14 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 556/2114/22
провадження № 51-6236км23
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Волинського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року в кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця АДРЕСА_1 ), зареєстрованого у цьому ж селі, жителя АДРЕСА_2 ,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини
За вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 4 вересня 2023 року ОСОБА_7 було засуджено до покарання за: ч. 2 ст. 286 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, ч. 1 ст. 135 цього Кодексу - у виді позбавлення волі на строк 2 роки, а за сукупністю кримінальних правопорушень відповідно до ч. 1 ст. 70 КК остаточно призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 цього Кодексу засудженого було звільнено від відбування основного заходу примусу з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки й покладено на нього виконання обов'язків, передбачених ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_7 винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, а також у залишенні в небезпеці, вчинених за обставин, детально викладених у вироку.
Як установив суд, 16 липня 2022 року близько 21:40, керуючи технічно справним транспортним засобом марки «ToyotaLand Cruiser 150» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись у межах сел. Володимирця Вараського району Рівненської області з перевищенням допустимої швидкості, перед виїздом на перехрестя вулиць Шевченка та Повстанців ОСОБА_7 усупереч вимогам дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» розд. 33, підп. «б» п. 2.3, п. 16.11 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) проявив неуважність, не впевнився, що його дії не створять небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, не надав переваги в русі на першочерговий проїзд нерегульованого перехрестя автомобілю марки «ВАЗ 21703» (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_8 , котрий рухався по головній дорозі. Раптово виїхавши на смугу руху останнього в безпосередній близькості, засуджений допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 21703», водій якого не мав технічної можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди. У результаті цієї пригоди ОСОБА_8 отримав численні тілесні ушкодження, від яких помер у лікарні 17 липня 2022 року.
Крім того, знаходячись на вказаному перехресті та усвідомлюючи, що внаслідок ДТП потерпілий перебуває в небезпечному для життя стані, маючи змогу надати йому допомогу, засуджений свідомо залишив ОСОБА_8 в салоні пошкодженого автомобіля і зник з місця події.
Волинський апеляційний суд, котрому в порядку ст. 34 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) 23 жовтня 2023 року була скерована справа, частково задовільнивши апеляційну скаргу прокурора,18 квітня 2024 року скасував вирок місцевого суду в частині покарання і постановив новий, яким призначив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 135 цього Кодексу залишив те саме покарання, що обрав суд першої інстанції, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК визначив остаточне - у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК змінити вирок апеляційного суду і пом'якшити призначене покарання, застосувавши інститут умовного звільнення. Суть доводів скаржниці зводиться до того, що згаданий суд на відміну від місцевого повною мірою не додержав статей 50, 65 КК і дійшов необґрунтованого висновку про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства. На думку авторки скарги, суд апеляційної інстанції не врахував усіх обставин, що мають значення при виборі способу відбування заходу примусу. Як наголошує захисник, не було зважено на всі дані про особу ОСОБА_7 , котрий визнав провину, щиро розкаявся, позитивно характеризується, відшкодував потерпілому завдані збитки, через незадовільний стан здоров'я потребує стаціонарного лікування; водночас, здійснюючи підприємницьку діяльність, є єдиним годувальником у родині, утримує дружину та трьох малолітніх дітей, матеріально забезпечує їх і допомагає своїм батькам похилого віку. Усе це, на переконання сторони захисту, доводить несправедливість покарання, що належить відбувати реально.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення не надходило. Засуджений ОСОБА_7 та потерпілий ОСОБА_8 поінформували Верховний Суд про можливість здійснення розгляду справи без їхньої участі.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції захисник підтримав касаційну скаргу, таку ж позицію висловили у письмових заявах засуджений та потерпілий. Прокурор заперечив обґрунтованість вимог сторони захисту.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.
У поданій скарзі не оспорюються доведеність винуватості засудженого у вчиненні кримінальних правопорушень, кваліфікація діянь за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК. Тому в цій частині оспорюваний вирок не перевіряється.
Доводи захисника про несправедливість через суворість призначеного апеляційним судом ОСОБА_7 покарання не можна визнати прийнятними.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, захід примусу повинен бути адекватним характеру вчинених діянь, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання беруться до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
За змістом ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з огляду на тяжкість злочину, дані про особу винного та інші обставини кримінального провадження виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства.
Таким чином, справедливість покарання законодавець пов'язує не тільки з даними про особу винуватця, пом'якшуючими обставинами, класифікацією злочинів (ст. 12 КК), а й з обставинами кримінального провадження, суспільною небезпечністю конкретних діянь, метою попередження вчинення засудженим та іншими особами нових кримінальних правопорушень.
Обираючи ОСОБА_7 захід примусу й вирішуючи питання про порядок його відбування, апеляційний суд дотримався наведених законодавчих положень.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 65 КК урахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких належить до категорії тяжких злочинів; особу ОСОБА_7 , котрий не судимий, має міцні соціальні зв'язки, утримує трьох малолітніх дітей та дружину, позитивно характеризується за місцем проживання. Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнав щире каяття й добровільне відшкодування завданих збитків, натомість обтяжуючих обставин - не встановив.
Разом із цим, ретельно перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, суд апеляційної інстанції зважив на зміст допущених засудженим порушень ПДР і на необоротні наслідки цього - смерть людини.
Крім того, апеляційний суд слушно взяв до уваги обсяг учинених кримінально караних дій, об'єктом посягань яких є безпека руху й життя та здоров'я особи. Сукупність таких діянь значно підвищує рівень суспільної небезпечності, адже засуджений, поставивши потерпілого у небезпечний для життя стан, ще й свідомо умисно залишив останнього без допомоги.
Урахувавши встановлені в справі факти, поведінку засудженого на місці події та мету покарання - запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, апеляційний суд умотивовано вирішив, що суд першої інстанції неправильно застосував ст. 75 КК. А тому в частині покарання скасував оспорюваний стороною обвинувачення вирок. Водночас, узявши до уваги позитивні дані про особу ОСОБА_7 та пом'якшуючі обставини, суд апеляційної інстанції обрав за ч. 2 ст. 286 КК основне покарання у мінімальних межах санкції цього закону, а додаткове - не в максимальному розмірі. Також при остаточному визначенні заходу примусу згаданий суд застосував спосіб, найбільш сприятливий із зазначених у ч. 1 ст. 70 КК.
Необхідно також зазначити, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК, законодавцем віднесено до злочинів проти безпеки руху. За усталеною практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду в таких справах думка потерпілих щодо виду та розміру покарання не є вирішальною (наприклад, постанова від 12 березня 2019 року, справа № 495/9188/16-к).
Призначене засудженому покарання, яке належить відбувати реально, є адекватним характеру вчинених діянь, відповідає визначеній у ст. 50 цього Кодексу меті та узгоджується з принципом індивідуалізації. Підстав уважати таке обмеження прав і свобод неспівмірним чи явно несправедливим колегія суддів не вбачає.
Що стосується посилань захисника на незадовільний стан здоров'я ОСОБА_7 та у зв'язку з цим необхідність звільнення його з ув'язнення, то згідно з ч. 2 ст. 84 КК у випадку тяжкої хвороби засуджена особа може бути звільнена від покарання або його відбування в порядку статей 537, 539 КПК на стадії виконання вироку.
З огляду на викладене правових підстав для зміни вироку апеляційного суду, пом'якшення засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК, про що йдеться в касаційній скарзі, під час касаційного розгляду кримінального провадження не встановлено.
Тому подану захисником ОСОБА_5 касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів
ухвалила:
Вирок Волинського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_9