Іменем України
20листопада 2024 року
м. Київ
справа № 185/8090/23
провадження № 51-3455 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року,
Короткий зміст вироку, оскарженої ухвали та встановлені обставини
За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2023 року, ОСОБА_5 засуджено за ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією усього належного майна. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у цьому кримінальному провадженні.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 змінено, перекваліфіковано дії ОСОБА_5 з ч. 4 ст. 187 на ч. 4 ст. 186 КК та постановлено вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 4 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк на 7 років 6 місяців. В іншій частині вирок залишено без змін.
Дії ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції кваліфікував за ч. 4 ст. 186 КК, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж) поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, поєднаний із проникненням у житло, вчинений в умовах воєнного стану.
Як установлено судом, з урахуванням змін внесених апеляційним судом, 05 травня 2023 року приблизно о 13:55 год, ОСОБА_5 , будучи у стані алкогольного сп'яніння, прийшов до будинку АДРЕСА_1 , з метою залякування потерпілої ОСОБА_6 кинув один камінь у пластикове вікно будинку, розбивши його, при цьому та одразу, тримаючи інший фрагмент каменя в руці, через відкриті вхідні двері, проник до середини будинку. Надалі з метою залякування Стукалової, за допомогою принесеного з собою фрагмента каменя, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої, не призвело і не могло призвести до тілесних ушкоджень, небезпечних для життя чи здоров'я, умисно наніс останній тілесні ушкодження у вигляді синців, що не потягло короткочасного розладу здоров'я, вимагаючи при цьому передати йому наявні в неї грошові кошти. Потерпіла ОСОБА_6 , будучи особою похилого віку, налякавшись, дістала з шафи в приміщенні коридору вазу з грошовими коштами в сумі 800 грн, якими ОСОБА_5 заволодів, завдавши потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму. Після чого ОСОБА_5 з місця вчинення злочину з викраденим майном зник та розпорядився ним на власний розсуд.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній захисник посилаючись на п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своєї позиції вказує, що: вина його підзахисного не доведена поза розумним сумнівом; апеляційний суд не перевірив та не спростував доводи сторони захисту в частині наявності між обвинуваченим та потерпілою цивільно-правових зобов'язань. З посиланням на постанову Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 303/3224/20 вважає, що дії його підзахисного мали б бути кваліфіковані за ст. 355 КК. Також захисник вважає, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 404 КПК, та не перевірив доводів апеляційної скарги сторони захисту щодо недопустимості доказів - протоколу огляду місця події від 05 травня 2023 року та протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 05 травня 2023 року. Також захисник вважає недопустимим усі похідні від протоколу огляду місця події від 05 травня 2023 року докази, з огляду на доктрину «плодів отруєного дерева».
Вказує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 94, 370, 419 КПК.
Мотиви Суду
Так, згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з положеннями ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
Отже, доводи в касаційній скарзі про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи з огляду на викладені вище положення процесуального закону, не можуть бути предметом перевірки в касаційному порядку.
Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише у випадку, коли вина обвинуваченого доведена поза розумним сумнівом. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння або пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у його вчиненні.
Вказаних вимог закону суди не порушили. Як убачається з копії вироку місцевого суду, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, висновок про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину проти власності, місцевий суд зробив безпосередньо дослідивши зібрані у справі докази. Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань:
- потерпілої ОСОБА_6 , яка повідомила, що вона не запрошувала до себе в день подій ОСОБА_5 , він без її запрошення ввійшов до домоволодіння, де вона проживала, розбив скло, підійшов до неї та одразу наніс удар цеглиною в ділянку обличчя, завдав приблизно п'ять ударів та вимагав віддати йому грошові кошти, і коли вона намагалася відрахувати кошти, останній, вихопив всі гроші приблизно 800-1000 грн та побіг у невідомому напрямку;
- неповнолітнього свідка ОСОБА_7 , який допитувався в присутності законного представника, і є онуком потерпілої, та повідомив, що він прокинувся від криків ОСОБА_5 , який вимагав грошові кошти, він увійшов в кімнату до бабусі, та побачив як вона віддала ОСОБА_5 гроші, який з викраденим майном зник, і бабуся розповіла йому, що ОСОБА_5 погрожував їй, вимагав гроші та наніс декілька ударів каменем по обличчю. У ОСОБА_6 на обличчі було почервоніння та подряпини.
Такі показання отримано в порядку, визначеному законом, вони не суперечать іншим зібраним у справі доказам та в силу ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, які правомірно було покладено судом в основу рішення.
Оцінюючи показання на предмет наявності розбіжностей, суд обґрунтовано вказав, що показання потерпілої щодо обставин вчиненого щодо неї кримінального правопорушення є послідовними та деталізованими, а відповідно й належними, достовірними та допустимими. Вони за своїм змістом узгоджуються із показаннями свідка.
Винуватість ОСОБА_5 також підтверджується фактичними даними, як містяться у письмових доказах, досліджених судом першої інстанції, зокрема: у протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, висновку експерта № СЕ-19/104-23/17006-Д від 15 травня 2023 року, протоколі проведення слідчого експерименту від 02 червня 2023 року з відеозаписом до нього, висновку експерта № 244-Д від 21 червня 2023 року, висновку експерта № 175 від 09 травня 2023 року, протоколі пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 05 травня 2023 року, а також інших доказах, зміст яких детально відображено у вироку.
Крім того, суд першої інстанції допитав ОСОБА_5 і з'ясував його позицію стосовно пред'явленого обвинувачення, відповідно до якої останній своєї вини не визнавав, виклав свою версію подій, заперечував факт вимагання грошових коштів та вказував, що потерпіла його оговорює.
