Головуючий суддя у першій інстанції: Ксензюк А.Я.
22 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 140/4722/24 пров. № А/857/24157/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Глушка І.В., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі № 140/4722/24 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
30.04.2024р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, у якому просив суд:
-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.02.2024р №0043650705.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26.08.2024р. позов задоволено частково.
Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 29.02.2024р. №0043650705 в частині застосування штрафних санкцій на суму 328 390,54 грн. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління ДПС у Волинській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.08.2024р. скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
ч.1 ст 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що з 16.08.2012р. ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа - підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань
Із змісту витягу з реєстру платників єдиного податку з 01.09.2012р. видно, що позивач являється платником єдиного податку 2 групи .
На підставі наказу №480-п від 05.02.2024р. “Про проведення фактичної перевірки ГО» та направлень від 06.02.2024р. № 590/03-20-07-05 та №591/03-20-07-05 контролюючий орган провів фактичну перевірку магазину автомобільних запчастин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1
09.02.2024р податковий орган за результатами фактичної перевірки склав акт №2574/03-20-07-05/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення п.1, п.2 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР .
29.02.2024р. за результатами проведеної перевірки та виявлених порушень податкового законодавства контролюючий орган виніс податкове повідомлення-рішення №0043650705, із змісту якого видно, що за порушення п.1, п.2 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР, на підставі п.п.54.3 ст.54 ПК України, п.15 “Прикінцевих положень» Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР» до позивача застосовані штрафні санкції в сумі 330539,54 грн.
Податкове повідомлення - рішення №0043650705 від 29.02.2024р. позивача отримав, разом із листом Головного управління ДПС у Волинській області №6047/6/03-20-07-05-06 від 16.04.2024р.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В пп. 20.1.10 п. 20.1 ст.20 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.
п.75.1 ст.75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Перелік підстав, які зумовлюють проведення фактичної перевірки, визначений в п.80.2 ст.80 ПК України.
Правове формулювання п.80.2 ст.80 ПК України, передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов'язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.
Із матеріалів справи видно, що підставою для проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 в наказі Головного управління ДПС у Волинській області від 05.02.2024р. №480-п зазначено п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України. ( у зв'язку з наявністю інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а саме, щодо проведення розрахункових операцій при продажу товарів без застосування РРО/ПРРО та без видачі відповідного розрахункового документа - в базах даних СД РРО відсутні дані про такі розрахунки.)
В пп.80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України видно, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - “яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас аналіз абз.3 п.81.1 ст.81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Аналіз пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України дає підстави для висновків, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 26.03.2024р. у справі №420/9909/23, в якій сформовано такий правовий висновок, який має забезпечити єдині підходи до оцінки правомірності наказів про призначення фактичних перевірок. У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абз.3 п.81.1 ст.81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абз.3 п.81.1 ст.81 ПК України. Тому, відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки.
Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт п.80.2 ст.80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, тому зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.
Застосовуючи такі висновки до спірних у цій справі правовідносин, суд перевіряючи питання наявності обґрунтованої підстави для проведення перевірки на підставі п.п.80.2.2 п. 80.2 ст.80 ПК України, виходить з того, що як видно із змісту наказу Головного управління ДПС у Волинській області від 05.02.2024р. №480-п підставою для призначення фактичної перевірки господарської одиниці, де здійснює свою діяльність позивач, була інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а саме: щодо проведення розрахункових операцій при продажу товарів без застосування РРО/ПРРО та без видачі відповідного розрахункового документа - в базах даних СОД РРО відсутні дані про такі розрахунки.
Тобто, зі змісту цього наказу видно як правова підстава для призначення перевірки (покликання на п.п.80.2.2 ПК України), так і фактична. У зазначеному наказі фактичну підставу деталізовано шляхом покликання на отриману інформацію щодо можливого порушення, зазначено сферу, щодо якої її отримано, тобто має місце конкретизація фактичної підстави.
Стосовно наявності (відсутності) порушень вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», колегія суддів зазначає про таке.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР, дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані:
-проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (пункту 1 статі 3 Закону);
-надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти) (пункту 2 статі 3 Закону).
В абз.9 ст.2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» видно, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.
ч.1 ст. 8 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено, що форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, а також форма та порядок подання звітності, пов'язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій чи використанням розрахункових книжок, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно п.1 ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше.
