Справа № 201/11121/24
Провадження № 2/201/4079/2024
13 листопада 2024 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Батманової В.В.,
з секретарем судового засідання Дейнега А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
ОСОБА_1 11 вересня 2024 року звернувся до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог позивач посилалась на те, що 26.01.2022 між нею та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до якого останній отримав у борг грошові кошти в розмірі 171 994,80 грн., що є еквівалентом 6 000 доларів США зі строком повернення до 26.07.2022, про що сторонами складено договір. Відповідач у визначений умовами договору строк суму позики не повернув. Враховуючи викладене, просила стягнути з відповідача на користь позивача суму позики у розмірі 6 000 доларів США, а також судові витрати.
Позивач надала суду заяву, у якій просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Відповідач в судові засідання, які призначалися на 14.10.2024 та 13.11.2024 поспіль не з'явився. Про дати судових засідань був повідомлений належним чином шляхом надіслання судових повісток на адресу відповідача, а також шляхом надання оголошення на сайті «Судова влада». З урахуванням положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про дату та час слухання справи.
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
З'ясувавши позиції сторін, вивчивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України та у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважаю, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.
Як встановлено судом, 26.01.2022 ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_2 договір позики грошових коштів в сумі 171 994,80 грн., що є еквівалентом 6 000 доларів США зі строком повернення до 01.02.2022, про що відповідачем (позичальником) складена розписка (а.с. № 12-13).
Відповідач у визначений умовами договору строк суму позики не повернув.
Приймаючи до уваги, що до теперішнього часу відповідач не виконав умови договору позики і не повернув позивачу грошового боргу, порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку шляхом стягнення зазначеної суми на користь позивача.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Згідно вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Так, в постанові Верховного Суду України від 02.07.2014р. у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.
Як видно з розписки, нею підтверджено факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, дату їх отримання (14.12.2021 в сумі 10 000 доларів США), що з урахуванням норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України та вищенаведеної правової позиції Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі №6-79цс14, доводить факт отримання відповідачем грошей у борг.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу за договором позики від 14.12.2021 в сумі 10 000 доларів США.
Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим, ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Отже, гривня як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Вищевказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284ц17.
Частиною 2 п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті, суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом НБУ на день ухвалення рішення.
Згідно офіційного курсу НБУ станом на 13.11.2024 - 1 дол. США складає 41,3763 грн. Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 6 000 дол. США, що становить 248 257,8 грн.
Разом з тим, у правовій позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №14-446цс18 та від 11.10.2019 справа №911/165/18 зазначено наступне.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.
Ураховуючи вищенаведене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого при подачі позову судового збору в розмірі 2 460 грн. 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 1047, 1048 ЦК України, Постановою ВП Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі № 373/2054/16-ц,Правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013р. № 6-63цс13, постановах Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 24.10.2018р. у справі № 296/12238/15-ц (провадження № 61-29294св18), ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, ч.4 ст. 223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, 274, 275, ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму боргу за договором позики від 26.01.2022 в сумі 6 000 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 2 460 грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя В.В. Батманова