Справа № 367/10340/24
Провадження №2-о/367/459/2024
Іменем України
10 жовтня 2024 року суддя Ірпінського міського суду Київської області Третяк Я.М., перевіривши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
До Ірпінського міського суду Київської області надійшла вищевказана заява, в якій заявник просить встановити факт, самостійного утримання та виховання ним малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказує, що 05.11.2011 між ним та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який був зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану у Святошинському районному управлінні юстиції у м. Києва, про що в книзі реєстрації шлюбів було зроблено актовий запис № 1676, та видано свідоцтво про одруження. Від указаного шлюбу мають спільну дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження. Рішенням по справі № 367/4123/22 шлюб між сторонами розірвано.
Заявник вказує, що вихованням малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , весь час займається одноособово, без будь якої участі дружини, даний факт підтверджується довідкою Об?єднання співласників багатоквартирного будинку «Нові метри Контраст» від 19.12.2022, характеристикою учениці 2-Є класу. Рішенням виконавчого комітету Бучанського району Київської області 07.02.2023 № 15/2 встановлено та визначено місце проживання малолітньої дитини з батьком та підтверджено актом обстеження умов проживання.
Наголошує, що передумовою для встановлення факту самостійного виховання дитини стали незадовільний стан здоров?я матері, зокрема наявність психіатричних розладів, що підтверджуються медичними виписками та заключеннями починаючи з 2020 року.
Вивчивши заяву та матеріали, що до неї додані, приходжу до висновку, що у відкритті провадження у справі слід відмовити з наступних підстав.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини сьомої статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Визначений у частині 1 статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19) роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. […] Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови). Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Окрім того, як зазначає Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі №200/14136/17 (провадження №61-15965св19), суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Аналізуючи дані положення, Верховний Суд зазначив, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Верховним Судом у постанові від 27.09.2023 р. в справі № 201/5972/22 зазначено наступне:
«У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України не є вичерпним.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Згідно зі статтею 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних органів за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, та чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
Суд звертає увагу на те, що вимога про встановлення факту того, що заявник самостійно виховує дитину, не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованої особи щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника, оскільки вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства
Окрім того, у відповідності до ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.
Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав та отримання заявником статусу «одинокий батько».
Отже, захист порушених прав у зв'язку з невиконанням, неприйнятті участі одним із батьків у вихованні дитини, тобто самоусунення від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов'язків завжди є важливими й актуальними. Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.
Тому за неналежне виконання обов'язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.
Обов'язки батьків висвітлені у ст.150 СК України, згідно якої батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.
За невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.
Згідно з ч.2 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Таким чином, вимоги заявника ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження у розумінні положень ст.ст.293, 315 ЦПК України.
У силу вимог ч.4 ст.315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Отже, оскільки вимога, з якою заявник звернувся до суду має спір про право, суд відмовляє заявнику у відкритті провадження у цивільний справі та роз'яснює, що він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.
Керуючись статтями 258-261, 293, 315, 353, 354, 355 ЦПК України, суд
Відмовити у відкритті окремого провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження по справі невідкладно надіслати заявнику разом із заявою та всіма доданими до неї документами.
Роз'яснити заявнику, що він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Третяк Я. М.