Разом з тим, відповідно до п.15 “Прикінцевих положень» Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР у період: 01.08.2023р. - 31.07.2025р., але не пізніше ніж до дати припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022р. №64/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022р. №2102-IX, до фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, що здійснюють діяльність з продажу товарів (крім підакцизних товарів, технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, лікарських засобів, виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння) або надають послуги, фінансова відповідальність за проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг), непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи, невидачу (у паперовій та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання застосовується у таких розмірах: 25 відсотків вартості проданих з порушенням, встановленим цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 50 відсотків вартості проданих з порушенням, встановленим цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.
Верховний Суд в постанові від 27.11.2023р. у справі № 420/11790/22 наголосив, що аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку, що п.1 ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»№ 265/95-ВР встановлює відповідальність за невиконання суб'єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов'язків:
1) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки;
2) непроведення розрахункової операції через РРО;
3) невидача відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції;
4) проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання.
Перші два обов'язки суб'єкта господарювання походять із змісту п.1 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» 265/95-ВР, а третій - з п.2 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»№ 265/95-ВР. Тобто, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення, за яке настає відповідальність за п.1 ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»№ 265/95-ВР.
Із змісту розрахунку штрафних (фінансових) санкцій чітко видно, що за непроведення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій до позивача застосовано штрафні санкції в загальній сумі 330539,54 грн., а саме: 2149,00 грн. за порушення вчинене вперше (25% від суми операції 8596,00 грн.) та 328390,54 грн. за наступне вчинене порушення (50 % від суми операції 656781,07 грн).
З акту перевірки видно, що контролюючий орган встановив, що фіскальним сервером контролюючого органу зареєстрований ПРРО ф/н НОМЕР_2 , дата реєстрації 28.12.2021р., який використовується ФОП ОСОБА_1 для проведення розрахункових операції.
В ході аналізу банківських виписок, інформації яка міститься в обліку доходів, наданих для перевірки, встановлено непроведення через ПРРО розрахункових операцій в період: 28.12.2021р. - 31.12.2021р. на загальну суму 31417,07 грн., відповідні електронні документи не створювались в електронній та/або паперовій формі та не надавались покупцям.
Крім того, контролюючим органом при проведенні фактичної перевірки встановлено, що в магазині за адресою АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_1 для проведення розрахункових операцій використовує ПРРО ф/н НОМЕР_2 (зареєстрований фіскальним сервером контролюючого органу 28.12.2021р.), який фактично реєструвався платником податків для проведення розрахунків за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно наявної в контролюючого органу інформації ФОП ОСОБА_1 станом на 06.02.2024р. (початок перевірки) РРО/ПРРО для проведення розрахункових операцій за адресою перевірки ( АДРЕСА_1 ) не реєструвались.
Таким чином, згідно наданих до перевірки документів (банківських виписок, сліпів терміналу, інформації щодо обліку доходів), інформаційних баз ДПС України встановлено проведення розрахункових операцій у готівковій формі та у безготівковій формі із використанням електронних платіжних засобів (банківських карток, банківського терміналу) в період: 01.10.2023р. - 06.02.2024р. на загальну суму 619552,00 грн. без використання належним чином зареєстрованого РРО/ПРРО та без створення та видачі покупцям розрахункових документів встановленої форми та змісту.
Надаючи оцінку доводам апелянта, колегія суддів звертає увагу на те, що у відповідності до заяви за ф. № 1-ПРРО. від 28.12.2021р. Головне управління ДПС у Волинській області зареєстровало пересувне ПРРО, за адресою АДРЕСА_2 (ф/н 4000194428) (том 1, а.с.27). ПРРО зареєстроване як пересувне за адресою реєстрації використовується на даний момент за адресою АДРЕСА_3 , що і вказано в фіскальних чеках, що видаються/відображаються покупцям.
При цьому, колегія суддів наголошує, що поняття тип програмного реєстратора розрахункових операцій “Пересувний» означає, що такий ПРРО зареєстрований на конкретну господарську одиницю (наприклад автомобіль, автокафе, авторозвозки, низькотемпературні лотки-прилавки, тощо), але може використовуватися на всій території України.
У свою чергу жодних заперечень з даного приводу контролюючий орган не висловив.
У відповідності до роздруківки службового чеку за період часу: 01.10.2023р. - 06.02.2024р. зареєстровано розрахункових операцій у безготівковій формі із використанням електронних платіжних засобів (банківських карток, банківського терміналу) на суму 522160 грн., готівкові розрахунки на суму 111393,00 грн., всього на суму 633553,00 грн. З них повернуто покупцям коштів: 4310,00 грн. - готівка, 9691,00 грн. - безготівковий розрахунок, всього повернення на суму - 14001,00 грн.
