11 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 503/683/23
провадження № 61-13945ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 16 серпня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Кодимської міської ради Одеської області, третя особа - ОСОБА_4 , про відновлення порушених конституційних прав щодо зареєстрованого місця проживання,
12 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку, звернувся
до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 16 серпня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у цій справі.
Касаційна скарга на вказані судові рішення надійшла з пропуском строку
на касаційне оскарження, передбаченого статтею 390 ЦПК України.
До касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки він звернувся до Верховного Суду із касаційної скаргою
на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 16 серпня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року, проте ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року касаційну скаргу було повернуто. Оскільки перестали існувати обставини, що стали підставою для повернення касаційної скарги, заявник повторно звернувся з касаційною скаргою на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 16 серпня 2023 року
та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку
на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів
з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження зазначених судових рішень та додані до касаційної скарги матеріали,
суд вважає, що наявні підстави для поновлення цього строку, оскільки причини його пропуску є поважними, зокрема касаційна скарга, після її повернення, повторно подана в нетривалий проміжок часу з урахуванням зазначених причин повернення.
Проте касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та вирішено питання
про відкриття касаційного провадження, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи
та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким
із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;
4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії,
що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси
та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту
1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Системний аналіз вищенаведених положень ЦПК України дає підстави для висновку про те, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених
у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі має обов'язково наводитися обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у взаємозв'язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу (підстави) для касаційного оскарження судового (судових) рішення (рішень).
Тобто, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити:
пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці
у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними
є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин;
пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні,
з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення;
пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування
з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній,
та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи;
пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження рішення Кодимського районного суду Одеської області від 16 серпня 2023 року
та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року зазначає пункт 3 частини другої статі 389 ЦПК України та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо визначення відповідача у цьому спорі, оскільки суб'єктом який здійснює реєстрацію місця проживання та зняття з місця проживання є орган місцевого самоврядування, тобто в цьому випадку Кодимська міська рада.
Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, він повинен зазначити норму права, щодо якої відсутній висновок
її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи, а також навести чіткі доводи висновкам судів попередніх інстанцій з цього питання
та обґрунтувати, в чому полягає їх неправильність.
Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.
Враховуючи, що заявник не наводить обґрунтованої необхідності для формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах, а суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так як такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, то ОСОБА_1 необхідно подати до Верховного Суду уточнену редакцію касаційної скарги та її копії, відповідно до кількості учасників справи,
з урахуванням вимог цієї ухвали.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Крім того, відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції
у цивільних справах є Верховний Суд.
За таких обставин ОСОБА_1 необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги разом з її копіями відповідно до кількості учасників справи, яку адресувати Верховному Суду, та у якій конкретизувати підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.
Оскільки касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 ЦПК України, вона відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України залишається без руху.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення їх недоліків.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України,
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку
на касаційне оскарження судових рішень задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Кодимського районного суду Одеської області від 16 серпня 2023 року
та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 16 серпня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Сердюк