21 листопада 2024 року справа № 580/10255/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - Головне управління, відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб із урахуванням усіх призначених за законодавством України надбавок до неї (підвищень, доплат, індексацій).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ. Пенсію позивачу відповідач нараховує у розмірі 29115,76 грн, однак виплачує в розмірі 23610 грн.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення виплати нарахованої пенсії без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, однак відповідач відмовив у такій виплаті.
Ухвалою від 22.10.2024 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
28.10.2024 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 у справі № 580/3005/24, що набрало законної сили 16.07.2024, позивачу з 01.11.2021 здійснено перерахунок пенсії без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше проведених виплат. Крім того зазначив, що з 20.12.2016 констатується відсутність частини 7 статті 43 у Законі № 2262-ХІІ, яка з вказаної дати втратила чинність. У той же час інші положення Закону № 3668-VI, а також Закону № 2262-XII, неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов'язкові для застосування.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Рішенням від 13.06.2024 у справі № 580/3005/24 Черкаський окружний адміністративний суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.11.2021 без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше проведених виплат.
Відповідно до розрахунку пенсії від 11.10.2024 відповідач нарахував пенсію позивача у розмірі 29115,76 грн, проте обмежив виплату максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність (23610 грн).
На звернення позивача щодо перерахунку пенсії на виконання рішення суду, листом від 04.10.2024 № 12799-12035/О-02/8-2300/24 відповідач повідомив, що на виконання рішення суду, яким зобов'язано провести перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром, пенсія встановлюється без обмеження її максимального розміру станом на дату з якої судом зобов'язано здійснити такий перерахунок. Зобов'язань щодо проведення подальших перерахунків пенсії без обмеження максимальним розміром на Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області адміністративного суду рішенням у справі № 580/3005/24 не покладено. Розмір пенсії з 01.11.2021 становить 22415,60 грн, із 01.03.2024 - 23610,00 грн.
Бездіяльність Головного управління щодо обмеження пенсії максимальним розміром позивач вважає протиправною, а тому звернувся в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII).
Згідно з частиною 7 статті 43 Закону № 2262-XII (в редакції до 20.12.2016) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до п. 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Конституційний Суд України, керуючись частиною третьою статті 61 Закону України "Про Конституційний Суд України", вважає, що з підстав, наведених у цьому Рішенні, підлягають визнанню такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення першого речення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, згідно з якими "максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".
Приписами п.п. 1, 2 резолютивної частини вказаного рішення, вирішено визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень;
Положення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, положення частини сьомої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з 20.12.2016 втратили чинність, оскільки є неконституційними.
Крім того, суд враховує, що положення ч. 7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в цілому визнано неконституційним з 20 грудня 2016 року, що означає, що з 20 грудня 2016 року відсутня частина 7 статті 43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а отже, зміни внесені Законом України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Отже внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для обмеження пенсії, призначеної у відповідності до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", максимальним розміром.
Зазначені висновки суду відповідають висновкам, що наведені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 522/3093/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17.
Також суд критично оцінює посилання відповідача на те, що згідно зі статтею 2 Закону України № 3668 від 08.07.2011, максимальний розмір пенсій, призначених згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Так, відповідно до статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Проте вказаний Закон містить посилання на Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", який є спеціальним законом щодо призначення та виплати пенсії військовослужбовців/працівників органів внутрішніх справ. Норма щодо обмеження максимального розміру пенсії військовослужбовців/працівників органів внутрішніх справ у вказаному спеціальному законі визнана неконституційною, тобто Конституційний Суд України визнав неконституційним обмеження пенсій вказаній категорії осіб максимальним розміром, а тому відповідач не може застосовувати положення статті 2 Закону України № 3668 від 08.07.2011 при перерахунку пенсії позивача.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Суд також врахував, що рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 у справі № 3-102/2021 (231/21, 415/21) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Суд врахував, що у листі від 04.10.2024 № 12799-12035/О-02/8-2300/24 (а.с. 11) відповідач підтверджує обставини обмеження виплати пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність (23610 грн).
Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача у листі про те, що на виконання рішення суду пенсія встановлюється без обмеження її максимального розміру станом на дату, з якої судом зобов'язано здійснити такий перерахунок, адже будь-якого законодавчого обґрунтування встановлення такої дати відповідач не зазначив. При цьому суд звертає увагу, що відповідач зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також вважає помилковим покликання відвідача на те, що зобов'язань виплачувати пенсію без обмеження максимального розміру пенсії з урахуванням подальших перерахунків пенсії на Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області рішенням суду не покладено.
При цьому суд звертає увагу, що в силу положень Кодексу адміністративного судочинства України суд не має повноважень приймати рішення на майбутнє (в спірних правовідносинах із застосуванням таких слів і словосполучень як "нараховувати" та "виплачувати в подальшому", чи інших схожих за змістом слів і словосполучень), однак вказане ніяким чином не дозволяє відповідачу встановлювати обмеження розміру пенсії позивача за встановленої судом обставини протиправності дій відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром.
З урахуванням вищевказаного, дії відповідача щодо проведення перерахунку позивачу пенсії з обмеженням максимальним розміром пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність є протиправними, що вже підтверджене рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 у справі № 580/3005/24, яке набрало законної сили 16.07.2024.
Суд зазначає, що відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Статтею 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За змістом частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Виконання судового рішення може відбуватися у добровільному та примусовому порядку, а судовий контроль за виконанням рішення суду здійснює суд, що його ухвалив.
За приписами статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною першою статті 383 КАС України визначено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Так, зазначені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
З огляду на викладене суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. Під час розгляду позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17, а також в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 11.12.2020 у справі № 826/13146/18.
Суд з'ясував, що рішенням від 13.06.2024 у справі № 580/3005/24 Черкаський окружний адміністративний суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.11.2021 без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше проведених виплат.
Відповідно до розрахунку пенсії від 11.10.2024 відповідач нарахував пенсію позивача у розмірі 29115,76 грн, проте обмежив виплату максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність (23610 грн).
На звернення позивача щодо перерахунку пенсії на виконання рішення суду, листом від 04.10.2024 № 12799-12035/О-02/8-2300/24 відповідач повідомив, що на виконання рішення суду, яким зобов'язано провести перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром, пенсія встановлюється без обмеження її максимального розміру станом на дату з якої судом зобов'язано здійснити такий перерахунок. Зобов'язань щодо проведення подальших перерахунків пенсії без обмеження максимальним розміром на Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області адміністративного суду рішенням у справі № 580/3005/24 не покладено. Розмір пенсії з 01.11.2021 становить 22415,60 грн, із 01.03.2024 - 23610,00 грн.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позов у цій справі (№ 580/10255/24) фактично спрямований на виконання іншого судового рішення, а саме рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 у справі № 580/3005/24.
Позивач обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій відповідача, вчинених при виконанні рішення суду. Проте спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
З огляду на викладене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача при виконанні судового рішення у справі № 580/3005/24 порушено його права, свободи чи інтереси, а заходи визначені Законом України "Про виконавче провадження" вичерпані (виконавче провадження закінчене) за позивачем залишається право звернення до суду в порядку статей 382, 383 КАС України (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), чи ініціювати питання про встановлення способу і порядку виконання судового рішення згідно статті 378 КАС України, а не пред'являти новий адміністративний позов.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 5 статті 139 вказаного Кодексу у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача, звільненого від сплати судових витрат не підлягають задоволенню, а відповідач не надав доказів понесення судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );
2) відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 21.11.2024.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК