22 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 260/9788/23 пров. № А/857/2588/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року в справі 260/9788/23, прийняте суддею Калинич Я.М. у місті Ужгород, у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним дії, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (надалі - Відділ, відповідач) про визнання протиправною бездіяльність Відділу, який не здійснює належних дій щодо примусового виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 у адміністративній справі №260/517/21. Зобов'язання Відділ здійснити належні дії щодо примусового виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 у справі №260/517/21 у повному обсязі та в строки, визначені судом.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 у задоволені позову відмовлено.
Суд виходив з того, що відповідач щодо примусового виконання рішення суду від 02.04.2021 у справі №260/517/21 діяв в межах повноважень та у визначений чинним законодавством спосіб, при цьому вжив всіх необхідних заходів, передбачених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Суд першої інстанції додатково зазначив, що виконавче провадження №69443733 закінчено постановою від 04.12.2023.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття всіх заходів, відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» щодо примусового виконання рішення суду від 02 квітня 2021 у справі №260/517/21.
Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою адміністративний позов задоволити.
Відзив на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції поданий не був.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 у справі №260/517/21, яке набрало законної сили, позов задоволено повністю. Серед іншого, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 відповідно до статей 43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на підставі наданої довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про грошове забезпечення №ХР9956 для перерахунку пенсії з урахуванням грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання даного судового рішення у вказаній частині Закарпатським окружним адміністративним судом 27.07.2021 видано виконавчий лист №260/517/21/2021 (а.с.5).
19 липня 2022 при примусовому виконанні виконавчого листа №260/517/21/2021, виданого 27.07.2021, відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №69443733.
Стосовно виконання рішення суду від 02.04.2021 у справі №260/517/21, листом №0700-0504-5/28388 від 27.07.2022 Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повідомило про те, що на виконання рішення суду Головним управлінням 29.07.2021 проведено перерахунок та виплату позивачу відповідно до рішення суду в добровільному порядку.
Доплату за період з 01.04.2019 по 31.07.2021 в сумі 141528,29 грн. включено в реєстр, виплата за яким буде проведена лише при наявності фінансування з державного бюджету, так як відповідно до статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
У зв'язку з невиконанням рішення суду, 08 червня 2023 постановою державного виконавця на боржника накладено штраф в сумі 5100 грн. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 у справі №260/5123/23 така була скасована.
За невиконання рішення суду 21 червня 2023 на божника повторно накладено штраф в сумі 10200 грн., про що прийнято відповідну постанову, яка була скасована рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.08.2023 у справі №260/5436/23.
Відповідачем 21 червня 2023 направлено до ГУНП в Закарпатській області повідомлення про вчинення кримінального правопорушення за вих. №7-69443336/2440, в якому відповідач просив вирішити питання про притягнення до відповідальності посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за умисне невиконання виконавчого листа №260/517/21/2021, виданого 27.07.2021 Закарпатським окружним адміністративним судом.
Відповідачем 21 червня 2023 було подано до Закарпатського окружного адміністративного суду заяву про зміну порядку і способу виконання рішення, у задоволенні якої було відмовлено ухвалою суду від 20.07.2023 у справі №260/517/21.
Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ Міснік Н.В. 04 грудня 2023 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно частини 1 статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1); розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (пункт 3).
Згідно пункту 16 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 1 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Згідно частини 2 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Згідно частини 1 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Частиною 2 статті 75 Закону передбачено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Вчинення такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження».
На час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження» можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.09.2019 в справі №0840/3476/18.
Згідно пункту 10 чинного на час виникнення спірних правовідносин «Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №649 від 22.08.2018 виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.
Відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затверджені постановою правління Пенсійного фонду України за №28-2 від 22.12.2014 управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд). Управління Фонду підпорядковуються Фонду та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Фонду), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду.
Управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду.
Підпунктом 8 пунктом 4 вказаного положення зазначено, що управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.
Відтак, виплата перерахованих сум пенсії за відсутності виділення Пенсійним фондом України коштів для їх виплати та без фактичного перерахування коштів боржнику не може вважатися невиконанням рішення суду без поважних причин.
Невиплата позивачу боржником у виконавчому провадженні ВП №69443733 виплат пенсії на виконання вищевказаного рішення суду у справі №260/517/21 зумовлена не недбалістю боржника чи неналежним виконанням ним обов'язків, а сталася з незалежних від боржника причин, які є поважними в розумінні статей 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження».
Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 по справі №757/29541/14-а зазначив, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Таким чином, у державного виконавця відсутні підстави для вирішення питання щодо накладення штрафу на боржника за невиконання без поважних причин рішення суду, відповідно до частини 2 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Пунктом 3 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Вказані дії є правом виконавця, яке він реалізує в залежності від обставин виконавчого провадження, а не його обов'язком.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач щодо примусового виконання рішення суду від 02.04.2021 у справі №260/517/21 діяв в межах повноважень та у визначений чинним законодавством спосіб, при цьому вжив всіх необхідних заходів, передбачених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження». Разом з тим, виконавче провадження №69443733 закінчено постановою від 04.12.2023.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року у справі №260/9788/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар