06 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 459/2030/21
провадження № 61-1400св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області
від 17 грудня 2021 року під головуванням судді Жураковського А. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у складі колегії суддів:
Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в якому просив стягнути з ОСОБА_2 суму заборгованості в розмірі 16 962 000 грн.
Позовні вимоги мотивував тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору від 04 лютого 2010 року, відповідач отримала під розписку позику у сумі
600 000 доларів США, що у еквіваленті становить 4 800 000 грн за офіційним курсом Національного банку України на дату підписання цього договору, проте умов укладеного договору належним чином не виконала, кошти не повернула та ухиляється від виконання договірних обов'язків. У зв'язку з цим утворилася заборгованість. Станом на час подачі позивачем позову до суду, а саме 06 липня
2021 року, загальна сума боргу складає 16 962 000 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Червоноградський міський суд Львівської області заочним рішенням від 17 грудня 2021 року позов задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 04 лютого 2010 року у сумі 16 962 000 грн.
Вирішив питання розподілу судових витрат.
Червоноградський міський суд Львівської області ухвалою від 15 серпня 2022 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 17 грудня 2021 року залишив без задоволення.
Львівський апеляційний суд постановою від 12 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 17 грудня 2021 року без змін.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вважав, що 04 лютого 2010 року ОСОБА_2 склала розписку, якою вона підтвердила, що нею дійсно укладений 04 лютого 2010 року договір позики, на виконання умов якого вона отримала від ОСОБА_1 грошову суму (готівкою) у розмірі 600 000 доларів США та зобов'язалась повернути отримані грошові кошти з процентами за їх користування в розмірі 8 % за кожен місяць користування позикою готівкою в повному обсязі, в національній валюті - гривні, сумі еквівалентній 600 000 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день відповідного платежу, у термін до 31 грудня
2020 року. Факт отримання згаданої суми коштів у борг на вказаний строк, після спливу якого кошти повинні бути повернуті позивачу, підтверджується і підписаним відповідачем договором.
Досліджуючи вказані договір і розписку суди вважали, що вказаними доказами підтверджений факт укладення між сторонами у справі договору позики, за яким позивач ОСОБА_1 позичив, а відповідач ОСОБА_2 отримала у борг
600 000 доларів США, які зобов'язувалася повернути до 31 грудня 2020 року. Крім цього вказаною розпискою підтверджується не лише факт укладення між сторонами договору позики, а й факт передачі коштів.
Кошти відповідач ОСОБА_2 не повернула, доказів їх повернення не надала, доводів про це не навела. Також у відповідача відсутній оригінал розписки.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2024 року представник ОСОБА_2 адвокат Міла-Поляков Д. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 17 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Представник заявника зазначає, що суди не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11,
від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 01 березня 2023 року у справі
№ 902/221/22, Верховного Суду України у постановах від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-63цс13.
Зазначає, що під час розгляду цієї справи підлягала встановленню обставина чи підписував відповідач договір позики та розписку в отриманні коштів, а без встановлення цих обставин рішення не може вважатись законним та обґрунтованим.
Апеляційний суд проігнорував всі звернення представника відповідача націлені на встановлення дійсних обставин справи та оформлення сумнівних боргових документів, що в кінцевому результаті призвело до ухвалення помилкового рішення.
На підтвердження тієї обставини, що відповідач не підписувала договір позики та розписку, сторона відповідача надала суду апеляційної інстанції висновок, складений за результатами проведення почеркознавчої експертизи, проте апеляційний суд у долученні такого доказу відмовив. Свою відмови мотивував тим, що висновок складений на підставі копій документів, відповідач про розгляд справи в суді першої інстанції була повідомлена належним чином, а тому не була позбавлена можливості заявити таке клопотання при розгляді справи місцевим судом. При цьому у матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідача про розгляд справи, а апеляційний суд визнавав постійне перебування у США як дійсну обставину, оскільки приймав до уваги медичні документи з лікувальних закладів про стан здоров'я ОСОБА_2 .
Представник звертався до апеляційного суду з клопотанням про витребування оригіналів договору позики та розписки, а також будь-яких інших доказів реальності (дійсності) наданої позики відповідачу. Натомість апеляційний суд проігнорував всі звернення представника відповідача на встановлення дійсних обставин справи та оформлення сумнівних боргових документів, що в кінцевому результаті призвело до ухвалення помилкового рішення. Сторона відповідача під час апеляційного розгляду справи подавала до суду заяву про те, що подані до суду документи на підтвердження укладення договору позики викликають сумніви з приводу їх достовірності та є підробленими, клопотання про зобов'язання позивача надати оригінал договору позики та оригінал розписки не задовольнив.
Зауважує також, що місцевий суд, після завершення підготовчого розгляду з власної ініціативи оглянув оригінали договору позики та розписки без зазначення мотивів такого огляду та повернув оригінали документів позивачу без жодних застережень, не забезпечив їх збереження в матеріалах справи.
Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 07 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Червоноградського міського суду Львівської області.