Як убачається з копії вироку, за результатами судового розгляду таку версію ОСОБА_5 суд визнав неспроможною, розцінив її як обраний спосіб захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності та, навівши конкретні докази, спростував її, належним чином обґрунтувавши своє рішення про винуватість засудженого.
Таким чином, з'ясувавши всі обставини, які відповідно до ст. 91 КПК належать до предмета доказування, реально дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості й достовірності, місцевий суд вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв'язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_5 Всупереч доводам засудженого у касаційній скарзі істотних порушень збирання й оцінки доказів в аспекті ст. 94 КПК не вбачається.
Разом із тим, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_5 , навівши відповідні мотиви, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність в діях винного такої кваліфікуючої обставини, як застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, а застосоване насильство у вигляді синців не потягло короткочасного розладу здоров'я потерпілої ОСОБА_6 , не призвело і не могло призвести до тілесних ушкоджень, небезпечних для життя чи здоров'я, а тому дійшов правильного висновку про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_5 на ч. 4 ст. 186 КК.
Судом апеляційної інстанції була спростована версія сторони захисту про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 162 КК з посиланням на те, що останній прийшов до ОСОБА_8 додому за її запрошенням і він не мав на меті заволодіння її особистими грошима, а хотів тільки забрати у неї борг в сумі 150 грн. Обгрунтовуючи свою позицію суд зазначив, що ОСОБА_5 поводив себе агресивно, наніс удари по обличчю потерпілої, вимагав від неї передати йому гроші, і коли вона намагалась їх відрахувати, вихватив з її рук 800 грн та побіг у невідомому напрямку, що свідчить про вчинення саме грабежу.
У касаційній скарзі захисник, з посиланням на постанову Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 303/3224/20 вважає, що дії його підзахисного мали б бути кваліфіковані за ст. 355 КК, оскільки між потерпілою та ОСОБА_5 існували цивільно-правові зобов'язання.
Разом із тим як вбачається зі змісту цієї постанови, обставини у цій справі не є релевантними, окрім того, касаційним судом було лише констатовано, що суд не перевірив версію сторони захисту щодо наявності цивільно-правових зобов'язань, а висновки суду, на які посилається захисник стосуються розмежування складів кримінальних правопорушень передбачених ст. 189 КК (вимагання) та ст. 355 КК (примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань).
Натомість у цьому кримінальному провадженні, як убачається з вироку та ухвали, обставини на які посилається сторона захисту були предметом перевірки як місцевого, так і апеляційного суду. При цьому, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відкидаючи такі доводи сторони захисту, оцінивши покази потерпілої та неповнолітнього свідка ОСОБА_7 зазначив, що в ході нападу ОСОБА_5 не висловлював вимоги про виконання будь-якого грошового зобов'язання.
Як убачається з копій судових рішень, ОСОБА_5 , по телефону вимагав у потерпілої налити йому 1,5 л. горілки, надалі, будучи у стані алкогольного сп'яніння, прийшов до потерпілої, яка є особою похилого віку, кинув камінь у вікно будинку, розбивши його, без запрошення увійшов до нього через відчинені двері та, тримаючи інший фрагмент каменя в руці, завдав потерпілій тілесні ушкодження, що не є небезпечними в момент заподіяння і не потягли за собою розладу її здоров'я, після чого забрав всі кошти - 800 грн, які в неї були.
Таким чином, суд апеляційної інстанції із посиланням на характер та послідовність дій обвинуваченого, природу застосованого ОСОБА_5 насильства, а також об'єктивну спроможність дорослої осудної людини оцінювати життєву ситуацію, обґрунтовано зазначив, про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 186 КПК належним чином умотивувавши свої висновки. З таким висновком погоджується і колегія суддів.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, під час перегляду вироку місцевого суду стороною захисту питання про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження не порушувалось, а тому доводи захисника в цій частині не є обґрунтованими.
Крім того, як убачається з копії ухвали апеляційного суду, були предметом дослідження й доводи сторони захисту щодо недопустимості протоколів огляду місця події від 05 травня 2023 року та пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 05 травня 2023 року.
Суд апеляційної інстанції перевіривши матеріали справи, зокрема зазначив, що у даному випадку проводився огляд домоволодіння потерпілої, яка подала заяву про вчинення злочину проти неї і викликала поліцію. Тобто проводився огляд місця події, за згодою потерпілою у відповідності до вимог 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо вчинення кримінального правопорушення. З таким висновком погоджується й колегія суддів.
Крім того, апеляційний суд перевіривши протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 05 травня 2023 року зазначив, що впізнання проводилося у відповідності вимог ст. 228 КПК, суттєвих порушень не виявлено, само по собі припущення, що свідок ОСОБА_7 не так сприймав зображення не може слугувати підставою для визнання цього доказу недопустимим, окрім того, сам обвинувачений ОСОБА_5 не заперечував факт, що він був на місці події в той же день і в той же час, а саме 05 травня 2023 року. При цьому, згідно показань цього свідка, з обвинуваченим він знайомий давно, оскільки вони є сусідами, а тому неприйнятними є й твердження сторони захисту про відсутність у протоколі прикмет за якими здійснювалось упізнання.
Покарання призначене ОСОБА_5 є справедливим, відповідає його меті й загальним засадам, визначеним у статтях 50, 65 КК.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
У касаційній скарзі захисника не міститься переконливих і достатніх аргументів щодо істотного порушення матеріального чи процесуального права, а тому і немає необхідності в перевірці матеріалів справи.
Крім того у касаційній скарзі захисник ставить питання про поновлення строку на касаційне оскарження. Однак, згідно штампу на почтовому конверті, скарга подана 11 червня 2024 року, тобто у межах строку на касаційне оскарження, а тому клопотання слід залишити без розгляду.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3