Відповідно різниця становить 619 552,00 грн. (633553,00 грн. - 14001,00 грн.). Про проведення розрахункових операцій саме на цю суму контролюючий орган стверджує, як про такі, що проведені без використання належним чином зареєстрованого РРО/ПРРО та без створення та видачі покупцям розрахункових документів встановленої форми та змісту».
Однак, проведення вказаних операцій підтверджується наявними в матеріалах справи роздруківками касових чеків за зазначений період, всі операції на суму 619552,00 грн. проведені із застосуванням ПРРО, відображені в книзі обліку доходів та витрат, та відповідні відомості включені до податкової декларації за 2023 рік., що не спростував апелянт.
Відповідні розрахункові операції у безготівковій формі із використанням електронних платіжних засобів (банківських карток, банківського терміналу) підтверджуються також випискою по рахунку позивача.
Крім того, колегія суддів звертає увагу контролюючого органу, що в зв'язку з необхідністю тестування програмного обладнання, покупцям за період: 28.12.2021р. - 31.12.2021р. видавалися паперові товарні чеки, виписані від руки, при розрахунку готівкою та такі ж самі чеки з прикріпленим “сліпом» POS-терміналу, при розрахунку електронними платіжними засобами, що повністю відповідало вимогам ПК України та Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР.
Отже, колегія вважає, що суд першої інстанції, дійшов вірного висновку що відсутні підстави вважати, що позивач допустив порушення п.1, п.2 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95-ВР та контролюючий орган не довів належними та допустимими доказами факт непроведення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій на загальну суму 656781,07 грн., що обумовлює висновок про відсутність підстав для застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пунктом 15 “Прикінцевих положень» Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»№265/95-ВР в сумі 328390,54 грн (50% від суми операції).
Зважаючи на вищевикладені обставини та досліджені письмові докази колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що апелянт не підтвердив належними та допустимими доказами, а відповідно і не спростував доводи правомірності прийнятого податкового повідомлення - рішення від 29.02.2024р. №0043650705 в частині застосування до позивача штрафних санкцій за непроведення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій на суму 328 390,54 грн.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління ДПС у Волинській області діяв не в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.
ч.1 ст.308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З роз'яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмовлених позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Стосовно стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн колегія суддів звертає увагу апелянта на таке.
ст.16 КАС України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
У п.4, п.6, п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.05.2012р. № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Згідно ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
ч.1 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування таких витрат за умови їх підтвердження належними доказами.
При цьому, законодавцем передбачено можливість вирішення питання щодо відшкодування позивачу понесених ним витрат на правничу допомогу шляхом ухвалення у справі додаткового судового рішення з метою усунення такого недоліку, як неповнота судового рішення в частині розподілу судових витрат.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що правильним є висновок суду першої інстанцій про те, що наданими позивачем доказами підтверджується факт понесення витрат на професійну правничу допомогу за подання позову в цій справі.
Разом з тим, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, апелянт зазначив, що перелік послуг наданих адвокатом не відповідає дійсності, оскільки це не вимагало значного обсягу технічних робіт, а справа не є складною тощо.
В ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу вищевикладеного, видно, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 922/902/19.
ст.134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч.5 ст.134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020р. у справі № 320/3271/19.
При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.
Крім цього, на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено копію договору про надання правової допомоги від 10.04.2024 (том 2, а.с. 72-74), копію рахунку №1-19/04/2024 від 19.04.2024 (том 2, а.с.75) та виписка про рух коштів по рахунку від 24.04.2024 (том 2, а.с.76).
За змістом пункту 7.1 договору від 10.04.2024 за надання правничої допомоги клієнт сплачує адвокатам фіксований гонорар в розмірі 20 000,00 грн в строки/терміни згідно виставленого рахунку.
Таким чином, розмір гонорару адвоката встановлений договором у фіксованому розмірі, отже є визначеним, та не потребує детального опису робіт, визначеного частиною четвертою статті 134 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.
На підставі рахунку №1-19/04/2024 від 19.04.2024 за надання правничої допомоги згідно договору від 10.04.2024 позивачем були сплачені кошти в сумі 20 000,00 грн, що підтверджується випискою про рух коштів по рахунку від 24.04.2024.
З врахування складності справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, колегія суддів вважає співмірною компенсацією вартість виконаної роботи в розмірі 10000,00 грн., які суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з суб'єкта владних повноважень в користь позивача.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області - залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі № 140/4722/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді І. В. Глушко
Р. М. Шавель