22 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/7800/20 пров. № А/857/5202/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Меламеда Вадима Борисовича на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року з питань встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, прийняту суддею Москалем Р.М. у м. Львові у справі за позовом представника ОСОБА_1 адвоката Меламеда Вадима Борисовича до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 позов задоволено частково. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 07.10.2009; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 4204,00 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 змінено рішення від 20.11.2020, абзац третій резолютивної частини рішення викладено в такій редакції: «зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 30 травня 2018; адміністративний позов в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за період з 07 жовтня 2009 по 29 травня 2018 - залишено без розгляду»; В решті рішення залишено без змін.
20.04.2022 через систему «Електронний суд» в канцелярію суду надійшла заява представника ОСОБА_1 про здійснення заходів судового контролю за виконанням судового рішення у справі №380/7800/20. Суд повідомив заявника, що прийме рішення щодо його заяви після повернення матеріалів судової справи з Верховного Суду.
Верховний Суд у складі суддів Касаційного адміністративного суду прийняв постанову від 18.10.2022, якою скасував постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 в частині зміни абзацу третього резолютивної частини рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 щодо залишення адміністративного позову в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за період з 07.10.2009 по 29.05.2018 - без розгляду. Суд касаційної інстанції змінив абзац третій резолютивної частини рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2020, виклавши його в такій редакції: «Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити виплату ОСОБА_1 (пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 07.10.2009, з компенсацією втрати частини доходів». В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 у справі № 380/7800/20 залишив без змін.
11.11.2022 матеріали судової справи повернулась з суду касаційної інстанції та передані головуючому судді Москалю Р.М.
22.11.2022 Львівський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відмову в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 20.11.2020 у справі №380/7800/20.
До суду першої інстанції повторно надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), шляхом спонукання відповідача подати звіт про виконання судового рішення. Заява обґрунтована тим, що ГУ ПФУ у Львівській області впродовж тривалого часу не виконує судове рішення у справі №380/7800/20 належним чином та в повному обсязі, хоча представник позивача звертався до відповідача із заявою від 01.11.2023 про добровільне виконання рішення суду; також покликається на наявність негативного досвіду щодо добровільного виконання органами ПФУ рішень судів в аналогічних справах та похилий вік заявника.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 відмовлено у задоволенні такої заяви.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що представник позивача не повідомив суду будь-яких нових обставин з приводу вжиття ним впродовж більше ніж двох років заходів щодо звернення рішення суду, що набрало законної сили, до примусового виконання.
Єдина нова повідомлена ним обставина - звернення 01.11.2023 до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про добровільне виконання рішення суду у справі №380/7800/20.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 адвоката Меламед Вадим Борисович подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції прийнято ухвалу із порушенням норм процесуального права. Просить скасувати ухвалу суду та прийняти рішення, яким задовольнити вимоги, викладені у заяві.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що суд першої інстанції обізнаний щодо того, що виконавчий лист у справі надісланий позивачу лише 13.02.2024, та отриманий останній 22.02.2024, на підставі чого, позивач був позбавлений можливості звернення з заявою про примусове виконання рішення суду.
Звертає увагу, що на відміну від 383 статті КАС Україна, стаття 382 КАС України стосовно судового контролю не містить обов'язкової вимоги щодо знаходження виконавчого документа на примусовому виконанні.
Зазначає, що позивачем 06.08.2021 був отриманий виконавчий лист у даній справі, проте в той час справа знаходилася на розгляді в суді касаційної інстанції, який в подальшому змінив рішення, і цілком зрозумілим видається те, що позивач повів себе добросовісно і не звертав до примусового виконання лист тоді, коли справа знаходиться на стадії оскарження.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 у справа №140/279/21.
З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 КАС України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 КАС України).
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Окремо слід вказати, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, а отже наділений правом, а не закріпленим обов'язком, під час прийняття рішення у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а у разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладанням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові від 31.07.2018 по справі №235/7638/16-а (адміністративне провадження №К/9901/43354/18) та в ухвалі від 23 квітня 2019 у справі №805/516/18-а.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 16 вересня 2020 у справі № 826/9960 зазначила, що правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
В постанові від 3 квітня 2019 у справі №820/4261/18 Верховний Суд встановив необхідність існування в спірних правовідносинах обставин, з якими стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України пов'язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. У зв'язку з цим, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору мають дослідити характер правовідносин, що виникли між сторонами та звертати увагу, що підставою звернення до суду з даним позовом є невиконання судового рішення. Порушенням норм процесуального права є незастосування спеціальних правових норм, передбачених у статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до підпунктів 4, 5 пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 № 28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує своєчасне та в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються коштом Фонду та з інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Таким чином, виплати здійснює Головне управління Пенсійного фонду України винятково коштом Фонду та з інших джерел, визначених законодавством.
Згідно зі статтями 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 № 649 (далі - Порядок № 649).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 649 цей Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, коштами, передбаченими в Державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 649 боржник веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (далі - реєстр), відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України.
Пунктами 4, 5 Порядку № 649 передбачено, що черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника.
Для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 649 виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету у спосіб перерахування коштів боржнику.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що виплата нарахованих (перерахованих) сум пенсій та довічного грошового утримання судді у відставці за рішенням суду здійснюється, зокрема, коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Черговість виконання судових рішень визначається датою їх надходження.
Зазначене вище відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 квітня 2020 у справі №560/523/19.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що в клопотанні від 21.11.2023 представник позивача не повідомив суду будь-яких нових обставин з приводу вжиття ним впродовж більше ніж двох років заходів щодо звернення рішення суду, що набрало законної сили, до примусового виконання. Єдина нова повідомлена ним обставина - звернення 01.11.2023 до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про добровільне виконання рішення суду у справі №380/7800/20.
Колегія суддів зазначає, що грошові кошти у вигляді заборгованості по пенсії, які належать стягувачу, не є власністю Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України та відповідно до Порядку № 1165. Водночас стягнення з суб'єкта владних повноважень (територіального органу Пенсійного фонду України) коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування державою витрат по виплаті пенсії, то колегія суддів вважає безпідставними аргументи позивача, наведені в апеляційній скарзі.
Відтак, з огляду на те, що позивачем не наведено аргументів на обґрунтування необхідності вжиття таких процесуальних заходів і не надано останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи (питання).
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Меламеда Вадима Борисовича залишити без задоволення, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року з питань встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №380/7800/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар