21 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 295/7216/22
провадження № 61-15325ск24
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 05 жовтня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» про захист прав споживача та визнання частково недійсним договору факторингу,
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, в якому просив визнати недійсним договір факторингу від 06 серпня 2019 року № 06082019, який укладений між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» в частині передачі прав щодо кредитних договорів від 16 квітня 2007 року № CNL-010/028/2007, від 10 січня 2008 року № ML-010/158/2008, договорів іпотеки № PCNL-010/028/2007 від 18 квітня 2007 року, від 10 січня 2008 року № PML-010/158/2008, з моменту його укладення.
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 05 жовтня 2023 року, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ТОВ «ОТП Факторинг України» та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» вправі здійснювати факторингові операції та закон в цьому праві їх не обмежує.
Суд також зазначив, що дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Тому позивач як споживач кредитних послуг мав право відповідно до цього Закону оскаржувати дійсність умов саме кредитного договору, а не договору відступлення права вимоги.
Належних та допустимих доказів того, що під час переходу від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» прав кредитора у зобов'язанні, будь-яким чином збільшився та/або змінився обсяг зобов'язань за кредитним договором, матеріали справи не містять.
09 листопада 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 05 жовтня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року у вказаній справі.
Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження з посиланням на те, що оскаржувану постанову апеляційного суду представник заявника отримав 16 жовтня 2024 року. На підтвердження надано докази.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень постанову Житомирського апеляційного суду прийнято 09 квітня 2024 року та забезпечено надання загального доступу 27 вересня 2024 року.
З урахуванням вказаних обставин заявник має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, як такого, що пропущений з поважних причин відповідно до статті 390 ЦПК України.
Як підставу для касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 461/2900/11 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд установив, що 06 серпня 2019 року ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» уклали договір факторингу № 06082019, відповідно до умов якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» передало ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» право грошової вимоги, а ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» прийняло право грошової вимоги за кредитним договором від 16 квітня 2007 року № CNL/010/028/2007, який укладений з ОСОБА_2 , та за договором поруки від 16 квітня 2007 року № SRCNL-010/028/2007, який укладений із ОСОБА_3 , на суму 1 436 212,00 грн - заборгованість за кредитом, та 20 000,00 грн - пеня.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 16 жовтня 2020 року.
Зі змісту довідки приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. № 310/02-14 від 13 травня 2021 року встановлено, що відповідно до даних спадкової справи № 122/2020, заведеної до майна померлої ОСОБА_2 , спадкоємцями за законом в 1/2 частці є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Згідно з пунктом першим частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до статті 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
За статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частини перша та друга статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені в статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Крім того, в постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови; 5) мета договору полягає в наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
У постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року в справі № 204/7396/15-ц (провадження № 61-16496св18), від 20 листопада 2019 року в справі № 336/6704/13-ц (провадження № 61-27946св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 755/12702/16-ц (провадження № 61-28925св18) вказано, що відсутність у юридичної особи ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не може бути підставою для задоволення вимог щодо визнання договору факторингу частково недійсним, адже ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, проте право вимоги за кредитним договором, яке переходить до юридичної особи за договором факторингу, не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії».
Подібні за змістом висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року в справі № 752/18402/16-ц (провадження № 61-1177св19), від 04 листопада 2020 року в справі № 562/3925/18 (провадження № 61-10905св20), від 27 вересня 2023 року в справі № 295/4526/14 (провадження № 61-11058св22), від 18 травня 2022 року в справі № 592/11042/20 (провадження № 61-3031св21) та інших.
Відповідно до підпункту 13-1 пункту 2 розділу І Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09 серпня 2002 року № 297 (далі - Положення надання генеральних ліцензій) ліцензією є ліцензія Національного банку на здійснення валютних операцій або ліцензія на здійснення валютних операцій, яка не втратила чинність після введення в дію Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (далі - Закон про валюту).
Згідно з підпунктом 14 пункту 2 розділу І Положення надання генеральних ліцензій небанківська установа, яка є фінансовою установою, - юридична особа, яка відповідно до законодавства України не є банком, надає одну або кілька фінансових послуг та яку внесено до державного реєстру фінансових установ, який ведеться Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, або Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - Реєстр фінансових установ) у порядку, установленому законодавством України.
Небанківська установа, яка є фінансовою установою, здійснює валютні операції, передбачені пунктами 1-4 частини другої статті 9 Закону про валюту, а також інші валютні операції, які є наданням фінансових послуг, передбачених частиною першою статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», на підставі ліцензії, що надає небанківській установі, яка є фінансовою установою, право на здійснення таких валютних операцій(пункт 3 Положення надання генеральних ліцензій).
Відповідно до пунктів 1-4 частини другої статті 9 Закону про валюту небанківські фінансові установи на підставі ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій здійснюють такі валютні операції: 1) торгівля валютними цінностями в готівковій формі; 2) здійснення платіжних операцій; 3) здійснення розрахунків у іноземній валюті на території України за договорами страхування життя; 4) факторинг (у частині здійснення розрахунків на території України в іноземній валюті між факторами та клієнтами за операціями з міжнародного факторингу щодо відступлення права грошової вимоги до боржника-нерезидента).
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, вбачається, що ТОВ «ОТП Факторинг України» (клієнт) є зареєстрованою у встановленому законом юридичною особою, яка в праві здійснювати, зокрема, діяльність зі стягування платежів і бюро кредитних історій (основна), без отримання відповідно ліцензії та/або дозволів відповідно до законодавства, що в даному випадку і є надання факторингу.
Крім того, відповідач ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» (фактор), згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є зареєстрованою у встановленому законом юридичною особою, яка в праві здійснювати діяльність, зокрема, пов'язаною із наданням інших фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення.
У цій справі ТОВ «ОТП Факторинг України» та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» уклали договір факторингу, який не містить іноземного елементу та не має ознак валютної операції, яка потребує ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
Незгода із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваного судового рішення.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом апеляційної інстанції вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Богунського районного суду міста Житомира від 05 жовтня 2023 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 05 жовтня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» про захист прав споживача та визнання частково недійсним договору факторингу.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров