржуване судове рішення щодо підстав відмови у позові, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 22 листопада 2024 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.