19 лютого 2024 року цивільна справа № 459/2030/21 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 30 жовтня 2024 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
04 лютого 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики (а. с. 7, 8, том 1).
Відповідно до п. 1 вказаного договору позивач передав, а відповідач прийняла у власність грошові кошти у сумі 600 000 доларів США, що у еквіваленті становить
4 800 000 грн за офіційним курсом НБУ на дату підписання цього договору.
Крім того, пунктом 3 договору передбачено, що зазначену суму позики та проценти за її користування позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві до 31 грудня 2020 року.
Згідно з п. 4 договору позики повернення позики має здійснюватися у готівковій формі у гривнях за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день фактичного повернення коштів, шляхом підписання сторонами акта прийому-передачі коштів.
Відповідно до п. 7 договору позики, якщо позичальник не поверне позичену суму грошей до вказаного строку, він несе відповідальність за порушення грошового зобов'язання, у порядку встановленому законом.
П. 10 передбачено, що цей договір складений у двох примірниках, один з яких залишається у позичальника, а другий - у позикодавця, який зобов'язувався після повного виконання позичальником зобов'язання за цим договором передати цей примірник позичальнику з відміткою про одержання грошей, а у випадку неможливості повернення боргового документа - вказати про це у розписці, яку він повинен видати позичальнику відповідно до вимог статті 545 ЦК України.
Як зазначено у п. 11 договору позики наявність боргового документа у позичальника підтверджує виконання ним свого грошового зобов'язання.
04 лютого 2010 року відповідач ОСОБА_2 склала розписку в якій підтвердила факт отримання від ОСОБА_1 грошових коштів (готівкою) у розмірі 600 000 доларів США, що у еквіваленті становить 4 800 000 грн за офіційним курсом Національного банку України на день підписання договору позики. Зобов'язалась повернути кошти з процентами (8 %) за їх користування готівкою у повному обсязі, у національній валюті - гривні, у сумі 600 000 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день відповідного платежу, у термін до «31» грудня 2020 року.
Апеляційний суд встановив, що позивач на підтвердження позовних вимог надав суду першої інстанції оригінал договору позики та оригінал розписки.
Вказані документи були оглянуті судом першої інстанції в судовому засіданні та судом було засвідчено їх копії, які залишилися в матеріалах справи (а. с. 7-9, том 1).
На час розгляду справи в суді апеляційної інстанції суд встановив, що оригінал договору позики викрадений та з цього приводу порушено кримінальну справу
№ 12022181010001478, що підтверджується витягом з реєстру досудових розслідувань (а. с. 66, том 2).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконане.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 372/45/21.
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Також, статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Встановивши, що ОСОБА_2 підписала договір позики та розписку якою підтвердила, що вона дійсно уклала 04 лютого 2010 року договір позики, на виконання умов якого, отримала від ОСОБА_1 грошову суму (готівкою) у розмірі 600 000 доларів США та зобов'язалась повернути отримані грошові кошти з процентами за їх користування, проте свої зобов'язання не виконала, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Проте повністю погодитись із такими висновками колегія суддів не може з огляду на таке.
Дослідивши договір позики і розписку, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вважав, що цими доказами доведений факт укладення між сторонами у справі договору позики за яким позивач ОСОБА_1 позичив, а відповідач ОСОБА_2 отримала у борг 600 000 доларів США, які зобов'язувалася повернути до 31 грудня 2020 року.
Крім цього апеляційний суд вказав, що вказаною розпискою підтверджується не лише факт укладення між сторонами договору позики, а й факт передачі коштів.
Кошти відповідач ОСОБА_2 не повернула, доказів цього відповідач не надала, доводів про це не навела, а позивач цієї обставини не заперечує. Також, оригінал розписки у відповідача відсутній.
Зі змісту апеляційної скарги, матеріалів справи, аудіозапису судового засідання та змісту оскарженої постанови суду апеляційної інстанції відомо, що безпідставність позовних вимог відповідач обґрунтовувала тим, що борговий документ був прийнятий місцевим судом, як достовірний доказ і не піддавався перевірці. Такі обставини встановлюються такими засобами, як висновком експерта.
На обґрунтування заперечень проти пред'явленого позову та вимог апеляційної скарги представник ОСОБА_2 звертався до апеляційного суду із клопотанням про долучення до матеріалів справи експертного висновку.
Зі змісту постанови та аудіозапису судового засідання відомо, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги експертний висновок, складений за наслідками проведення почеркознавчого дослідження поданого до суду апеляційної інстанції, з тих підстав, що він складений на підставі копій документів, відповідач про розгляд справи в суді першої інстанції була повідомлена належним чином, а тому не була позбавлена можливості заявити таке клопотання при розгляді справи місцевим судом.
Апеляційний суд також вважав, що означений висновок не може бути належним та допустимим доказом.
У постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 619/4208/21 (провадження № 61-6866св24) зазначено, що «цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. При цьому суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу у реалізації ними прав, передбачених ЦПК України.
У змагальному процесі обов'язки мають як сторони, так і суд, який зобов'язаний забезпечити змагальність процесу.
Згідно з пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України дає підстави для висновку, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні (постанова Верховного Суду
від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, провадження № 61-16692св19).
З матеріалів справи відомо, що копія експертного висновку (чи його оригінал), складеного за наслідками проведення почеркознавчого дослідження та поданого до суду апеляційної інстанції, яким сторона відповідача обґрунтовувала безпідставність заявлених вимог, до матеріалів справи апеляційним судом долучена не була.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю у матеріалах справи означеного документа (експертного висновку, складеного за наслідками проведення почеркознавчого дослідження) колегія суддів позбавлена можливості перевірити правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо неналежності та недопустимості цього доказу, а тому цей аргумент касаційної скарги Верховний Суд вважає прийнятним.
Верховний Суд також звертає увагу на ту обставину, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання про долучення експертного висновку окрім, наведеного вище, додатково вказав, що відповідач про розгляд справи в суді першої інстанції була повідомлена належним чином, а тому не була позбавлена можливості заявити таке клопотання при розгляді справи місцевим судом.
На переконання колегії суддів, оскільки апеляційний суд одночасно вдався до оцінки такого висновку, як доказу, вказавши на його неналежність та недопустимість, а також вказав на порушення відповідачем норм процесуального права, такі висновки апеляційного суду призводять до стану правової невизначеності при вирішення цього питання.
Щодо аргументу касаційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про розгляд справи у суді першої інстанції колегія суддів доходить таких висновків.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач у справі ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи (а. с. 19 том 1).
Суд першої інстанції ухвалою 19 серпня 2021 року відкрив провадження у справі, призначив справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні, яке призначив на 24 вересня 2021 року на 12:00 год, здійснив виклик сторін судовими повістками. Повістка на ім'я ОСОБА_2 була надіслана за адресою:
АДРЕСА_1 (а. с. 31, том 1) та повернулась на адресу суду невручена, причина невручення - «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 39, том 1).
24 вересня 2021 року суд відклав підготовче засідання на 29 жовтня 2021 року на 11:00 год. для виклику відповідача.
Повістка на ім'я ОСОБА_2 була надіслана за адресою:
АДРЕСА_1 (а. с. 48, том 1) та повернулась на адресу суду невручена, причина невручення - «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 63, том 1).
24 жовтня 2021 року розгляд справи не відбувся у зв'язку із перебуванням головуючого судді у щорічній відпустці, що підтверджується довідкою суду
(а. с. 55, том 1).
06 грудня 2011 року суд першої інстанції закрив підготовче провадження, призначив справу до судового розгляду на 17 грудня 2021 року на 10:00 год. Здійснив виклик відповідача ОСОБА_2 на 17 грудня 2021 року на 10:00 год. Повістка на ім'я
ОСОБА_2 була надіслана за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 65, том 1) та повернулась на адресу суду невручена, причина невручення - «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 66, том 1).
17 грудня 2021 року суд першої інстанції ухвалив рішення у справі.
За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.
Тож, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі
№ 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17, від 01 квітня
2021 року у справі № 826/20408/14, від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20.
З наведеного можна зробити висновок, що ОСОБА_2 відповідно до процесуального закону вважається належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи судом першої інстанції, тому доводи касаційної скарги її представника про неналежне повідомлення є необґрунтованими.
Аргумент касаційної скарги про те, що представник відповідача звертався до апеляційного суду з клопотанням про витребування оригіналів договору позики та розписки, а також будь-яких інших доказів реальності (дійсності) наданої позики відповідачу, натомість апеляційний суд проігнорував всі звернення представника відповідача на встановлення дійсних обставин справи та оформлення сумнівних боргових документів, що в кінцевому результаті призвело до ухвалення помилкового рішення колегія суддів вважає також частково прийнятним з огляду на таке.
Суд апеляційної інстанції, як вже зазнавалось вище, повернув стороні відповідача висновок судової почеркознавчої експертизи, а тому Верховний Суд не може перевірити висновки судів в цій частині також, оскільки копія експертного висновку до матеріалів справи долучена не була.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які суди не досліджували, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на те, що апеляційний суд хоча і надав оцінку експертному висновку, проте не долучив його до матеріалів справи, колегія суддів позбавлена можливості перевірити (погодитись або спростувати) висновки апеляційного суду зроблені з цього питання? а тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін з огляду на мотиви скасування судового рішення та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Вирішення питання про поновлення виконання оскарженого судового рішення
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Верховний Суд ухвалою від 03 травня 2024 року зупинив виконання заочного рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 17 грудня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року до закінчення касаційного розгляду справи.
З огляду на висновок Верховного Суду про скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд відсутні підстави для поновлення виконання судових рішень.
Керуючись статтями 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді: А. І. Грушицький
Є. В. Петров
В. В. Пророк
В. В. Сердюк